- Так, наречена. Перед польотом я дав собi слово: перша дiвчина, яку побачу, приземлившись... - Вiн хотiв поцiлувати її, але Анс вiдхилилась.
Почувся хуркiт мотора - до пляжу наближався човен.
- Сiдайте! - покликала Вар. - Пливемо! Це сенсацiя столiття!
Анс i Пол пiдiйшли.
- Тут є ще одна сенсацiя, - з ледь помiтним сумом у голосi вимовила Анс. - Пол поклявся, що перша дiвчина, яка побачить його пiсля польоту, стане його нареченою.
Вар так i застигла з розтуленими губами, помiж яких бiлiли мiцнi зуби.
- Ну, i ти ж перша побачила його! Якби Пол не був непритомний, то й вiн би першою побачив тебе... - Подивившись на розгубленого космонавта, Анс додала: - Виходить, ви по праву належите їй, адже так?
- Якщо так - значить так, - знизав плечима космонавт i нiяково всмiхнувся.
Наче за помахом чарiвної палички, маленьке, нiчим не примiтне приморське мiстечко того ж вечора прославилося на весь свiт.
"Дельфiни врятували космонавта!.."
"Пол живий i здоровий!.."
"З орбiти - на Землю!.."
Ефiр огортав планету сувоями радiохвиль.
"Пол не тiльки зберiг собi життя, а й зустрiв гарненьку наречену!"
"Контакт з цивiлiзацiєю дельфiнiв..."
Зграї вертольотiв прилетiли до мiстечка. Морськi лайнери стали бiля нього на рейдi. Катери i яхти облiпили причали. Журналiсти, фотокореспонденти i просто цiкавi заповнили готелик, понаставляли намети. Людство хотiло почути i побачити чудом врятованого космонавта. I воно побачило його того ж вечора. Передача йшла "з мiсця подiї" - на мiльйонах голубих екранiв з'явилося обличчя Пола. Космонавт силкувався бути веселим, але це йому не вдавалося: думка про товариша болiсно стискувала юнаковi серце.
Всупереч сподiванням, прес-конференцiя Пола не була цiкавою. Як не старалися кореспонденти, якi б запитання не ставили, Пол не мiг розповiсти нiчого сенсацiйного.
- Чи встиг Дiн надiти шолом?
- Не знаю. Катастрофа сталася блискавично.
- Вашi вiдчуття при падiннi в атмосферi?
- Якi там вiдчуття? Я був непритомний...
- Чи на велику глибину ви занурились, коли вас пiдхопили дельфiни?
- Не пам'ятаю точно...
I отак з годину. Потiм на екранi з'явилися Вар i Анс. Дiвчата розповiли, як дельфiни допровадили їх у бухточку Мiсячної скелi, А потiм Анс сказала:
- Мене тiльки дивує, що шолом лежав за крок вiд Пола. Хто його зняв?
Хвацький, лисий, мов колiно, коментатор поправив окуляри i обернувся до космонавта:
- Пол мiг зняти його i сам у безпам'ятствi. Зрештою, це мiг зробити випадковий свiдок подiї, який, подумавши, що космонавт мертвий, подався геть, не бажаючи встрявати в цю справу. Якщо вiн зараз дивиться нашу передачу, просимо завiтати або хоч подзвонити до нас на цю iмпровiзовану студiю.
Це, звичайно, було сказано для пожвавлення передачi, бо коментатор був переконаний: коли б хтось, окрiм цих вертихвiсток, допомагав космонавтовi, то вже обiзвався б. Проте вiн ще раз торкнув свої окуляри i, дивлячись у вiчi глядачам, повторив запрошення:
- Просимо невiдомого обiзватися!
Камера крупним планом показала щасливе обличчя Вар, яка своїм усмiхом хотiла пiдбадьорити Пола, зосереджену i замислену Анс, потiм знову лисого коментатора. Але що сталося? Вiн зняв окуляри, протер блискучi скельця, знову надiв. Обличчя явно стурбоване.
- В чому справа? Оператори!
Телеглядачi усього свiту побачили, як з правого боку екрана почала насуватися сiра шторка, стираючи зображення.
- Що таке? - вже сердито спитав коментатор, але, одразу ж опам'ятавшись, усмiхнувся: - Маленькi технiчнi неполадки...
На правiй половинi екранiв з'явилася голова з чорним йоржиком.
- Дiн! - скрикнув Пол. - Дiн!
Космонавт примружив очi, нiби вглядаючись в лиця людей, потiм промовив:
- Добрий вечiр... Салют, Пол!
- Салют! - Пол пiдвiвся, озираючись на всi боки. - От здорово! Звiдки ти, старина?
- Та тут, розумiєш... Я говорю з орбiти!
- Ах, так? - безжурно засмiявся Пол. - I дружина з тобою?
- Крiм жартiв, я на орбiтi.
- Як же ти встиг прихопити з собою телепередатчика?
- Мене врятували iнопланетяни. Тебе теж. Але мiй скафандр був пошкоджений, от вони й того... взяли на борт...
Не до всiх одразу дiйшло: iнопланетяни. Коментатор спершу теж не звернув на це уваги, а потiм аж пiдскочив на стiльцi:
- Iнопланетники?.. Це ж iсторична подiя! Якi вони? Як поводяться з вами, Дiн? Чи не збираються захопити Землю?
Дiн добродушно смiявся з цього чоловiчка, який засипав його запитаннями, не даючи вiдповiсти хоч на одне.
- ...Ви як представник людства мусите з честю виконати свою мiсiю... Пильнуйте, будьте насторожi, щоб ми всi через свою надмiрну довiрливiсть...
Дiн пiдморгнув Половi, i той його зрозумiв - ухопив коментатора на руки i, немов хлопчика, винiс iз-пiд юпiтерiв. Той дригав ногами i тiльки розсмiшив глядачiв.
- Оце добре, - сказав Дiн, коли Пол знову сiв коло Вар та Анс. - Зараз ви побачите: iнопланетяни схожi на нас, лише колiр шкiри в них синiй, немає волосся i ростом дрiбнiшi.
Поряд з обличчям Дiна з'явилося яскраво-синє лице iнопланетянина. Особливого враження воно нi на кого не справило, хоча вся планета з напруженою цiкавiстю дивилася на екран. Нiчого дивного в ньому не було: люди стiльки начиталися про можливiсть життя на iнших планетах, що вже давно пiдготувалися до контактiв з iншими цивiлiзацiями. А космiчний гiсть, кумедно вимовляючи англiйськi слова, говорив, поглядаючи на папiрця, якого, певне, написав Дiн:
- Здрастуйте, люди! Невтоленна жадоба знання змусила нас здiйснити експедицiю до сусiдньої зорi - вашого Сонця. Нелегко було подолати вiдстань у чотири свiтловi роки, яка вiддiляє Альфу Центавра вiд Сонячної системи. Але ми щасливi, що зустрiли мислячих iстот. Ми просимо Раду Безпеки дозволити нам зробити посадку на вашiй прекраснiй Землi. У нас життя також на бiлково-кисневiй основi...
Чим довше вiн говорив, тим бiльше людей усвiдомлювало значимiсть, iсторичну неповторнiсть моменту. Нарештi контакт двох цивiлiзацiй став дiйснiстю! Навiть балакучий коментатор притих. Сидiв, мовчки в слухаючись в iнопланетну вимову, хоча це давалося йому нелегко - його аж пересмикнуло вiд бажання говорити, говорити.
А посланець космосу розповiдав дивовижнi речi. Земля дослухалась...
