Бережной Василий Павлович
Естафета Життя (на украинском языке)
Василь Бережний
Естафета Життя
I.
У присмерку великої зали овальний екран прогностичної машини здавався iлюмiнатором, крiзь який цi двоє спостерiгали зоряний свiт. Вони сидiли у зручних крiслах, нiби в космiчному кораблi, неквапливо розмовляючи, як воно годиться батьковi з дочкою.
- Я вже тобi розповiдав, а зараз ти сама все бачиш. - Сивоусий батько кивнув у бiк овалу, повного зiрок.
- Те кулясте скупчення, тату, в мене в головi чи не з дня мого народження. Насувається i насувається... Всi вже давно до цього звикли.
- Ситуацiя змiнилась, люба Соул. Скупчення, може б, i пройшло крiзь нашу Зоряну систему, не порушивши її динамiчної рiвноваги, але... з'явився новий грiзний фактор. Зверни увагу на отой блiдий туманець з лiвого боку.
- Так, бачу.
- Зараз машина покаже, що буде через столiття.
У батьковому голосi почулися сумовитi нотки. Соул пильнiше глянула на його стомлене обличчя. Враз щемливе вiдчуття ворухнулось у серцi: старiсть, пiдступає старiсть... Може, тому вiн i проймається смутком?
- Астрономiя вас, мiкробiологiв, не цiкавить, - продовжував батько, отож дещо поясню. Тут задача трьох тiл. їхня конфiгурацiя змiнюється пiд впливом гравiтацiї. Ота воднева хмара неухильно рухається в напрямку до нашої Зоряної системи. Кулясте скупчення вiдiграє роль прискорювача. Ймовiрнiсть виживання нашої планети в цих умовах дорiвнює нулю.
"Ось що його пригнiчує, - подумала Соул. - Але ж ми й так приреченi на смерть самим життям..."
- А може, все-таки... є шанс?
- Поглянь, як та хмара поглинає зiрки i планети... Це хижий левiафан, який не знає жалю. А якщо висловлюватися науково, то це трете тiло захоплене двома iншими, якi зближуються. Дiя закону всесвiтнього оновлення.
- Що ж, виходить, секта Чорної Троянди має рацiю? Наближається кiнець свiту?
Батько тяжко зiтхнув i деякий час мовчав, не вiдриваючи погляду вiд освiтленого овалу. Внизу на екранi миготiли цифри - десятилiття близького майбутнього. Воднева хмара мчить iз субсвiтловою швидкiстю. Ось через дев'яносто рокiв крилом черкає їхню галактику... Сто сiмдесят один рiк - i рiдна планета тоне в бiлому туманi... Температура катастрофiчно падає, атмосфера зникає, замiсть неї водень, водень...
Нарештi обiзвався:
- Сама ж бачиш - катастрофа невiдворотна, i станеться вона через сто сiмдесят один рiк - прогноз точний, я вже перевiряв.
Голос його звучав рiвно, монотонно, навiть байдуже. Соул аж здригнулася. Що це з ним сталося? Чи пiддався апатiї?
- А переселення... Невже немає нiяких проектiв?
- Бачиш, дiвчинко, хоч ми й вийшли в космос, але...- Вiн знову зiтхнув.- До найближчого зоряного острова щонайменше сто свiтлових рокiв. Свiтлових, розумiєш? Якби кораблi помчали iз швидкiстю свiтла, тодi частина мислячих, можливо, врятувалася б. Та це нездiйсненне.
- Отже, Чорна Троянда...
- I не думай, доню, про тих... панiкерiв, страхополохiв. "Кiнець свiту! Розтринькуй життя! Хай панує смерть!" Гидке блюзнiрство...
Батько вимкнув екран, у залi спалахнуло свiтло. I тепер Соул побачила: на обличчi в нього - нiякiсiнької апатiї, очi зблискують енергiєю, аж сяють.
- Це серйозне випробування для нас. Мусимо знайти вихiд iз безвиходi. Треба врятувати Життя! Зрозумiй: це - наш обов'язок, наша мiсiя...
Пружно пiдвiвся з крiсла, заходив по голубому килиму.
- Але ж ви кажете - альтернативи нема, то як же...
- Нi, я такого не казав, - махнув рукою батько. - Хоча ми, ну, твоє поколiння, - останнi на цiй планетi, проте надiя на збереження Життя є. Воно мусить вiдродитися в iншому мiсцi, хоча й через мiльйони рокiв...
- Останнi... - повторила Соул, аж тепер усвiдомлюючи увесь трагiзм становища. Провела рукою по чолу, нiби знiмаючи павутину.- Не вiриться. Невже так i буде? А я ж мрiяла про сiм'ю...
- Наш електронний мозок ще не пiдводив. Прогноз безпомильний... Хоч для нас i жахливий. Тут нiчого не вдiєш, це треба сприймати як належне i... братись за роботу.
- За яку роботу?! - скинулися в неї брови, а подиву в очах було стiльки, що батько посмiхнувся.
- Завдання... ну, як тобi сказати... - Вiн знову сiв у крiсло, повернувся до неї лицем. - За шкалою Часу виходить, що життя у пiй Галактицi найперше з'явилось саме на нашiй планетi. Тут найранiше створилось те сприятливе середовище, в якому спонтанно виникли живi клiтини. Нiякої однiєї праклiтини не було, в бурхливому процесi Життя вони конденсувались мiльярдами i - одночасно... Втiм, цю теорiю ти знаєш. Я хочу звернути твою увагу ще на один аспект.. Рiзноманiття живих форм. Життєва енергiя так i бурунить, втiлюється то в рослину, то в тварину, комаху, птаха, то в мислячу iстоту. Але подумай: якби цей процес був стихiйним, то число живих форм було б нескiнченне, i Природа являла б собою конгломерат випадковостей. Форми живих тiл нiколи б не повторювались, а, розпадаючись, давали б усе iнакшi й iнакшi конфiгурацiї. Не було б видiв. Насправдi ж рiзноманiття живого кiнечне, i розвивається воно згiдно Закону Iнформацiї, тобто спадковостi. - Вiн передихнув, облизав пошерхлi губи. - У мене таке враження, що хтось засiяв нашу планету, може, тi, що завершили свiй життєвий цикл, - мислячi з iншої зоряної спiралi. Я над цим довго мiркував... Засiяли... Передали нам естафету Життя...
Таким натхненним Соул його ще не бачила.
Говорив жестикулюючи, пiднесено, швидко, ледве встигаючи за плином думок; науковi гiпотези розцвiчував художнiми образами, вдавався до метафор. В її уявi поставали картини iнших просторiв, iнших часiв... Тi мислячi не пiдкорилися обставинам, перекинули мiст через океани рокiв i... вiдродилися для нового життя!
- То, може, ми... i є вони? - прошепотiла Соул, вражена здогадом. Iнколи менi здається, тату, що я вже була...
- Я теж фiксував це вiдчуття. I не один раз. Може, це залишкова пам'ять? Як би там не було, але я переконаний, що iснує всезагальна єднiсть Життя. У масштабах Всесвiту. Виноградна лоза оповиває Галактики...
Болiсна гримаса з'явилась на обличчi дiвчини, але тут же й зникла.
- Яка ж... конкретна програма?
- Оце дiло. Я так i сподiвався, молодчина. - В його очах з'явився теплий усмiх, а в словах забринiла нiжнiсть.- Коротко щодо програми. Ви у своєму науковому осередку методами генної iнженерiї створюєте таку структуру генетичного коду, яку можна буде вкоренити в анаеробнi* бактерiї. В тому кодi мусите зашифрувати все живе... А я тим часом через Головне Наукове Товариство добиватимусь створення апаратiв для доставки тих органiзмiв у Далекий Космос... Сама розумiєш, це не простi контейнери.
______________ * Анаеробнi - тi, що не потребують кисню.
- Та iнженери справляться... А от унiверсальний код...
- Стривай. Теоретично такий генетичний код можливий?
Повагавшись, Соул ствердно хитнула головою: