Фатіна напружилася.
— Йому невідомо, що я знаю про ту його білявку.
Хасан покривився.
— Але йому невідомо також і те, що ти була моєю найулюбленішою помічницею. Гадаю, почути про це йому було б не надто приємно.
Фатіна вустами посміхнулася, але очі її полишалися холодними.
— Ти цього не зробиш!
— Не зроблю, — легко погодився аль-Садіб, — допоки ти будеш гарною дівчинкою й не коїтимеш більш дурниць. Тим більш, що Елла не пробуде на нашій благословенній Аллахом землі надто довго. Мурат обмовився, що батько забирає її назад до України, й сам Мурат боїться, аби вона полишалася в Йорданії.
Фатіна вдоволено всміхнулася, а потім вивідала у Хасана, як з’явилася ця білява дівка в нього, геть не здивувавшись, що її замовила рідна тітка. Добре, що суперниця їде геть, але… Вона була б спокійнішою, якби та все-таки померла…
Хасан кинув на неї гострий погляд, мов прочитавши думки.
— Не думай, що тобі знову вдасться підкинути їй свою зубасту знайому. Еллу тепер охороняють.
Фатіна поморщилася.
— Надійно?
— Безперечно. — Хасан підійшов до неї ближче — високий та ще досить привабливий, незважаючи на вік. Ніздрі тонкого носа Фатіни затріпотіли, вловивши знайомий його запах, що нагадував про пристрасть, котра поєднувала їх колись. Його сильні пальці торкнулися її плечей, напружених та втомлених, й легенько їх розім’яли. — Розслабся, люба, ти надзвичайно напружена. Заспокойся, все буде добре…
Фатіна поглянула йому в очі.
— Я все ще ображена на тебе.
— Так? Ти й мені підкинеш у кімнату розлючену змію?
Фатіна у відповідь тільки поморщилася, а він розсміявся з власного жарту.
— За що ти мені подобаєшся, люба, то за безжальність свою, й сама чимось ледь вловимо схожа на того аспида — така ж гарна й небезпечна. І я ще не забув нашого з тобою минулого…
— Справді?
Струнке тіло Фатіни гостро відчувало близькість колишнього коханця, його руки, що масували її плечі… Вона пригадувала те, що мала вже давно забути те божевілля, котре відчувала в обіймах Хасана. На якусь мить їй забажалося повторення, повторення того, що поєднувало їх колись. Так, її серце було належним Мурату, але тіло жилося своїм життям, й воно ще пам’ятало того, хто дарував йому неймовірну насолоду. Погляд Хасана зробився вогняним і наполегливим, він пильно дивився в її темні очі, котрі ледь помітно туманилися від спогадів та пристрасті, що прокидалася. Руки Хасана полишили у спокої плечі Фатіни, опустилися вниз, обіймаючи й притуляючи її струнке тіло до його тіла — дужого та гарячого. Тверді вуста заволоділи її вустами, й пристрасть потужно завирувалася в тілі Фатіни, прокидаючись… тому оглушливіше пролунав голос за спиною.
— Можливо, ви відшукаєте собі інше місце?
Фатіна сіпнулася всім тілом, упізнавши голос Мурата, й майже з ненавистю поглянула на Хасана, перш ніж обернутися лицем до чоловіка. Він стояв біля дверей, і погляд Фатіни відразу ж ухопив зміни — його втомленість, сум та біль у коханих темних очах.
Біль за іншою.
Вона мов заніміла, не знаючи, що й сказати, відчуваючи страх від того, що Хасан може розбовкати про їхнє минуле, й коли той заговорив, напружилася всім своїм струнким тілом.
— Заспокойся, Мурате, — повільно промовив Хасан, і Фатіна побачила, як він посміхається. — Це просто дружні обійми. Фатіна розповіла мені про твій намір розлучитися, виглядала такою нещасною, що я не міг не обійняти її.
Мурат нічого не сказав, мовчки відійшов від дверей, і важко було щось зрозуміти за його лицем. Фатіна жадібно й пильно спостерігала за ним, намагаючись побачити хоч натяк на ревнощі… Але він, схоже, думав про щось інше.
Мурат зупинився навпроти Хасана.
— Що ти тут робиш?
Аль-Садіб вишкірив білі зуби.
— Не занадто ти сьогодні гостинний, небоже.
— Мені зараз не до гостинності. То що ти тут робиш?
Хасан зітхнув.
— Приїхав особисто тебе завірити, що не маю жодного стосунку до нападу на Еллу змії. — Він поглянув Муратові прямо в очі, поглянув прямо й наполегливо. — Коли б я хотів помститися, то вчинив би по-іншому. Всі ці змії та павуки — не моя стихія.
Мурат мовчав, недовірливо вивчаючи лице дядька, й коли заговорив, у голосі його звучалася недовіра:
— Добре, будемо вважати, що я тобі повірив.
За декілька хвилин Хасан пішов, й Фатіна полишилася наодинці з чоловіком. Мурат не балакав до неї, тільки холодко поглянув, і коли ця його мовчанка зробилася для неї просто нестерпною, вона заговорила першою:
— Мурате…
Він кинув на неї короткий погляд.
— Не треба нічого пояснювати, Фатіно. Ти тепер майже вільна жінка, маєш повне право влаштовувати своє майбутнє, як тобі забажається. Мені, якщо сказати правду, однаково. Єдине, що можу тобі сказати, то це те, що Хасан не та людина, котра здатна подарувати жінці щастя.
Фатіна простягнула до нього руку.
— Мурате, ти не так усе зрозумів…
Але Мурат уже не слухав її, він пішов геть, зоставивши Фатіну саму — розбиту й вражену його байдужістю. Постоявши нерухомо посеред кімнати, вона впала знесилено на диванчик і заридала.
— Нічого, любий, ти ще повернешся до мене, — прошепотіла в нікуди, й у темних очах ожилася надія. — Ти забудеш ту розлучницю, й вона ніколи до тебе не повернеться, а коли спробує, то помре, цього разу помре від моєї руки. Але зараз вона буде від тебе далеко й ти забудеш про неї. А я… Я закохаю тебе в себе. Я все зроблю — можливе й неможливе, але поверну тебе.
***
— Люба, час їхати!
Елла повільно обернулася до батька й слабко кивнула. Степан Малкович зітхнув, поглянувши на доньку. На свою любу дівчинку, таку веселу та жваву… Зараз перед ним у кріслі готельного номера сиділа лиш тінь колишньої Елли, її бліда та невиразна подоба. Потім вона звелася на ноги, й стало помітно, що вона ходить, кульгаючи. Казала, що нога ще болить, та жалітися не жалілася, говорила якось байдуже. Вона взагалі зробилася якоюсь дивною й байдужою, лікарі казали, що з часом все то минеться, вона просто зазнала шоку — змія напалася на неї вдруге так несподівано, й психіка не витримала, що є поширеним явищем, особливо коли людина перед цим уже переживала якесь нервове потрясіння. Їй просто потрібен був час, гарний відпочинок, відповідне лікування та спокій. Зір теж її полишав бажати кращого — далеко вона не бачила, а лише близько та великі предмети, читати не могла.
В двері номера постукалися.
Елла навіть не поворушилася. Всередину зазирнула Мар’яна.
— Ви готові? — запиталася вона.
Елла кинула на тітку короткий, байдужий погляд.
— Так, таксі вже чекає, — відповів Степан. Горе з донькою зблизило його дещо з Мар’яною, але він намагався не поглиблювати ту близькість.
Він узяв доньку за руку.
— Як ти почуваєшся, люба?
Ще один байдужий погляд.
— Дякую, добре.
Малкович зітхнув і повів її до дверей. У коридорі вже чекали два дужих охоронці, викликаних з Києва, котрі відразу стали поряд Елли.
Нещодавня полонянка залишала Йорданію.
Вона пам’ятала, якою щасливою майже місяць тому вперше ступила на цю розпечену землю, де навіть асфальт припорошений пустельним піском — вона нічого не забула. Сідаючи поряд батька на сидіння таксі, вона пам’ятала, як сідала в схоже таксі біля аеропорту, але тоді поряд неї сидів Тимур і розповідав про матір, яка вона гарна жінка, котра…
Елла на мить заплющала очі.
— Яка ж то все була брехня.
Таксі рухалося в бік аеропорту, й вона знала, що кожен шурхітливий порух його коліс усе віддаляє її від Мурата.
Мурат…
Їй не хотілося думати про нього, не бажалося згадувати знову біль від розлуки з ним. Але серце її болілося від тої розлуки так само, як тіло боліло від укусу змії, від отрути. Вона не могла полишитися, Мурат же сам просив її поїхати…
Елла знову заплющила очі.
Вона згадала той день, коли отямилась у світлій та просторій палаті й перше, що побачила, було лице батька. Спочатку вона нічого не могла зрозуміти, але поступово почала все пригадувати, й ті спогади… вони так розхвилювали її, що йому довелося кликати лікаря, й тільки заспокійливе змогло її вгамувати.
