Бережной Василий Павлович
Мiжпланетний смерч (на украинском языке)
Василь Бережний
Мiжпланетний смерч
I
Коли Стерничому доповiли, що Дослiдник не вiдповiдає, вiн здивувався. Надiйнiсть, абсолютна безвiдмовнiсть нейтринного зв'язку вiдома давним-давно. I в цiй експедицiї ще не було випадку... Що ж сталося? Стерничий вiдчув, що око йому набухає, i зусиллям волi погамував тривогу. Зрештою Дослiдник мiг не почути сигналiв виклику або, може, вибрався iз свого апарата. Але навiщо йому вибиратися? Хiба вiн здужає ходити по цiй планетi? Ця третя планета - ще зовсiм молода, не вiдшлiфована часом, як їхня рiдна, тут жахливий рельєф та й тяжiння не для його слабосилого тiла...
Стерничий ворухнув тоненькою рукою, торкнувся м'якої кнопки i сказав:
- Продовжуйте виклик.
А сам окинув поглядом екран. Картина мiнялася вочевидь. Планета притягувала свою сусiдку з усе бiльшою силою, орбiта меншої з кожною годиною помiтно наближалася до неї - наче цей космiчний плiд згинав галузку все нижче й нижче. В океанах обох небесних тiл здiйнялися гiгантськi хвилi, причому на меншiй планетi - набагато вищi. А чи витримають напругу її суходоли, чи не розламається вона вся на шматки? Розрахунки не дали однозначної вiдповiдi. В кожному разi, без катаклiзму тут не обiйдеться, i, навiть перебуваючи на високiй орбiтi, їхня експедицiя пiддається великому ризиковi. А Дослiдник вирiшив побувати в епiцентрi катастрофи, вiч-на-вiч iз грiзними учасниками космiчної драми. Стерничий нiяк не мiг обрати можливий варiант поведiнки Дослiдника. Чому вiн там затримується? Коли б це був юнак, жадiбний до пригод, а то - Учений першого ряду! Поринув би в мiкрокниги адже тут, на борту їхнього космiчного корабля, копiї найбiльшого книгосховища рiдної планети. Так вiн натомiсть... Може, послати на пошуки Допомогову бригаду? Запiзно. Планета i її сусiдка ось-ось дiйдуть критичної точки зближення. Вiн не має права так ризикувати. Та й де його вiдшукаєш, коли зв'язок перервано?
Знову торкнувся кнопки, хоч знав, що, коли б Дослiдник обiзвався, його поiнформували б одразу. "Нервую, - мигнула думка. - Це погана ознака".
- Досi не вдалося?
- Нi.
Тепер Стерничий фiзично вiдчув наростання тривоги. Раптом виринувши з глибини мозку, почуття небезпеки швидко розливалося по великих сегментах, мить, друга - i свiдомiсть черконула блискавка: "Невже загинув?!"
Екран вирував. Над припливними буграми обох небесних тiл клубочилися густi хмари. Сонце кидало на них слiпуче промiння, i вiд того здавалося, що мiсця зiткнення розжарились до бiлого i ось-ось станеться вибух. Наче два дiючi вулкани наближали один до одного свої велетенськi жерла.
"I Дослiдник у тому пеклi... - з жахом подумав Стерничий, не вiдриваючи погляду вiд екрана. - А був же розсудливий..." Спохватившись, що думає про колегу вже в минулому часi, Стерничий заклiпав своїм єдиним оком - це означало тугу, жаль, скорботу.
Нарештi сталося!
Припливнi бугри дiткнулися один одного, створився смерч дiаметром сто сто п'ятдесят кiлометрiв, гiгантський водяний канат зв'язав двоє небесних тiл. Шалена круговерть, зблиски,- вiзуально не можна було визначити, як iде рух гiдросфер. Та коли у водяний канат почали вплiтатися сувої хмар, картина прояснилася. Тепер стало чiтко видно: гiдросферу i атмосферу менша планета вiддає своїй сусiдцi, не змiгши перебороти її в шiсть разiв сильнiшого гравiтацiйного поля. I, може, в такий спосiб збереже собi життя? Може, бiльша вiдпустить її, вдовольнившись багатою даниною?
Порухом кволенького рожевого пальчика Стерничий приєднав до головного екрана внутрiшнi канали зв'язку. Тiєї ж митi з'явилась таблиця параметрiв космiчного катаклiзму: вiдноснi швидкостi, елементи траєкторiй, напруга магнiтних та гравiтацiйних полiв... Показники швидко змiнювались, i Стерничий одразу визначив домiнанту ситуацiї. Зiткнення не буде, вони розминуться!
Стерничий мав рацiю: такий наслiдок давали рiвняння. Але жива картина... Менша планета вiддавала бiльшiй i свою гiдросферу, i своє повiтря. Стерничий знав i незабаром усi її моря втратять воду до краплини i понесуть у майбуття лише спомин про неї.
Мiжпланетна буря шаленiла. Стерничий не мiг вiдiрвати ока вiд екрана, та й увесь екiпаж пильно стежив за рiдкiсним явищем: адже впродовж гiгантської спiралi Галактики вони такого не спостерiгали. У кожного в оцi свiтилося зачарування й подив. Коли згадували свого зниклого товариша, виринала тiнь жалю.
II
Водяна гора набухала, ширилась i, зблискуючи пiд сонцем, росла все вище i вище. I ось перед завороженим оком Ученого уже здiйнявся гiрський хребет з розтопленого скла - то слiпучого, то темно-синього.
Дослiдник не зводив ока з цього видовища, воно притягувало його, наче магнiтом, наповнювало незнаним досi хвилюванням. Подих смертельної небезпеки породжував у нього вiдчайдушну вiдвагу. Вiдчував, як вiбрує скеля, а вiд неї й металева лапа "Птаха", об яку вiн обiперся спиною. Було жахно до млостi, але й радiсно: потрапив у самiсiньку гущу розгойданих стихiй, стояв вiч-на-вiч з мiжпланетною бурею! Такого блаженства Дослiдник не вiдчував ще нiколи, хоч вони мандрують з найдальшого кутка Галактики. Нехай собi колеги спостерiгають крiзь iлюмiнатори та оптичнi прилади з високої орбiти, яку визначив Стерничий. А вiн ось тут, у самому вировищi. Пружний вiтер перiщив по обличчю солоними бризками, i вiн вiдчуває небезпеку на смак!
Їхня материнська планета заспокоїлась мiльйони рокiв тому, тепер це врiвноважена система, гладенька куля, на якiй нiчого несподiваного не трапляється, на якiй мислячi iстоти, вже, здається, пройшли зенiт свого розвитку... Непропорцiйно великi голi голови, маленькi тiльця - такий наслiдок однобокої цивiлiзацiї. Не те що в тутешнiх напiвдиких аборигенiв: мiцне, нiби з крицi, тiло, на головi - густа шерсть, до того ж у них парнi органи зору, слуху... Може, еволюцiя поведе їх по iншому шляху?
Дослiдник дивився на розбурханий океан, i думки в головi пливли, як отi високi хвилi.
Це молода планета, тут усе ще в русi, навiть процес горотворення не закiнчився. А оцей катаклiзм, вiн разюче змiнить обличчя планети!
Знову подумав про аборигенiв. Гарний подарунок вручає їм природа планета одержує величезну кiлькiсть води, цiлi моря! Чи витримають? Чи вцiлiють? Витримають!
Ученому чомусь стало радiсно вiд цiєї думки, йому хотiлося, щоб численнi племена цiєї планети вийшли ще загартованiшими з боротьби, ще мiцнiшими. Поповнивши моря й океани, квiтуча планета спокiйно кружлятиме навколо своєї стацiонарної зорi. Мислячим iстотам розвиднятиметься, i вони зрештою почнуть вiдгадувати загадки природи. А чи здогадаються про оце ось, що вiдбувається зараз?
Дивлячись на страхiтливий смерч, що усвердлювався в небо, Дослiдник подумав: чи не лишити тут якийсь знак? Але що зможе вцiлiти в цьому вировищi протягом довгих тисячолiть? Марно й думати про це: нiщо не вцiлiє.
