- От цього вже я не розумўю, - трохи знўтився Ўгор. - Можливо, це маe бути щось на зразок тексту або малюнку. Або й того ў ўншого разом. Та що я буду розповўдати, це ж ваш вўддўл займався кодуванням ў вводом мозковоў ўнформацўў?
- Так, так. Але до такого щe не дўйшли. Добре... Але ж людина, помўтивши щось не те, може припинити ввод ўнформацўў, так?
- А на цей випадок... Слухай, саме це робить той новий вўрусў Треба просто блокувати всў резидентни програми, себто... е-е-е... порушити работу нервовоў системи ў...
- Ну, до такого ми точно щe не дўйшли.
- Й слава Богу! - буркнув Ўгор. - А то б вже пўвмўста чекало б на вашў накази.
Ми засмўялися. Я поглянув на годинник - реакцўя в лабораторўў вже мала скўнчитись, отже слўд йти.
- До речў, - я дўстав з кишенў конверт з диском. - Скинь-но менў "Panoram-у".
- Чистий? - пўдозрўло запитав Ўгор.
- Наче чистий, - я знизав плечима. - А втўм, перевўр.
Програмўст завагався.
- Перевўр, перевўр! - наполўг я. - Бо вчора хлопцў притягли якусь ўграшку, могли й вўрус зачепити.
Ўгор увўмкнув Лозинського. Поки на дисплеў висўла заставка, та блимали назви вже перевўрених файлўв, ми встигли обмўнятись парою анекдотўв.
Дзижчання дисководу урвалось, на дисплеў з'явився напис "Не обольщайтесь результатами проверки устаревшей версией..."
- Добре, - пробурмотўв Ўгор. - Тобў всю переписувати?
Я кивнув.
- Зараз, зараз... О, а це що таке?
Диск мав лише один файл пўд назвою "test123".
- А, то це ж та гейма ў e. Хтось з хлопцўв отримав вчора чи то з Америки, чи з Германўў. То якийсь тест, визначаe бўоритми, коефўцўeнти ўнтелекту, ще там щось...
- Можна вкрасти? - всў знали, що рўзнў тести - Ўгорева слабкўсть.
- Звичайно.
Поки я пхав диск у конверт, а конверт до кишенў, Ўгор вже набрав команду ў натиснув пуск.
Що буде далў - я знав. Знав, хоч ў нўколи не бачив. Та й, чесно кажучи, не приведи менў Боже таке побачити. Отже, я швидко розвернувся спиною до дисплею.
- Тю, що воно? - почулося ззаду. - А три зет сўм бе... Що за нўсенўтниця?
Я мовчав. Пастка спрацювала. Лишалось лише чекати.
- Слухай, цей твўй тест видаe якусь плутанину, текст вперемўшку з малюнками. Ти чуeш? Ось поглянь!
Поглянути? Нў, дякую. Кращe вже вистрибнути у вўкно!
- Та нў, це маячня якась! Хоча... Та це ж...
Тиша. Тепер Ўгор не може вўдвести погляд вўд дисплею.
Сам винен. Рўк тому подав менў ўдею блокувати резидентнў програми. Зараз його мозок маe лише одну мету - додивитись цю "маячню" до кўнця.
- Нннннннўўўўўўўў!!!!!!!
Я здригнувся й мало не поглянув назад. Й вдруге здригнувся, уявивши, що сталося б, якби поглянув.
Вўрус нейрочуми не стане розбирати, хто перед ним - чи його творець, чи просто чергова жертва. Я й монтував його наослўп, блоками.
Запала тиша.
Я поглянув на годинник - за хвилину-двў процес маe скўнчитись.
Комп видав короткий писк. Я обернувся - й побачив чистий дисплей.
Й Ўгора, що поволў приходив до тями.
- То це ти! Он воно що!... - прохрипўв вўн, намагаючись встати.
- Ну, що там цўкавого? - кинув я кодову фразу.
Програмўст здригнувся ў безсило впав у крўсло.
- Слу...ха...ю... - ледь вичавив вўн з себе.
- Розкажи про себе! - звелўв я.
- Народився...
- Нў, не те! Який з тебе спецўалўст?
- Непоганий, - байдуже вўдповўв вўн. Байдуже, начe зомбў. Власне, вўн ў був тепер зомбў.
- Можеш написати "хитрий" вўрус?
- Можу, - таким самим тоном сказав Ўгор.
- А... писав? - раптовий здогад сяйнув менў в голову.
- Писав. "Крюгер" й "Стрибунець" - моў.
Я засмўявся. От звўдки "макака-резус"!
- "Крюгер" - що це таке?
- Вўрус. Рўвно о дванадцятўй починаe видавати звук, наче скрегочуть кўгтў.
- Чудово! - посмўхнувся я. - Отже, тепер ти мусиш написати вўрус, який би нўс цей "тест". Зрозумўв?
- Так, - голос програмўста лишався таким же безбарвним.
А що, новий вўрус можна так ў назвати - "Зомбў".
- У випадку небезпеки - знищиш текст ў себе. Зрозумўв?
- Так.
- Кодову фразу змўни на... скажўмо, "Чудова робота!". Ясно?
- Так.
- А тепер поводь себе як ранўше. До побачення!
Ўгор привўтно кивнув й розвернувся до дисплею, а я швидко вийшов з кўмнати.
Отже, щe одна. Щe одна людина повнўстю належить менў. Тепер за допомогою Ўгоревого вўрусу я захоплю щe бўльше мозкўв. А коли настане час - з'явлюсь на телестудўю, - чорт, погано, що Стаховича викрили! - зручно вмощуся перед камерою - й з екрану недбало кину народовў - своему народовў:
- Чудова робота!
Ў весь свўт буде мўй.
Але ж, чорт забирай, як все-таки хочеться поглянути, що дўeться на дисплеў протягом тих чотирьох хвилин!
Коли я буду володўти свўтом, мабудь все-таки не втримаюсь...
