Герман час від часу поглядає вгору. Там висять у повітрі два велетенських глобуси: Земля до і після катастрофи. В залі майже повна тиша. Присутні знають, що кожне, навіть пошепки вимовлене слово, тут почують всі. Герман ловить на собі погляд батька. Він сидить між Новиковим і матір’ю. Сивий, мовчазний, зосереджений. В його погляді — туга і німе запитання. Герман напружує сили, щоб передачею думки на відстань відповісти батькові почуттям відданості і щирої поваги. Очі батька на якусь мить світяться м’яким світлом спомину, але відразу й згасають. Та Герман і цьому радий. В останню зустріч батько дивився на сина, ледь пізнаючи його, розмовляв мало, однак з’явилося головне — надія на краще.
У печері лунає потужний акорд якоїсь музики. Це сигнал до початку ради вчених. Корінь-Туоруд зводить руки вгору:
— Хай дозволить Рада Вищої Думки говорити Кремгові Зею!
— Говори, Кремг Зей, син Сергуса! Рада слухає тебе!
Кремг Зей одягає простору голубу накидку і сходить на круглий стіл посередині печери.
— Настав той час, — тихо говорить він, але чудова акустика печери доносить його голос до кожного, — коли ми разом з нашими гостями, представниками нової земної цивілізації, маємо подарувати один одному свої думки про Землю і обрати свою завтрашню долю. Тому сьогодні за правом Першого Слова я дозволю говорити всім, хто захоче, і без черговості за ознакою Ступеня Поваги. Так бажають наші гості. Яка буде воля Ради?
— Віднині і назавжди хай буде так! — відповіли ніпабаріяни.
— Гості хочуть знати, — продовжував Кремг Зей, поволі повертаючись навколо, — коли і як сталася остання катастрофа на Землі. Хай “ЛЯЛ-20” передає мої думки зримо, а гості знають, що він зможе зобразити будь—яку подію тих часів за їх бажанням. Для кожного зокрема. Древні сергусіянські вчені передали “ЛЯЛ-20” свої знання про Землю і Метагалактику. Хай зараз він послужить нашим гостям.
Кремг Зей говорив древньою мовою сергусіян, котру ледве розуміли астронавти, що добре вивчили мову сучасних жителів Сергуса. Однак не це дивувало тепер слухачів. Розуміння того, що цей древній сергусіянський космонавт прибув на Землю близько тринадцяти тисяч років тому, був свідком катастрофи, що насувалася на планету, допомагав землянам рятуватися, став полоненим Михфедчета, проспав у стані анабіозу близько двохсот років, але залишився живий і ось, пробуджений серед представників новітньої цивілізації Землі, звертається до них зі словом, — розуміння всього цього вселяло в душі присутніх незвичайну урочистість неповторного моменту. Герман також знав, що Кремг Зей, прибувши у складі другої експедиції сергусіян на Землю, прожив на ній зо двадцять років, побував на всіх континентах, попереджаючи напівдикі племена про наступну біду. Багато зробив цей сергусіянин і для того, щоб зберегти на Землі численні споруди, зведені землянами у багатьох куточках планети за п’ять віків після появи перших сергусіян. А ірвітназ “ЛЯЛ-20”?
Герман мимоволі поглядає на сіро-голубу велику кулю “ЛЯЛ-20”. А вона несподівано знялася над підлогою, тихо попливла вгору. Застигши під двома глобусами, враз стала прозорою. Кремг Зей щось говорив далі, а Герман і всі астронавти вже не могли відірвати очей від того, що чітко, соковитими кольорами вимальовувалося всередині “ЛЯЛ-20”. В центрі кулі з’явилася яскрава цяточка, навколо якої попливли, повільно закружляли десять круглих тіл, освітлюваних вогняною цяткою з центру кулі.
— Діюча модель Сонячної системи? — почув Герман схвильоване запитання Миколи Івановича Добробаса. — Чудова штука! Але чому планет у ній десять?
— Так, це модель Сонячної системи, нашого рідного Всесвіту до катастрофи, — линув немов з глибини зображуваного “ЛЯЛ-20” дивного світу голос Кремга Зея. — Зараз, як ви кажете, у Сонячній системі є дев’ять планет. В наші далекі часи картина, як бачите, була іншою. Першою від Сонця оберталася навколо нього Венера з супутником Меркурієм — я оперую вашими назвами. Отже, Меркурій не був планетою. Далі, придивіться, була Земля без супутника, теперішнього Місяця.
Потім ішли Місяць, Марс, невеличка планета Фан, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і, нарешті, Плутон — всього десять. Після катастрофи Меркурій став окремою планетою. Але зникла планета Фан, Місяць став супутником Землі. Як це сталося? 11700 років до вашого літочислення у Сонячну систему увійшла велетенська комета Кідра-47…
Погляди присутніх всього залу прикипіли до прозорої кулі ірвітназа “ЛЯЛ-20”. У стиснутий до кульової моделі гігантський простір Сонячної системи раптом увірвалося загрозливе червоне світло з боку далекого Плутона. Потім в прозорій кулі ірвітназа “ЛЯЛ-20” поступово з’явилася сама комета Кідра-47.
— Це сталося років через п’ятдесят після появи комети в Сонячній системі, яку вона проходила протягом сторіччя, — вів далі Кремг Зей. — Подивіться, як Кідра-47 наближалася до Землі.
Герман заворожено дивився на грізне просування комети крізь планетну систему. Роки, мабуть, моделювалися у хвилини, бо рух страшного пришельця був помітний оком. Голова комети вже сягала орбіти Урана, а її довгий хвіст, як і раніше, тягся до Сонця. Космічний гість скидався на великого вогняного Змія, що спопеляв на своєму шляху зустрічні астероїди. Рух планет навколо Сонця помітно став змінюватися: одні прискорювали рух, втікаючи від біди, інші, немов загіпнотизовані удавом кролики, сходили зі звичних орбіт і тяглися до комети.
Та ось голова Кідри-47 пройшла вже між Юпітером і Марсом. Супутник Венери Меркурій поплив ближче до Сонця. Лев і Фан втратили свої атмосфери і навально рушили на Землю.
Астронавти посхоплювалися з місць. Герман виразно побачив, як Місяць, пройшовши близько Землі, викликав гігантську хвилю в океанах, яка пронеслася над рівнинами материків.
Та ось планета Фан від різнодії сил гравітації раптом розкололася. Одну половину її кинуло на Землю, іншу розтрощило на шматки і, мов жменю камінців, сипонуло поміж планетами.
А велетенський шматок Фана вже увійшов в атмосферу Землі. Сліпуче полум’я оповило його всього, яскраво освітлюючи той бік Землі, який вона, обертаючись, підставляла лід удар. Це була Маорія! Від зіткнення з частиною Фана Земля помітно здригнулася, рух її навколо Сонця сповільнився, зате майже одночасно в багатьох точках планети прокинулися вулкани, викидаючи розжарену лаву і стільки попелу, що скоро вся Земля була оповита непроглядним його шаром.
— А де ж Місяць? — раптом пролунав голос геофізика Коваленка. — Він пішов далеко від Землі!
— Так, але з роками, вірніше, через кілька століть сталося те, що є тепер насправді. Хай “ЛЯЛ-20” прискорить показ цього процесу.
