Пусть миром правит любовь - Елена Ященко

Білим снігом стелеться

Крутить і мете хурделиця

Сліпить очі заметіль,

Виє вовком звідусіль

Сівта Божого не видно

В дикім танці божевільнім

Хуртовина дзигою кружляє

Все довкола замітає

Як билину гне тополю,

Бавиться з кущами —

Грає вальс під небесами

Мне ничего от вас не нужно,

То, что было, вы не сберегли.

Мы бы жили с вами дружно

В мире согласия и любви.

Мне ничего от вас не нужно,

Не встречу больше

Вас я на своем пути.

Предали, оболгали меня дружно.

Спаси вас всех, Господи, и прости.

Проснувшись утром

Помолюсь,

На небо уповая

И птичьи трели в вышине

Мне в этом помогают

И солнца первые лучи

Бодрящая прохлада

И пенно-розовый туман

Цветущего сада

Дурманят запахи весны

Сладким ароматом

И пересмешники скворцы

Весть добрую

Мне принесут когда-то

Желтых одуванчиков огоньки

В сиреневом дурмане

И россыпи фиалок голубых

Средь розовых тюльпанов

Луга цветущие манят

И нежное листвы касанье

Любовью дышит все вокруг

К божественным созданьям.

Звезды не видны в тумане,

Молочная река под ногами,

Тишина звенит в ушах

Шарканье собственных шагов слушаю.

Полевая дорога еле виднеется,

Серая мгла плавно движется,

За спиной — ветра дыхание,

О быстротечности жизни напоминание…

На пригорке туман рассеялся.

Алеет горизонт вдали.

Бетонка мокрой лентой стелется.

И я должна ее пройти.

Запели птицы в поднебесье,

Зарю встречая и рассвет.

С ними идти мне стало легче,

В душе покой — ведь мрак исчез.

Мелодии вестников крылатых.

Бальзамом душу исцелят.

Сквозные раны, как заплаткой,

Божественным нектаром наполнят

И я шагаю дальше — браво!

Расправив спину, голову подняв,

Любви божественной картины

Всем сердцем в себя впитав.

Поле п'янко пахне,

Де ціве тріфой

Кохана ромашка

Чарберь і звіробой

Соловейко тьохнув

Пісню у гаю.

Босими ногами

Я по траві йду,

Лагідно щекоче

Духм'яна ромашка,

Заспівала на вербі.

Гарно пташка

Кущ калини тріпоче,

В вітрових обіймах

За обрієм сонце світить,

Золотом і сріблом

Росяниста стежка в'ється,

Серед верболозу

Наполохана жабка

Скочила у воду

Серце б'ється у ритмі

Зі співом солов'ȉним.

З Небес спадає благодать краси

В моȉ обійми.

Впасти просто у траву,

Обмитись росою,

Солов'ȉну красу ту

Забрати з собою.

Вітром буйним на крилах

Злетіти над світом,

Нести Божу благодать

Ярким, теплим світлом

Зацвіла калина

В гаю при дорозі,

Наламаю гілочок

У пахучім верболозі.

Пташечка малесенька

Цвірінькає пісню.

Сонце обрій поцілує

Як лебідь лебідку.

Сине небо опадає

Кольором у вічі

Закохалася дівчина

В красу ту навіки.

Кучерява верба тягне

Своȉ гілки у воду.

Дай же Боже мені щастя,

А не тільки вроду.

Закувала зозуленька

На вербовій гілці,

Тай заграла доля пісню

На своȉй сопілці.

Грай же дужче, грай завзято,

Нехай всі почують,

Не ламайся, сопілочко,

Най і не шанують.

Одцвіла калина,

Грона червоніють,

Жовте листячко опало,

Птахи відлетіли.

Жвавий вітер січе снігом,

Вербові гілки,

Замітає ту стежину

Від мене навіки.

Поле сонное томится.

Там вдруг вскрикнет чудо-птица.

Ветер стих в кронах деревьев.

Бродит дрема средь теней.

Солнышко лучом окрасит

Небо красным, словно бархат.

На лугу ромашки спят,

Стебли тихо шелестят.

Росы пали на траву,

Босиком по ней бреду…

Птичьи трели с переливом

Солнце славят так красиво.

Красотой простор манит.

Горизонт огнем горит.

Травы шепчутся устало:

«Хорошо, что солнце встало»

За туманами років

Ясний погляд.

Очі сині і русявого

Волосся ніжний дотик,

Губ солодкий поцілунок

Дужих рук обійми,

Сон цей знов бентежить

Спокій мій душевний.

А льон цвіте синій, синій

В коханих очах твоȉх милий

Стежина змійкой в'ється,

Синій льон мені сміється

Ясним полум'ям спадає в серце.

Туман стелеться поволі

На ромашковому полі,

Яскраве сонечко встало

Пташиним співом привітало

Сині ранки над водою,

Свіжий вітер гне тополю

Плинуть біліȉ хмаринки.

У дзеркалі води картинки.

А льон цвіте.

Край дороги,

Синіх квіток краса,

Росою омиває мені ноги.

Ніч розтанула, згасли зорі

Спогади сну плинуть поволі.

А льон цвіте, хитається,

Красою бере у полон

Ніжна струна рветься в сердці

Через