Пусть миром правит любовь - Елена Ященко

В”еться стрімка стежина

Серед білих снігів,

Гіркий присмак калини

На усміхнених вустах твоїх.

Заколисані діброви,

Наполохані тіні в гаю,

Сніговій заметілі

Вітри саван снують.

Місячним сяйвом уквітчані

Небо і зірки,

Та не любов”ю, а похіттю

Блищали очі твої.

Біла хурделиця кружляе,

Сліпить очі,

Прагнуть поцілунків

Вуста дівочі.

Каркання ворони

Привело до тями,

Різдвяні Ангели

Махнули крилами.

Похапцем побігла

Прямо через сніги,

Колір калини гіркої

На щоках горить.

Пригадалась чомусь стежина

Що вела до тих гаїв,

Смак гіркої калини

На тонких вустах твоїх…

Нам не судилося

Бути в парі,

Ти вже в небеснім краї,

Та твої очі карі

Знову наснились мені.

Трандафір цвіте все літо

В мами під вікном,

Здибалися двое

В полі за селом.

Де росли ромашки білі,

Пахло чебрецем,

Вітер коси заплітае

Вербам похапцем,

Там пливли

Тумани сині,

Зорі падали

В траву,

Хлопець дівчині шепоче:

“Я тебе люблю”.

Мак червоний

Красить щоки,

Ніжнії вуста,

Опустила долі очі:

“Я тебе теж, да”.

Цілувалися неграбно,

Але від душі,

Розлетілися цілунки

Листям по межі,

Відцвіли ромашки в полі,

Цвіт троянд опав,

Порошить снігом по волі

Вічний зорепад…

Закувала зозуленька

В саду на калині,

Накукуй років багато,

Каже їй дитина.

Ніжиться природа

В сонячних проміннях,

Плескае вода в ставу

В золотих обіймах.

Закувала зозуля

В саду на горісі,

Закрутився вітрогонець

На батьківській стрісі.

Мие лапку кіт на ганку,

Щуриться на сонці,

Усміхнену дівчиноньку

Доля жде у чужій сторонці.

Ой кувала зозуленька,

Кувала, кувала

Довгих 65 років

Їй нарахувала.

Скрипка грае,

Серце крае,

Матусині сльози

Вітром протирае.

Листям осінь закружляе

Долю доганяе,

Відлетіла зозуленька,

Більше не кувае.

Рясні зорі вкрили небо

В місячному світлі,

Порошить снігом поволі

В морозному повітрі,

Замітае снігом стежку

До батьківського дому,

Пам”ять серця зберігае

Зозулину нагороду.

Синеглазый вечер

Приобнял за плечи,

Оранжевой улиткой

Прополз в калитку.

Белой паутиной —

Изморозь в окошке,

Невесомые снежинки

Тают на ладошке.

Ветер тихо шевелит

Ветку на калине,

А волшебница зима

Правит бал в долине.

За околицей — поля

В белых покрывалах.

Здравствуй, зимушка-зима,

Мы тебя не ждали.

Страшное горе у меня!

Старшая дочь моя умерла!

Память сердца образ ее хранит,

Душу бессмертную пусть Бог сохранит!

Синие рассветы,

Красные закаты,

Солнышком ясным

Дни все согреты.

Под злым ветром холодным

Черные тучи ползут,

Серым мраком загробным

Лучших из всех стерегут.

Мокрой ползучей змеей

В тело вонзают клыки,

Сердце окаменело от боли,

Душу рвут на куски.

Ветер стучится в окошки

Ветку качая в ночи,

Раненый в сердце завоет по-волчьи

От бессилия и тоски.

Вой тот уносится в небо,

Слезами омывая полы,

Памятью, нежностью, любовью,

Гимном жизни и смерти полны.

Крики и слёзы утихнут

Молитву прочтя в тиши,

Бога Милосердного руки

Приняли тебя в объятия свои.

Серое небо целый день

Плачет дождем по тебе,

Тело холодное в гробу лежит,

Душа твоя над ним парит,

Сердце с разумом не в ладу.

Почему ты холодная в гробу?

Сон приснился страшный мне,

Я продолжаю жить в этом сне,

Изгиб бровей знакомый,

Улыбка чуть приоткрытого рта,

Доченька родная,

Не открыть мне твоих глаз никогда.

В неширокой речке

Неба отраженье,

В одинокой лодке

Дочери виденье.

Переплыла реку

Быстрою ходою,

Прозвучал там крик мой:

«Возвратись живою!»

«Ты куда, Оксана,

Поверни обратно!»

Тишина в ответ мне,

Обернулась, к краю подошла,

Но назад не поплыла.

Приобнял за плечи

Монах в облаченьи,

Родственник покойный,

В виде утешенья,

Сон пророческий

Сбылся моментально.

Дочь уплыла в небеса,

И это уже реально.

Черные тучи закрыли небо,

Солнце скрыв от нас,

Дождь льет и льет сегодня,

Белый день угас.