Чути дзвiнок у передпокої. Пауза.
_Магнiтофон._ А тепер i слiдчий прийшов.
Чути вдруге настiйливий дзвiнок.
Санько-Чорний. Вiдчиняй же, Денисе!
Денис натискає на кнопку на дошцi.
_Лада_ (зiтхнувши). Зараз усе почнеться спочатку.
Входить _Єдиний_ з чемоданом i великим iграшковим ведмедиком у руках.
_Санько-Чорний_ (здивовано). Оце так!.. Диви - Єдиний...
_Єдиний._ Салют, браття!
_Магнiтофон._ Здоров, Єдиний. Є така картина "Не чекали".
_Єдиний._ Я прямо з аеропорту. (До Дениса). Новонародженому довгих лiт, мiцного здоров'я i лудженої горлянки! Прийми мiй скромний дар. (Подає Денису ведмедика). Вiд самої Риги вiз. (Роззирається). А де Оля?
Мовчанка.
_Єдиний_ (до Дениса). Я думав вона тут... А Бiлий уже, я бачу, набрався, кайф ловить?..
Мовчанка.
_Єдиний._ Так що, Олi немає?.. I не було?.. Може, вона захворiла?.. Якого бiса ви мовчите?! Ну, кретини очманiлi. (Пiдходить до телефону, набирає номер). Зайнято. Хотiв з аеропорту подзвонити, монети не знайшов. (Знову набирає номер). Знову зайнято!.. В Олi така балакуча сусiдка, що не переждеш... Швидше доїду. Ну, чао... (Затримується бiля столу, пiднiмає чарку). За тебе, Денисе!.. (До всiх). Запрошую всiх у недiлю на весiлля! Подробицi телеграфом. (Швидко виходить).
Мовчанка
_Таня_ (неголосно). Боже мiй! Крiзь землю провалитися!
В передпокої знову чути дзвiнок. Денис натискає на кнопку. Входить _Геннадiй._
_Геннадiй._ Що це за хлопець вiд вас вискочив - мало з нiг не збив.
_Денис._ Наш Єдиний.
_Геннадiй._ А-а... Я трохи затримався. З'явилися деякi новi обставини (нахиляється, пiднiмає з пiдлоги одну карту). Чого це ви насмiтили?.. (Роздивляється карту). Ага, рання дорога... А де ж казенний дiм?
_Магнiтофон_ (теж нахиляється до розкиданих карт). Тут все є... (Збирає карти). Це поки вас не було, товаришу слiдчий, я пасьянс розкладав. Вiд нудьги.
_Геннадiй._ А я подумав - ворожили. (Глянувши у куток). А що то з вашим Бiлим? Захворiв?
_Лада_ (зло). Перечiкує, доки стихнуть овацiї.
_Санько-Бiлий_ (раптом пiдхоплюється з розкладушки). Я все знаю, товаришу слiдчий! Я все пам'ятаю!.. Я все скажу!.. Менi дали нiж!..
_Геннадий._ Хто?
_Санько-Бiлий._ Еврика!
Нiма сцена.
_Лада_ (до Санька-Бiлого). Брешеш! Брешеш! Брешеш!.. Ти йому заздриш, ти його ненавидиш!
_Геннадiй._ Вiн не бреше. Нiж йому дав Еврика...
_Санько-Бiлий._ I сказав. "Рятуй Ладу..."
_Геннадiй._ Зараз я сам розповiм, що сталося в цiй квартирi у суботу.
_Лада_ (до Еврики). Нiчого не розумiю!
_Геннадiй_ (до всiх). Сiдайте. Коли ви грали у фанти, Вiктор вийшов на кухню - чи не сподобалася хлопцевi ця гра, чи вашi погляди у його бiк. Але залишався у цiй квартирi, певно, з принципу. Через кiлька хвилин до ванної кiмнати заглянули (показує на Еврику) ви i дiвчина Оля. У ваннiй спали (показує на Санька-Чорного), ви, п'яний... Вас витягли з ванни...
_Санько-Чорний._ Неймовiрно!..
_Денис_ (до Геннадiя). Ти що, Гено, пiдслуховував зараз пiд дверима!..
_Геннадiй_ (до Санька-Чорного). Отже, вас витягли з ванни i виштовхнули на сходи. Так?
_Еврика._ Але я його виштовхав, щоб вiн прочумався на свiжому повiтрi...
_Санько-Чорний._ Неймовiрно! Вам, мабуть, усе вiдомо.
_Геннадiй._ Так.
_Лада._ А коли Еврика повернувся, то почув крик у ваннiй кiмнатi. Вiн зiрвав гачок на дверях i вирвав iз рук цього вашого Вiктора бiдолашну Олю!.. Це вам теж вiдомо?!!
У поривi обурення Лада не помiчає, як Таня смикає її за плаття.
_Геннадiй._ Нi, було не так... Поки ваш Чорний дихав свiжим повiтрям, а у вас тут гримiла музика, Еврика, тобто громадянин Костянтин Тригуб, замкнув Олю у ваннiй кiмнатi.
_Денис._ У них фант був такий - поцiлуватися!..
_Геннадiй._ Вiктор, який, на щастя, ще курив на кухнi, раптом почув з ванної кiмнати крик. (До Еврики). Ви нещадно били Олю (до всiх), а в кiмнатi гримiла музика... (До Еврики). Вiктор зiрвав гачок i вирвав бiдолашну дiвчину з ваших рук. Плаття на нiй було подерте, i вона ледве трималася на ногах... Вiктор вивiв її на вулицю, посадовив у таксi, а сам повернувся сюди, в кiмнату...
_Еврика._ Так ви були в Ольки? Мало що дiвка наплете... Брехня. Все - навпаки. Брехня!
_Геннадiй._ Коли Вiктор повернувся на кухню, ви сказали: "Я тобi раджу, хлопче, не плескати язиком!" Той ударив вас i пiшов до кiмнати. "Це тобi дорого обiйдеться!" - крикнули ви навздогiн... Цього ж Оля нiяк розповiсти менi не могла!
Мовчанка.
_Геннадiй._ I ви чужими руками вирiшили прибрати Вiктора... Щоб не викрив вас.
_Денис_ (пригадуючи). Вiрно... Хтось дзвонив, я натискав на кнопку...
_Магнiтофон_ (до Еврики). Навiщо ти її бив, звiрюко!
_Еврика_ (зухвало). Моє дiло.
_Лада._ А вона - наречена... Це гiрше, нiж побити людину до смертi.
_Магнiтофон._ Великий ти мерзотник, Тригуб.
_Еврика_ (глумливо). Й справдi?.. А ти - кращий? I всi ви тут кращi? Покажiть менi мужчину, який вiдмовився б вiд чужої нареченої або дружини, якщо вона сподобалась? Або тому, що у нього теж дочка росте! (Озирається). Е тут такi?..
Лада мовчки пiдходить до Еврики i дає йому ляпаса. Еврика хапав її за руку i боляче стискає. Лада, кривлячись вiд болю, намагається вирвати руку.
_Майя_ (кидається до Еврики). Облиште її! Вiдпустiть! (Видирає Ладу з його рук i, обiйнявши за плечi, вiдводить вбiк). Заспокойтеся, Ладо. Я все розумiю... Не варто...
_Лада._ Як я його ненавиджу!
_Геннадiй_ (до Еврики). Ви взяли нiж тут, з цього ременя, i пiшли з ним на танцмайданчик. А нам нацькували на Вiктора очманiлого вiд горiлки Бiлого. Так було вчинено вами цього вечора другий злочин.
_Денис_ (до Геннадiя). Звiдки ти це знаєш?
_Геннадiй._ Вiктор зараз прийшов до пам'ятi i дав показання.
_Санько-Чорний._ Який Вiктор?! Вiн же помер!
_Геннадiй._ Вiктор живий.
_Еврика._ Ще одна брехня!
_Геннадiй._ Живий.
Пауза.
Санько-Бiлий прожогом вибiгає з кiмнати. Денис пiдхоплюється за ним.
_Геннадiй._ Зачекай, Денисе. Нiчого вiн собi тепер не зробить. Нехай побуде один.
_Магнiтофон._ Таня?!!
_Таня_ (розгублено). Менi медсестра сказала...
_Геннадiй._ Таня не винна. Медсестра помилилася. Це iнший хлопець помер, а Вiктор вижив i тижнiв за два-три вийде з лiкарнi.
_Магнiтофон_ (радiсно). Значить, вiн живий!..
_Таня_ (роздумливо). А потiм Вiктор прибiг до кiмнати i став вмикати свiтло i виключати музику... Тому в нього був такий божевiльний вигляд!
_Геннадiй._ Вiн хотiв вiдразу все розповiсти, але ви не дали. Тодi вiн прийшов на танцмайданчик i намагався поговорити з Ладою, але не встиг, бо на нього напали...
_Еврика._ Напав Бiлий, а не я. Це доведено. Все iнше - домисел.
_Санько-Чорний_ (пiдхоплюється). А кому це було вигiдно? Тобi, Еврико! Ти казав, що я утриманець, нахлiбник, паразит. Ти дорiкав менi, що я колись повечеряв за чужий рахунок. Але ти бiльший паразит, нiж я...
_Магнiтофон._ Вiн рятував свою шкуру цiною чужого життя. А Бiлий, цей дурний пацан, вiрив в нього, як в бога, мало не молився.
_Санько-Чорний_ (до Дениса). Сосиски менi згадав! Сир голландський! (До Еврики). Це страшнiше, нiж якiсь сосиски!..
_Еврика._ У таку хвилину зводити особистi рахунки мерзотно.
_Геннадiй._ Це не особистi рахунки. Такий рахунок вам може пред'явити i суспiльство.
_Еврика_ (зневажливо). Яке суспiльство?! Вони? (Обводить жестом присутнiх).
_Таня_ (сумно). Ми, виявляється, для нього не люди. Тiльки клепки у дiжцi, стягненiй обручем - Денисом.
_Еврика._ Так, клепки. Знiмуть обруч - i все розсиплеться. Вся ваша "дружба". А чим ця дiжка наповнена?.. По-рож-ня! Вакуум! Ха!
_Геннадiй._ Якщо говорити про вашу компанiю, то дiжка була наповнена вином. (До Магнiтофона). Як я зрозумiв, ви тепер найближчий друг Дениса. Колись рятували його золотi руки вiд брудної роботи, а душу вiд цього бруду не врятували. Та й руки у нього скоро почнуть труситися вiд постiйних п'янок.
_Магнiтофон._ Денис сам доросла людина.
_Денис._ Що ви тут про мене розвели! Дався вам я!.. (Пiдхоплюється). Нi, я все ж таки пiду подивлюся, що там Бiлий робить. Краще хай вiн на очах буде. (Виходить).
_Санько-Чорний._ Дома з цим Бiлим панькаються, тут возяться...
Входить _Денис,_ пiдштовхуючи перед собою _Санька-Бiлого._
_Денис._ Сиди тут.
_Санько-Бiлий_ (несмiливо). Товаришу слiдчий, значить, тепер мене не судитимуть?
_Геннадiй._ Чому ж? Судитимуть. Вiктор чудом залишився живим. Злочин було вчинено.
_Санько-Бiлий._ I Еврику?
_Геннадiй._ В першу чергу... Ну що ж, хлопцi, маю вам тепер признатися...
З коридора долiтає тривалий нервозний дзвiнок.
_Денис_ (натискає на кнопку). Кого iще принесла лиха година!
До кiмнати вбiгає розлючена жiнка - _мати Санька-Бiлого._
_Мати_ (кидається до сина, хапає його за комiр). Де ваза?!
Нiма сцена.
_Санько-Чорний._ Тiтко Вiро, як ви сюди потрапили?..
_Мати_ (не випускаючи iз рук сина, до Санька-Чорного). Ти вдома ще одержиш своє! Я твоїм батькам вже дзвонила! (До Санька-Бiлого). Де ваза?! Я тебе питаю, розбiйнику!..
_Санько-Бiлий_ (благально). Перестань, мамо...
_Мати._ Де моя кришталева ваза?! (Роззирається, раптом кидає Санька-Бiлого i хапає з полицi вазу). Ось вона! (Притискаючи вазу до грудей). Так ось куди ти, ледащо, бiгаєш! Ось де мою дитину споюють!!
