My-library.info
Все категории

Константин Деревянко - Украинка против Украины

На электронном книжном портале my-library.info можно читать бесплатно книги онлайн без регистрации, в том числе Константин Деревянко - Украинка против Украины. Жанр: Культурология издательство -, год 2004. В онлайн доступе вы получите полную версию книги с кратким содержанием для ознакомления, сможете читать аннотацию к книге (предисловие), увидеть рецензии тех, кто произведение уже прочитал и их экспертное мнение о прочитанном.
Кроме того, в библиотеке онлайн my-library.info вы найдете много новинок, которые заслуживают вашего внимания.

Название:
Украинка против Украины
Издательство:
-
ISBN:
нет данных
Год:
-
Дата добавления:
14 февраль 2019
Количество просмотров:
193
Читать онлайн
Константин Деревянко - Украинка против Украины

Константин Деревянко - Украинка против Украины краткое содержание

Константин Деревянко - Украинка против Украины - описание и краткое содержание, автор Константин Деревянко, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки My-Library.Info
Все ли украинцы думают так, как Л. Украинка? Нет не все. И при этом остаются самыми настоящими украинцами. Это означает, что присвоение такого громкого псевдонима вовсе не дает права говорить от имени всех украинцев. Пришло время задуматься о том, кто украшает своим ликом наши скудные гривны и по какому праву. Пришло время осознать, чьи вирши вынуждены заучивать наши дети.

Украинка против Украины читать онлайн бесплатно

Украинка против Украины - читать книгу онлайн бесплатно, автор Константин Деревянко

— Да вот, арестовали моих племянниц, — почав дядя Гриша з обуренням, — что это за произвол? В чем их преступление?..

Жандармський полковник у дуже коректній формі відповідав:

— Для задержания были основания, но мы их скоро выпустим. Не волнуйтесь… Быть может, их уже отпустили.

З тим ми й повернулися додому. А дома на нас уже чекали Леся й Ліля — недавні арештантки. Вони розповіли, що на допит їх не викликали, а тільки взяли з них підписку про невиїзд з Києва. Того ж таки дня, трохи пізніше, випустили й інших українців з цієї серії, заарештованих вночі. Згодом дізнались, що ті арешти були зроблені за провокацією чорносотенної газети "Киевлянин", яка доносила, що "мазепинцы затевают отторжение Малороссии". Цю прикру історію потім називали "украинская ночь". В спогадах самих учасників цієї події (Лисенко М., Драгоманова Л.) ця історія іноді виглядає анекдотично, бо кінчилась без великої шкоди для них. Але, звичайно, що й самі арештовані і їхні родини пережили прикрі години тієї ночі. Та й пізніше все чекали всяких несподіванок від свавільного III-го "отделения". Наша молодь — брат Микось, Зоря Драгоманов — та й інші, що належали тоді до різних революційних партій, почувалися ніяково із-за того, що їх не арештували, а їхніх старших — батьків, матерів, сестер — яких вони вважали за поміркованих, льояльних до влади і взагалі легковажили їхньою діяльністю на громадській ниві" (11, 223).

Украинка сообщала матери: "Якась чисто божевільна історія: натаскати людей, не раз хворих і старих, по участках і, не спитавши навіть нічогісінько, відпустити восвояси, — кому й на що потрібно, щоб люди сі одну ніч не ночували дома? Нам з Лілею ще сяк-так було: камера більш-менш чиста і товариство не уголовне, та ще Грінченко, що був нашим vis a vis по камері, поділився з нами присланою йому з дому стравою (дав пляшку гарячого молока і дві котлети), то, значить, ми й без сніданку не зостались. Найгірше було дядині, бо її затаскали аж в Лук’янівський участок (ми були в Либедському), де взагалі дуже погано, та й при її здоров’ї та настрої се вже дуже непідходяща річ. Прикро було теж Модестові Филиповичу, бо в жінки його саме було воспаленіє легких, та й сам він тільки що перед тим перебув тяжку інфлуенцу. Ну, все ж таки нікому не трапилось великого лиха, і то добре". Так выглядела самая страшная репрессия царизма в жизни Украинки. Дай Бог каждому только таких "репрессий". Как говорится: "Да, Россия величественна: голод, невежество, преступления, лицемерие, тирания без конца, и все эти страшные несчастья огромны, колоссальны, грандиозны".


5.9. Бесоодержимые в Киеве и окрестностях


После первой русской революции некоторым стало ясно, что революция — это никакой не выход из положения и никаких проблем она не решает. Но, к сожалению, таких людей было мало. Максим Славинский в своих воспоминаниях приводит слова историка В. Антоновича, который в 1908 году говорил: "Ота нібито революція, що її ми зазнали, — це лише вказівка, чого треба чекати за якийсь десяток літ. Прийде ще раз не нова революція, а новий бунт, але вже не такий нікчемний, як отой перший. Буде щось страшне, щось схоже на те, що відбулося в Московщині в початках XVII століття, але ще гірше. Вони винищать усе, що тільки можна винищити: шляхту, купецтво, духовенство, інтелігенцію; й самого царя в калюжі втоплять. Розграбують усі багатства; коней і коров переріжуть, а про людей нема що й казати. А найгірше постраждає Україна. Тяжко собі й уявити, що перебуде наш народ, але з певністю можна сказати, що загинуть у боротьбі з москалями сотні тисяч, а може, й мільйони українців. Зруйновані будуть наші міста, — чи не загине й Софія Київська… Спалені будуть села, сади вирубані, поля бур’яном заростуть" (цит. по: 10, 219).

Так стоило ли раздувать революцию? Тот же Антонович, например, всю жизнь был горячим поклонником революционного Гейне. Однажды в связи с надзором полиции он даже заболел, но его быстро излечили оригинальным способом: "Лікар не тільки не заборонив мені читати книжок, а навпаки — радив читати, особливо те, що до вподоби. Мені дано твори Гейне, що здавна подобались мені своєю щирістю та глибиною думки, і за днів кілька я почав одужувати" (16, 363). Только недалекий человек не понимает прямой связи между революционным словом и революционным делом. Но разве может быть ограниченным человеком профессор истории? Оказывается, сколько угодно. Вот один пример из жизни Антоновича. Его знакомый побывал на концерте знаменитого Пабло Сарасате:

"— Скрипаль зачарував усіх; навіть діти переживали якийсь особливий настрій…

Говорив я з жаром, з запалом, бо ще був переповнений свіжим враженням. А коли скінчив свій довгий монолог, Антонович лагідно посміхнувся і промовив:

— Отже, я дивлюся на скрипку інакше… По-моєму, скрипка не що інше, як відомої форми дерев’яний ящик, на який натягнено скручені баранячі кишки, а скрипаль водить по ним пасмом кобилячого хвоста.

Я занімів от здивування. Через хвилину Антонович додав:

— Музика для мене взагалі не існує… Я її не розумію, а особливо скрипку" (16, 368). Ну что ж, на всякого мудреца довольно простоты.


* * *

Еще пример путаницы в головах. Видный деятель киевской "Громади" композитор Н. Лысенко писал музыку к революционным виршам Шевченко ("Як понесе з України у синєє море кров ворожу, отоді я і лани, і гори, все покину і полину молитися до самого бога, а до того я не знаю бога…") и Франко: "Вічний революціонер" написаний влітку 1905 року на дачі в Китаєві… Привітавшись, збуджено почав ходити по веранді. Нам всім здалося, що він приніс якісь важливі політичні новини (тільки ними й жили в той бурхливий час). Та несподівано для всіх Микола Віталіович підійшов до рояля, відкинув кришку і вдарив по клавішах. Незнайомі звуки все росли й міцніли, тривожні, закличні. Та ось у мелодію вплелися слова:

Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер!

— Не знаю, чи це минеться так авторові, але гімну забезпечене довге життя, — зауважив хтось з гостей. — Ви, Миколо Віталійовичу, не пісню, а бомбу створили" (16, 377). Уже после первой "неудачной" русской революции (когда многим стало ясно, что натворит революция "удачная") он продолжал дуть все в ту же революционную дудку, причем в трогательной интернациональной симфонии с русскими революционерами. Его сын вспоминал: "В 1911 році "Український клуб" готувався відзначити 50-ті роковини смерті Т. Г. Шевченка. За участю батька була вироблена широка програма Тарасових вечорів з доповідями, читанням віршів, концертами тощо. Готуючи урочистий концерт, Микола Віталійович написав на слова В. Самійленка кантату "До 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевчен-ка"… За наказом царського міністра внутрішніх справ, всяке громадянське вшанування пам’яті Шевченка на території України було заборонено. Що ж діяти?.. Тут трапилась ще одна, радісна для батька, подія. Справа в тому, що на Москву царська заборона не поширювалась. Скориставшись цим, московський гурток українських артистів ("Кобзар") та українське громадянство Курська вирішили урочисто відзначити 50-річчя з смерті великого Кобзаря в серці Росії — Москві, а також у Курську.

На запрошення "Комітету по влаштуванню вшанування Т. Г. Шевченка" охоче відгукнулись кращі сили української трупи М. Садовського, солісти московської опери, серед яких була і А. В. Нежданова. Для участі в концертах батька запросили до Москви і до Курська. Концерти перетворились для Миколи Віталійовича на своєрідний творчий звіт Москві, Росії. Шевченківські концерти в Москві і Курську надзвичайно підняли настрій батька.

— Хоч і не на рідній Україні, а таки вдалося нам за допомогою російських братів, у сім’ї братній пом’янути Тараса. І добре пом’янути, — поділився він з нами своєю радістю. З особливою теплотою Микола Віталійович говорив про Нежданову. Декому з відвідувачів клубу батьків настрій не сподобався.

— Не слід було вам, українському Бояну нашому, їздити в ту Москву. Хіба не росіяни заборонили Шевченкове святкування? А ви, наш батько, надія наша, до росіян їздите та ще й не нахвалитесь ними, — пам’ятаю, так "відчитував" Лисенка клубний діяч з націоналістичної братії.

— Е, добродію, як вже почали про росіян, то треба до кінця розібратись, — рвучко, всім тілом повернувся до нього батько. — Так, так, треба, добродію, добре розібратись, які росіяни заборонили Шевченка і до яких росіян я їздив. Хто визволяв Шевченка з неволі кріпацької?

Жуковський і Брюлов — росіяни. Цар російський засилає Тараса в солдати. А хто його вдруге визволяє? Може українські панки, які від нього відвернулись, мов од прокаженого? Ні, знову-таки петербурзькі друзі — росіяни. Міністр його "великомордія" забороняє Шевченка, а хто співає Тарасові пісні на московській сцені? Нежданова — цариця російської опери. Отаке-то, добродію! А то, землячки, все дзвоните в усі дзвони: росіяни, росіяни, а нема того, щоб подумати, хто з них народу українському справжній ворог, а хто брат рідний!


Константин Деревянко читать все книги автора по порядку

Константин Деревянко - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки My-Library.Info.


Украинка против Украины отзывы

Отзывы читателей о книге Украинка против Украины, автор: Константин Деревянко. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.

Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*
Все материалы на сайте размещаются его пользователями.
Администратор сайта не несёт ответственности за действия пользователей сайта..
Вы можете направить вашу жалобу на почту librarybook.ru@gmail.com или заполнить форму обратной связи.