Олесь добре розумiв те, що думав Валенто. Коли б система електромагнiтної завiси не була пошкоджена, коли б потужнi ультракороткохвильовi генератори працювали, Капiтан мiг би не лише захиститися вiд пострiлiв, але й спинити двигуни лiтакiв. Мiг би... Але зараз у нього такої змоги не було!
Лiтаки з надривним ревiнням проробляли один за одним складний маневр. Вони злiтали вище й вище; в той же час вони, вихиляючись так, що їхнi крила ставали пiд прямим кутом до землi, робили крутий вiраж з таким розрахунком, щоб той вiраж закiнчився якраз над "Люцифером" i перерiзав йому шлях. Бо тодi досить буде влучної черги з крупнокалiберних кулеметiв, i справа закiнчиться.
Дивно, але Ернан Рамiро наче вiдмовився вiд дальшої спроби вислизнути з-пiд смертоносного обстрiлу, який мав вiдбутися. Вiн вiв "Люцифер" по прямiй лiнiї, нiкуди не звертаючи, просто у море. Вiн немов забув про напад лiтакiв, якi, описуючи в небi широку й плавну криву лiнiю, линули наперерiз йому. "Люцифер" летiв далi й далi в море.
- Та вiн же не зможе вiдiрватися вiд них! Що вiн робить? - вигукнув Педро Дорiлья, не вiдриваючи погляду вiд лiтакiв, що неухильно наближалися до "Люцифера".
Валенто Клаудо мовчав, стиснувши зуби. Вiн краще за всiх знав i розумiв, що порятунку не було, що "Люцифер" приречений, а разом з ним i Сивий Капiтан. Олесь почув iще, як поруч з ним голосно схлипнула Марта, вчепившись у його руку.
Лiтаки наближалися. Вони ще не стрiляли, вичiкуючи, мабуть, найвигiднiшої позицiї. Їх потужне ревiння то гучнiшало, коли вiдходили хвилi морського прибою, то наче згасало в його наростаючому шумi.
I раптом на тому мiсцi, де щойно був перший, головний лiтак, спалахнула яскрава блискавка. Нiби клубок слiпучого полум'я вкрив лiтак. А ще через мить той клубок полум'я обгорнувся чорним важким димом.
Другий за чергою лiтак не мав часу змiнити курс. Вiн iшов точно слiдом за першим i врiзався в чорну димову хмару, яка залюбки поглинула його. Поглинула, щоб у ту ж, здавалося, мить розколотися новим вилиском полум'я i викинути з себе якесь чорне шмаття, уламки, що стрiмко полетiли вниз, у море.
- Отак їх! Отак! - з шаленою люттю скрикнув Валенто Клаудо, в якому спалахнула нова надiя. - Одного за одним, Капiтане! Одного за одним!
I Олесь вiдчув, як i в нього також гарячково застугонiло серце. Смiливий, вiдважний Капiтан! Вiн вийшов на безнадiйний, здавалося б, бiй i один проти кiлькох швидкохiдних лiтакiв переможно вiв його! "Люцифер", важко поранений i знесилений, не мiг захищатися, як ранiше, не мiг швидко маневрувати. Але в нього лишалася його електрична зброя, страшнi електричнi кiльцевi снаряди, i Ернан Рамiро мужньо використовував їх. "Люцифер" нападав! Уже двох лiтакiв немає. Коли б Ернановi Рамiро вдалося й далi продовжувати напад... коли б йому пощастило...
Проте лiтакiв було надто багато, Ернан Рамiро не мiг протистояти нападовi цiлої ескадрильї. Лiтаки встигли змiнити курс, вони вже промайнули повз чорну димову хмару i летiли майже паралельно "Люциферовi". Черги довгих жовтих iскор з'явилися на двох з них: то крупнокалiбернi кулемети почали обстрiл "Люцифера".
Один з цих двох лiтакiв тут-таки й спалахнув, як попереднi: електричний снаряд Ернана Рамiро досяг i його. Але на його мiсцi опинився ще один, i з нього в напрямi "Люцифера" також простягнулися одна за одною жовтi iскри. Нападаючих було надто багато, i кожен з них тут-таки займав мiсце попереднього збитого.
Останнiй бiй "Люцифера" закiнчувався.
Сполотнiлий вiд хвилювання Олесь бачив, як одразу в двох мiсцях з корпусу "Люцифера" вирвалися чорнi клуби диму. Вони виринали зсередини, їх наче зносило, стирало вiтром, але крупнокалiбернi кулi вже прошивали оболонку, позбавлену електромагнiтного захисту. То був початок кiнця.
"Люцифер" загойдався. Вiн наче пiрнув передньою частиною вниз, потiм на хвилинку випростався якимись страшними судорожними ривками, такими несхожими на його звичний плавний рух. А тодi вiн полетiв униз, швидше й швидше, немов його з силою притягала синя поверхня моря.
- Вiн падає, падає! Його збили! - закричала Марта., ховаючи обличчя в долонях: дiвчина не могла бiльше дивитися на це жахливе видовище.
Повiльно перекидаючись носом униз, нiби нацiлюючись в море, "Люцифер" падав. Але ще перед тим, як торкнутися хвиль, вiн раптом наче розколовся, розпався на двi окремi частини. Потужний вибух розкраяв корпус "Люцифера", довгi язики вогню вирвалися з нього, знялися вгору, вiдокремились i на якусь мить залишилися в небi сяючим ореолом, немовби то була непокiрна, вiльнолюбна душа Ернана Рамiро, яка не хотiла гинути разом iз змертвiлими уламками в морi...
Спокiйна й мирна до того морська поверхня здибилася, завирувала й закипiла, розступившись перед тим, що ще хвилину тому було могутнiм, хоч i тяжко пораненим "Люцифером". Високi пiнявi хвилi гнiвно й квапливо побiгли вiд того мiсця, що стало могилою Ернана Рамiро, загадкового Сивого Капiтана, який знайшов тут завершення своєї трагiчної долi. Хвилi бiгли далi й далi, в усi боки, немов кудись поспiшали, немов вони несли з собою сумну звiстку про загибель "Люцифера" i його непримиренного, самолюбивого i владного творця...
3. ПРАПОР У МОРI
Лiтаки, знову зiмкнувшись, зробили над морем одне широке коло, ще одне. їхнi пiлоти переконувалися, що цього разу з "Люцифером" справдi покiнчено. А тодi лiтаки повернули геть вiд острова Тарквенiдо, бо їх справа була зроблена, i взяли курс на суходiл. Незабаром вони знов перетворилися на маленькi чорнi цятки в далекому синьому небi i, нарештi, зникли за обрiєм.
Стало напрочуд тихо. Так тихо, що це важко було переносити. I морський прибiй уже не шумiв так, не налiтав довгими, вкритими сивою пiною хвилями на прибережне камiння. Чи, може, то лише здавалося так Олесевi, який i досi не мiг вiдвести очей вiд моря, що поглинуло знiвеченi останки "Люцифера"...
Педро Дорiлья сидiв на скелi, похмуро дивлячись на хвилi, Марта глухо плакала, не соромлячись своїх гiрких слiз i не ховаючи мокрого обличчя. Час вiд часу вона повторювала:
- Навiщо, навiщо я так говорила про нього... навiщо?.. - i плакала ще гiрше.
Валенто Клаудо, як i Олесь, невiдривно дивився в морську далечiнь, завмерлий, скам'янiлий вiд горя, як втiлення скорботи й суму. Вiн не бачив i не чув нiчого навколо себе: Капiтан, його Капiтан загинув!..
Так, Ернан Рамiро загинув. Вiн принiс себе в жертву для того, щоб врятувати своїх товаришiв. Тепер Олесевi все-все було зрозумiло, з'ясувалося все, на що досi юнак не мiг знайти вiдповiдi. Це було тяжко усвiдомлювати, але все стало на своє мiсце до останньої, найдрiбнiшої деталi.
Ернан Рамiро ще в "Люциферi", пiд час польоту сюди, побачив, що порятунку немає. Його вистежили, йому не вдалося здiйснити свiй задум i привести "Люцифер" для лагодження в безпечне мiсце.
Попереду була неминуча загибель. Кинути "Люцифер", своє улюблене дiтище, Ернан Рамiро не мiг: надто багато працi, сподiвань i згадок було пов'язано з ним. Що ж лишалося перед ним, який вихiд?
