My-library.info
Все категории

Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке)

На электронном книжном портале my-library.info можно читать бесплатно книги онлайн без регистрации, в том числе Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке). Жанр: Прочая детская литература издательство неизвестно, год 2004. В онлайн доступе вы получите полную версию книги с кратким содержанием для ознакомления, сможете читать аннотацию к книге (предисловие), увидеть рецензии тех, кто произведение уже прочитал и их экспертное мнение о прочитанном.
Кроме того, в библиотеке онлайн my-library.info вы найдете много новинок, которые заслуживают вашего внимания.

Название:
Забутi письмена (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
ISBN:
нет данных
Год:
неизвестен
Дата добавления:
19 февраль 2019
Количество просмотров:
259
Читать онлайн
Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке)

Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке) краткое содержание

Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке) - описание и краткое содержание, автор Богдан Сушинский, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки My-Library.Info

Забутi письмена (на украинском языке) читать онлайн бесплатно

Забутi письмена (на украинском языке) - читать книгу онлайн бесплатно, автор Богдан Сушинский
Назад 1 ... 3 4 5 6 7 8 Вперед

- Доля, докторе. Ми не суддi над своєю долею, а лише адвокати її. Що б вона не скоїла з нами - завжди знайдемо виправдання. Ми її вiчнi адвокати.

- Лише три днi тому... - прошепотiв Мiкейрос, затуляючи руками обличчя. - Не може однiй людинi так не щастити. Не може!

- Нам усiм занадто багато щастило. Усiм з нашого поколiння, яке не знало свiтової вiйни... А вбив її ваш любий гiсть - Крiшна.

- Крiшна?! А той чоловiк, якого я...

- Убивав не вiн - Крiшна. Вiн там, по той бiк скелi. Я чатував на нього за камiнням. На жаль, трохи спiзнився. Менi й на думку не спадало, що вiн може напасти на жiнку. Потiм вiн кинувся тiкати. Догнав його мiй нiж. Хочете глянути на вбивцю своєї дружини?

Доктор Мiкейрос пiдвiв очi на Кодара. I той прочитав у них одне-єдине, благальне: "Дайте менi спокiй! Залиште мене. Дайте попрощатися з дружиною".

- Я розумiю, - проказав Кодар i вiдiйшов до водоспаду. Скинувши спiтнiлу сорочку, пiдставив голову то, крижаний струмiнь. Нараз десь за поворотом дороги пролунала сирена i до будинку пiдкотили двi полiцейськi машини.

- Що тут у вас сталося? - пiдбiг до Кодара капiтан полiцiї. Кiлька полiцейських кинулися до будинку. Кодар кивнув на Мiкейроса.

- Вони вбили дружину доктора, капiтане. I його теж убили б. Вас повiдомили, про кого йдеться?

- Так. - Офiцер повернувся до Мiкейроса. - Ви можете вiдповiсти на два-три моїх запитання?

- Спробую, - тяжко зiтхнув Мiкейрос. - Запитуйте, капiтане. Та краще поговорiть iз сеньйором Кодаром. Вiн знає все. Я ж не знаю майже нiчого. Не можу збагнути, що тут дiється. - Вiн глянув туди, де шумував водоспад, але Кодара там уже не було.

- Знайдiть пана Кодара, - наказав капiтан полiцейському. - Схоже, що це його робота, - кивнув вiн на "стража Землi", якого вже фотографував судовий експерт.

- Нi, цього застрелив я. Вiн хотiв убити Кодара. До того ж я думав, що саме вiн винуватець смертi моєї дружини.

- Зрозумiло, - кивнув капiтан. - Хоча краще було б, якби ви не мали до цього нiякого вiдношення. А де ж справжнiй убивця вашої дружини? Ми обшукали все довкола i нiяких слiдiв не виявили.

- Вбивця лежить по той бiк скелi, за водоспадом. Так каже Кодар, бо сам я його не бачив. Вiн запевняє, що вбитий - Крiшна.

- У будинку нiкого немає, - крикнув полiцейський, що з'явився на ганку.

- Кодар утiк, - прокоментував це повiдомлення капiтан. - I добре зробив. Так краще i для нього, й для нас. Як-не-як, вiн теж терорист. А вам, докторе, залишатися тут, на цьому ранчо, я не раджу. Нi сьогоднi, нi взагалi. Продайте будiвлю, роздаруйте колекцiю i їдьте звiдси. З мiстечка - теж.

- Дякую за пораду, капiтане, але я зостанусь тут.

- Ви повиннi зрозумiти, що, крiм усього iншого, вам небезпечно тут жити. Хто мiг би подумати, що якимсь iдiотам спаде на думку утворювати таємнi товариства i старатися будь-що знищити кам'янi плити. Адже ви самi запевняєте, що це єдине, що лишилося нам, усьому людству у спадок вiд давно загиблої цивiлiзацiї? А коли цим людям не шкода таких безцiнних шедеврiв, то що для них людське життя?

- Все одно я зостанусь тут. Тепер, коли не стало Олiвейри, у мене й справдi немає нiчого святiшого вiд оцих "кам'яних послань". Я збирав їх. Я присвятив їм майже половину свого життя. Горам i цим плитам. I нiхто їх у мене не забере.

* * *

Уже геть споночiло, коли доктор Мiкейрос закiнчив свою розповiдь. Ми так i сидiли у його кабiнетi, не вмикаючи свiтла, мовчали i думали кожен про своє. Нарештi я пiдвiвся i пiдiйшов до вiкна. Хiчканова надворi вже не було. Пiд час розмови вiн зазирнув до кабiнету, але, мабуть, не захотiв перебивати розповiдь доктора. Тепер вiн, певно, сидить у вiдведенiй йому кiмнатцi й мудрує над своїм операторським записником, фiксуючи, де, коли, що i за яких обставин було знято на плiвку. Потiм, коли нам доведеться монтувати фiльми i писати до них тексти, кожен запис у цiй замацьоренiй книжечцi не матиме цiни. Хiчканов знає це, i тому вечiрнє занотовування для нього - щось на зразок щоденного ритуалу.

Просторовисько перед будинком потонуло у блакитнiй мiсячнiй повенi, у якiй зникло все, навiть обриси каньйону, i тепер плато здавалося поєднаним iз горами, що тьмяно сiрiли по той бiк провалля. А сам хребет скидався на велетенський корабель, що поволi дрейфував у вкритому тонкою кригою заснiженому морi. I здавався цей корабель покинутим, похмурим привидом.

Споглядаючи його, я подумав, що, мабуть, не так уже й весело живеться тут докторовi Мiкейросу самотою. Хоча околиця мiстечка зовсiм близько, та все одно воно десь там, в обжитiй, освiтленiй лiхтарями долинi, з якої, як i минулого вечора, долинають мрiйливi мелодiї напiвзабутих нинi аргентинських танго. Людина, що ставила на програвач цi старi платiвки, жила бiля пiднiжжя узвишшя, тож була найближчим сусiдом Мiкейроса. I, може, програючи цi мелодiї, думала зараз про самотнього удiвця, що не бажає повертатися до своєї домiвки у мiстечку i доживає вiку ось так, одинаком, вiдлюдником, мов старий беркут, що повернувся вмирати до давно покинутого i всiма забутого гнiзда.

- Розумiєте, - мовив раптом доктор Мiкейрос, - майже половину свого життя я справдi присвятив розгадуванню того, яку науково-технiчну iнформацiю передали нам люди, що вимальовували пiктограми на цих плитах. А тепер усе частiше замислююся: що ж залишимо по собi ми, тi, хто живе на цiй грiшнiй землi у двадцятому столiттi? Свого часу людство вже навчилось, як зберегти й передати знання з науки й технiки прийдешнiм цивiлiзацiям. А от як заповiсти дану нам природою звичайнiсiньку людську доброту, оту доброту i людянiсть, без якої не може iснувати нi родина, нi держава, нi вся наша цивiлiзацiя? Як по-людському, без упередженостi й братовбивчих воєн спiвiснувати на нашiй планетi? Чому в цих плитах, якими нам заповiдано все, що тiльки могло заповiсти високорозвинене технократичне суспiльство, нi слова не мовиться про щирiсть людську? I чи зумiємо зберегти, передати найсвятiшi, найшляхетнiшi достоїнства людськi ми самi - ось що останнiм часом хвилює мене дужче й дужче...

Назад 1 ... 3 4 5 6 7 8 Вперед

Богдан Сушинский читать все книги автора по порядку

Богдан Сушинский - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки My-Library.Info.


Забутi письмена (на украинском языке) отзывы

Отзывы читателей о книге Забутi письмена (на украинском языке), автор: Богдан Сушинский. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.

Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*
Все материалы на сайте размещаются его пользователями.
Администратор сайта не несёт ответственности за действия пользователей сайта..
Вы можете направить вашу жалобу на почту librarybook.ru@gmail.com или заполнить форму обратной связи.