Прострочила автоматна черга i, обламуючи зеленi вiяла, на землю гупнув той, що стрiляв у Девiда й Террi. Згодом труп упiзнали. То був Дафф.
Але Девiд не чув нi стрiлянини, нi гамору й крику. Його наче оглушило, нiчого не чув i не бачив, окрiм Террi. Понiс її в кiмнату, поклав на канапу, тремтячими пальцями хапав якесь шмаття, тулив їй до грудей, намагаючись зупинити кров. Очi йому застилала сiра пелена, а в головi наче молотом гупало: "Загинула... загинула Террi..."
VI. ВIСТI З IО
Кожен, хто працював на островi Сирен, очiкував на цю космiчну передачу з особливим почуттям i настроєм. А надто Вiра Малахова. Задовго до початку сеансу зв'язку дiвчина позирала на годинника i вийшла з лабораторiї, не дiждавшись закiнчення робочого дня. Ходила попiд пальмами, зовнi спокiйна, безжурна, а насправдi - як на голках. Дивилась на морську синяву, що широкою смугою обрамляла острiв, а уява малювала давно зниклi образи, витворювала їх зримо, чiтко, хоч Вiра зовсiм i не бажала цього. Там он була красива гора, яка зникла пiд час пробного вибуху, а там Вiра впала, натираючи собi очi перцем...
Три довгих роки промайнуло з того часу, а вона й зараз чує пострiли i зойки, бачить смертельно-блiде обличчя Террi, страшнi, наче божевiльнi, очi Девiда...
Ясна рiч, переживши таку трагедiю, вiн не мiг залишатися тут i почав кампанiю за органiзацiю експедицiї до Юпiтера.
Вiра зiтхає й мимоволi дивиться на вечiрнє небо - нi, ще не зiйшов. Кортiло ж i їй полетiти разом з Девiдом, ой, як же кортiло! Один з кiлькох найвiдомiших фiзикiв планети! Але, мабуть, не лише це вабило Вiру до нього... Який вiн красивий був у хвилину прощання! Красивий i нiжний... Але несхитний у здiйсненнi своїх намiрiв. Боже, як вона хотiла, щоб вiн лишився тут, як тiльки не вмовляла! Справдi, хiба екiпажi двох космiчних кораблiв не доставили б тi пiрамiди в космос без нього? Так нi, вiн конче мусить бути там - а раптом доведеться мiняти параметри експерименту. I не тiльки сам полетiв, але ще взяв i Натанiела. "Попрацюйте, Вiро, кiлька рокiв без нас. Ось вам чорновий начерк проекту, i, поки ми повернемось, ви сконструюєте експериментальну модель. Умови для працi тут iдеальнi, острiв Сирен переходить пiд егiду ООН, бо був незаконно загарбаний Пiвденною Республiкою, так що нiякi воєннi аномалiї вам не заважатимуть..."
Сумовитi тони позначали його слова, помiтно було, що йому й самому хотiлося б лишитися та збудувати ним же задуманий анiгiляцiйний реактор, але проект С-2 все-таки переважив. Вiра дивується: хiба зробити керованою, приручити анiгiляцiю - це менше, анiж бомбувати Юпiтер? Фiзики, запрошенi сюди, на острiв Сирен, мало не остовпiли, такi були враженi, дiзнавшись про тему роботи. Анiгiляцiйний реактор? Неймовiрно! Фантастично! А Девiд вважає це епiзодом у своїх наукових пошуках. "Юпiтер - ось найголовнiша моя тема,сказав у вiдповiдь на її умовляння лишитись. - Принципи побудови анiгiляцiйного реактора менi яснi, сподiваюся, що ваша потужна група здiйснить цей проект. А от Юпiтер... Моя мрiя, моє життя. Справдi велетенське завдання, яке будь-коли випадало на долю людини".
Авжеж, гiгантське. Вiра прекрасно усвiдомлює, що в сьогоденнi криються зерна майбутнього, i треба думати, дбати про це майбутнє.
Вона переклала книгу Девiда Кiнга "Молодший брат Сонця" ще з рукопису. Це суто науковий твiр, проте хвилює, захоплює, кличе до великого дiяння. I хто з учених, полiтикiв чи дипломатiв не подав голосу за цю iсторичну експедицiю до Юпiтера? Таких не знайшлося, i не дивно. Кожному, хто хоч трохи вiдчуває пульс мiжнародного життя, ясно, що така експедицiя - а вона не пiд силу однiй країнi - зближує народи планети. Це яскравий вияв мирного спiвiснування, найвищий пiк у розвитку самої науки. I Девiд вирiшив летiти, бо це ж його iдея, його задум, його заповiтна мрiя.
Може, й справдi йому, як авторовi проекту, належить бути там? Хiба можна до кiнця зрозумiти незвичайну людину? Але ж Вiрине серце чомусь болiсно стискується, ще мить, i холодок млосно проймає груди. Як вони там вiч-на-вiч з гiгантом планетної сiм'ї? Якi новини принесе сьогоднi тоненький лазерний промiнь з космiчної далини? Все-таки на Землi затишнiше, хоч i бiля анiгiляцiйного реактора...
Ох, цей реактор!.. Малахову аж пересмикнуло, коли згадала, як через необережнiсть одного патлатого молодика мало не сталося вибуху... Але все-таки вони просунулись далеко вперед, бо зрозумiли головне: цю фортецю природи не можна брати штурмом, а тiльки облогою!
Зиркнула на годинника - лишається кiлька хвилин, можна й запiзнитися... Пришвидшила крок, а далi побiгла, хоч вузенька спiдничка й заважала. Прозвучали позивнi, з вiдчинених вiкон сусiднiх котеджiв уже залунав голос диктора.
Вскочила до вiтальнi захекана, сердита сама на себе. Клацнула вмикачем i почула кiнець речення;
- ...великого вченого нашого часу.
Поволi, наче з туману, на екранi проступило чиєсь обличчя. Зображення було дуже контрастне i часом навiть розпадалося на окремi структурнi елементи. Нарештi вiзерунок стабiлiзувався, i Вiра впiзнала Натанiела. Обличчя його було похмуре - втома чи настрiй? Говорив сухо, уривисто, i це чомусь тривожило Вiру.
- Iо - планетка бiльша за Мiсяць i ближча до Юпiтера, нiж Мiсяць до Землi. Тут не будеш милуватися небом. Похмурий, суворий куток всесвiту. Особливо грiзний нiчний бiк Юпiтера. Встає чорною стiною, гасить зорi, закриває майже все небо, навалюється, падає - от-от розчавить. Враження гнiтюче, важко звикнути. Червона пляма Юпiтера позирає хижо. Хлопцi кажуть: криваве око. Девiд назвав пляму вiконечком планетного реактора. Астрофiзичнi дослiдження показали... цей отвiр є каналом, по якому транспортується тепло з надр планети. Девiд Кiнг вирiшив скинути свої пiрамiди саме на Червону пляму.
"А де ж сам Девiд? - подумала Вiра. - Чому його не видно?"
Зображення Натанiела зникло. Натомiсть на екранi з'явилася цятка ракети - наче темний жучок поповз по великому дзеркалу. Збiльшення. Добре видно: вiд ракети-носiя вiддiляються i одна по однiй летять до того дзеркала чорнi мачинки... їхня траєкторiя викривлюється, ось випливає край Червоної плями - о, як вона пашить! - мачинки летять над нею рiденьким пунктиром i зникають у вогняному вировищi. Нi зблиску, нi бодай найменшого порушення поверхневої структури. "Значить, запрограмованi на глибину, - подумала Вiра. - Тiльки на яку? Певне ж, i Девiд там, на космiчному кораблi? Авжеж. Не така в нього вдача, щоб сидiти на базi та спостерiгати, як хтось iнший робитиме Юпiтеровi енергетичнi iн'єкцiї".
Знову з'явилось суворе обличчя Натанiела.
- Цiлком зрозумiло, що передбачити режим роботи такого "реактора", як Юпiтер, неможливо. Довелося ждати. Велися безперервнi спостереження, вся наша апаратура працювала безвiдмовно i з повним навантаженням. Коли б сталися найменшi змiни - чи температури, чи сили свiтностi, магнiтного поля тощо,- це було б зафiксовано негайно. Проте характеристики планети i космiчного простору бiля неї не мiнялися...
