Неспокiйний був тiльки Вiталiй Покльований. Тупцював, щоб зiгрiтись у передранковiй прохолодi, тривожно роззирався навколо. Вони ще не прийшли i нiякої субмарини... Перевiрив камеру, пiднiс її до ока i почав повiльно обмацувати обрiй. На дрiбнiй хвильцi сонно погойдуються човни, о, стоп, з'явилась якась рожева цятка, бурунить воду, нiс овальний, може, це куля...
- Агов! I ви сонце зустрiчаєте?
Покльований опустив камеру. Неподалiк, стоячи на каменi, Неля пробувала ногою воду, торкалась самими пальцями, i в прозорiй водi педiкюр червонiв, як калина.
- Я ж кiношник, менi все цiкаво...
Подумав: пройшла нечутно, наче кiшка, спритна. Героїня є, де ж воно головний персонаж?
Звичним рухом нацiлив камеру, торкнув спуск i рушив у її бiк, намагаючись ступати якомога рiвнiше.
- А плiвка хоч кольорова?
- Авжеж, - сказав, опускаючи камеру, - усе яскрiтиме - i купальник, i шапочка, i педiкюр.
Дiвчина знiяковiла, опустила голову.
- Ну, а... покажете?
- Якщо повернетесь, Нелю.
- А де ж я дiнуся?
- Ну, хто ж його знає... В лекцiї Ажажi сказано, що вони не агресивнi, але... хто дасть гарантiю...
- А... ви про Ростислава? Я й забула... Ну, гаразд, сьогоднi розпитаю обов'язково... Вiн менi все розповiсть, Онде вже пливе.
- Глядiть, щоб не було пiзно, Нелю.
Покльований швидко впiймав окуляром плавця. Ростислав наближався ривками, i треба було щомитi наводити камеру, щоб вiн не вирвався з рамки.
- А... салюдо камарадос! - привiтався, виходячи з води i розтираючи собi груди. - А я подумав: чи не заспала? Коли бачу...
- У мене будильничок, - Неля показала наручний годинник. - А ти як?
- I в мене будильник, тiльки ось тут, - Ростислав торкнувся голови якраз там, де виднiється металева стьожка. - Звечора скажу собi, о котрiй встати, i як по сигналу - плюс, мiнус пiвхвилини.
Покльований значливо зиркнув на Нелю, трохи одiйшов i, поки вони перемовлялися, знiмав їх на тлi моря й неба.
- Ну, то що, рушили? - Ростислав кивнув на море. - На нас чекають. Вода хороша, не бiйся.
- Слухайте, - Вiталiй заспiшив до них, незграбно ступаючи по слизькому вiд роси камiнню, - а чи не можна б i менi? Я ось узяв камеру...
- Справдi, було б цiкаво... - докинула Неля, здивовано оглянувшись на Вiталiя.
- На жаль, немає мiсця, - стримано, але твердо сказав Ростислав. - Це мiнiатюрний апарат.
Покльований якось одразу обм'як, понурився, та коли вони кинулись у воду, заджеркотав камерою. Тримав їх в окулярi, аж поки не видерлись у той рожевий апарат i не зникли за обрiєм...
Вiталiй не ждав сходу сонця, похилитав до свого корпусу - всi ще спали - i собi влiгся в постiль. Може, Це й краще, що його не взяли. Плiвку могли вiдiбрати чи засвiтити, навiть з пам'ятi стерти.... А так у нього буде фiльм, робочi кадри вже є...
Нелю Несмiх зустрiв уже пiсля вечерi, зрадiв, наче не бачив сто рокiв.
- Пасочка! Повернулась... Ну, як там у них?
Дiвчина не сприйняла його жартiвливо-фамiльярного тону, вiдповiла ущипливо:
- Та люди цiкавiшi, анiж тут.
Покльований сподiвався розпитати її детальнiше: як i про що говорили прибульцi, якi досягнення науки i технiки демонстрували, але дiвчину неначе пiдмiнили, досi товариська, балакуча, тепер стала замкнутою, навiть дратiвливою. Врештi послалась на брак часу i пiшла, залишивши Покльованого нi в сих нi в тих. Пекуча хвиля обурення вдарила йому в скронi. Дiвчисько! Чи ти ба, корчить iз себе...
Потiм, трохи охолонувши, подумав: а може, не корчить? Може, вони вплинули на її психiку? Про все це треба написати Ажажi, до речi, може, вiн згодиться стати консультантом фiльму.
До Вiталiя Покльованого повернулось самовладання, вiн прогулювався по алеї неквапливо, упевненою ходою, обмiрковуючи сценарiй майбутньої стрiчки.
А Неля Несмiх, накинувши халат, спустилась до моря, щоб побути на самотi, осягти те, що сталося. Помалу ходила безлюдним берегом, пригадуючи недавнє. Отут вiн вийшов iз моря, отут вони розв'язували кросворд, а осьде вiдбувся шаховий турнiр... Оце справдi - не знаючи броду, не лiзь у воду. Сама легковажно кинулась навстрiч небезпецi i опинилась у полонi почуття... Оце кросворд - в однi клiтини вписується двоє слiв: любов i страх... радiсть i нещастя... Ех, коли б вони зустрiлися до операцiї... А ще краще, якби... Що за дурницi отак мiркувати: коли б та якби? Уже сталося, це вже минуле, а треба думати про майбутнє. Вiн уже в Києвi, домовились - зустрiчатиме в аеропорту... I все-таки мiг i не розповiдати... всього. Альпiнiстський похiд - i понесло ж його! Навiщо ото дертися на тi вершини? Нещасний випадок, пошкодження черепа - звичайна нейрохiрургiчна операцiя, на скронi скрiплююча пластинка, от i все. Так мало того, що погодився i на iмплантацiю ЕОМ до черепної коробки, ще й розповiв про це! Мiнiатюрна електронно-обчислювальна машина, безпосередньо зв'язана з мозком - нечувано смiливий експеримент. Сама пересвiдчилась: потужнiсть його мозку... От уже й "потужнiсть" - як про машину...
Дiвчина зупинилась перед неоковирним каменем, озирнулась, наче боячись, що хтось пiдслухає її думки. Поблизу нiкого не було, тiльки шурхотiла дрiбна хвилька та десь далеко верещав транзистор. На обрiї засвiтились вогнi низка суден на рейдi.
Так що ж вона скаже йому? "Так" чи "нi"? Вiн, звичайно, не жде вiдмови... Зрештою, хiба мало людей з протезами? Але... електронна машина в головi - це не протез... Симбiоз природного i штучного iнтелекту - як вiн розвиватиметься? Як позначиться на емоцiйнiй сферi? Чи не станеться негативних змiн психiки? Вiн, бач, наважився на таку операцiю заради наукової працi, - досi вона йшла в нього "так, як у кожного пересiчного кандидата", йому кортить велике, небуденне... Хiба отакий напiвробот створить сiмейний затишок? Та вiн i на курортi оце побув на вимогу лiкарiв пiсляоперацiйний перiод. Кумедний, менi, каже, здалося, нiби ми вже зустрiчались, що все це вже було...
Неля присiла на камiнь i враз вiдчула полегшення: болючi сумнiви, якi мучили її весь день, вiдхлинули, зникли. Тепер вона знала: завтра здасть авiаквиток, вiзьме на поїзд.
Борiння душi принишкли, у грудях стало легко i порожньо.
