Ознакомительная версия.
На другий день могли самборяне придивитися самому городовi. Вiн був оточений валами i мурами, за котрими стирчали високi вежi костьолiв. Успенської церкви ще тодi не було, зате було кiлька церков з монастирями.
Степан Жмайло пiшов по господах шукати за товариством, до якого можна би причепитися.
Йому пощастило знайти нову валку, яка їхала якраз до Острога. Були це солярi, що їхали з Дрогобича на Львiв з сiллю у великих бриках пiд будами, навантаженими сiллю. До них пристали ще й купцi з Острога.
В тiм часi Львову вiдiбрано право складу. Город, що мав право складу, мiг купцiв не перепустити i змусити чужостороннiх купцiв, щоби свiй товар вiдпродали купцям мiсцевим, а кому треба було, то мусив лише вiд городських вiдкупити i далi везти. За тi склади велись у тих часах вiчнi процеси. Такi процеси були тодi мiж Львовом i Краковом. Вигравав той, хто бiльше сипнув мiж королiвських дворакiв, бо привiлеї на тi склади видавав сам король. Це його не перепиняло, що даний привiлей вiдбирав одному, а давав другому городовi.
Город, що мав привiлей на такий склад, обставляв околицю своїми митниками, якi полювали на тих купцiв, що манiвцями хотiли виминути город упривiлейований. Митники забирали купцям товар.
Таке саме право на склад добув собi український город Луцьк. Хто їхав з товаром зi Львова на схiд, мусив навертати на Луцьк i тут продати його мiсцевим купцям. Через Луцьк вела теж дорога зi Львова до Острога. Але князь Костянтин Острозький видав своєму городовi привiлей, що не треба було їхати на Луцьк i там сплачувати мито або продавати товар, - лише можна було без мита їхати в Острог на Кременець.
Ватажком у солярiв був Микола Плескач, шевський майстер i цехмiстер iз самого Острога. Дiзнавшись, що Степан Жмайло їде до самого князя з владичим листом, вiн радо прийняв його до свого товариства.
За той час, як Жмайло пiшов за орудками, хлопцi сидiли в своїй кiмнатi, бо їм наказано було нiкуди не виходити. Сидiли пiд вiкном i дуже нудьгували.
Подорож в Острог вiдбулася без нiякої пригоди, хоч їхали туди п'ять днiв. Настали великi зливи, що попсували всi дороги. Треба було їхати нога за ногою.
Серед просторих мочарiв, облитий водами Горинi i Вiлiї, околений довкруги великими лiсами, лежав Острог - столиця першого руського вельможi князя Василя-Костянтина Костянтиновича Острозького, на той час київського воєводи. Його iм'я надавало великого значення городовi, який князь Костянтин на старостi лiт обрав собi за столицю, його значення притемнювало в життi України на той час значення самого золотоверхого Києва. Тут почували себе православнi цiлком безпечними вiд переслiдування латинства. Та не лише релiгiйним захистом був тодi Острог, бо за плечима могутнього князя всi тут жили безпечно. Хлiбороб, що втiк вiд поганого пана, як прийшов на вольницю князя, дiставав шмат землi за двадцять чотири роки без нiякого обов'язку, i тут його не досягла рука попереднього пана; державець за оплатою невеликого чиншу дiзнавав опiки й охорони. Купець не потребував оплачувати дорогого мита по дорозi, коли виказався, що везе свiй крам до Острога, та ще на границi Острогiвщини ждала його охорона княжого вiйська. Пiд оглядом релiгiйним панувала тут повна свобода. Тут не лише православнi заживали повної свободи вiри. Жили тут i католики; протестанти i арiяни могли по-своєму молитися. Тут навiть i магометанам вiльно було свобiдно до аллаха молитися.
Одного лише вимагав князь, щоб йому вiрно служити i в разi потреби ставати оружно пiд його рукою до боротьби з ворогом, хто би вiн не був. Князь Костянтин був знаменитим адмiнiстратором свого величезного майна. Через те вiн багатiв з кожним днем, з кожною годиною. Його рiчнi доходи обчисляли на дванадцять мiльйонiв. Спочатку Острог дiлився на три частини: княжий замок, властивий город i передмiстя Застав'я.
Замок стояв на узгiр'ї, з трьох бокiв облитий водою. Пишався на всю околицю, i здалека було його видно. Складався з двох поверхiв i пiдземелля, яке було подiлене на дев'ять кiмнат. Тут мiстився скарб князя: бочки з дукатами i срiбною монетою, скринi з ломаним золотом i срiблом, дорога зброя, кована золотом i срiблом, дорогi турецькi сiдла i убори на коней. Усе це вартувало великi неоцiненнi грошi. Зараз над тим пiдземеллям мешкала княжа служба. Тут були також кiмнати для приїжджих: шляхти, державцiв i прихильникiв князя, якi частенько навiдувалися до Острога "бити князевi чолом". Бо князь Костянтин вважав себе независимим нi вiд кого паном, а на його гербовiй печатцi пишався латинський напис: "З божої ласки князь на Острозi".
З великих сiней вели сходи вище, де мешкав сам князь. Мiркуючи по зверхнiй пишнотi замку та по славi i багатствi князя, здавалося б, що в княжих хоромах знайдеться ослiпляючий блиск i багатство. Хто так думав, мусив розчаруватися, увiйшовши сюди. До князя входилося налiво з сiней. Яка ж простота на перший погляд! Кiмната невелика, з двома вiкнами, з скляними оболонками, великий дерев'яний стiл, а побiч нього дерев'яне крiсло з поручами, вибиване чорним сап'яном. Пiд стiною просте лiжко, вузьке, монаше, вкрите медвежою кожею. На стiнi - одна iкона, а пiд нею - княжа шабля. В кутi - боката присадкувата кафлева пiч з комином, на якому горiв безустанку вогонь, бо в мурах було холодно i сиро. Крiм княжого крiсла, не було нiчого iншого, бо тим гостям, яких князь тут приймав, не вiльно було в присутностi князя сiдати.
З тої княжої кiмнати, яка була заразом його спальнею, вели дверi до дальших кiмнат, краще прибраних, де князь приймав знатнiших гостей.
По правiй руцi сiней входилося до їдальнi. Тут стояли довгi та широкi дубовi столи з стiльцями. Пiд стiною стояла великих розмiрiв шафа, креденс, наповнена багатим столовим начинням. На стiнах висiли портрети родини Острозьких у золочених рамах.
Звiдси вели дверi до заупокiйної кiмнати. Тут складали тiла померлих князiв, поки їх зложено на вiчний спочинок до родинної гробницi.
Ця заупокiйна кiмната притикала до замкової церкви Преображенiя. Аж тут можна було бачити красу i багатство, якi вiдповiдали багатству князя. Суто золочений, прегарно рiзьблений iконостас з iконами перворядних малярiв. Князь, який звав себе "богомольцем", хотiв таким побитом пiдкреслити рiзницю межи маєстатом божим i туземним княжим i для того на вивiнування церков не жалував нiчого.
А однак, князь, як вiдрiзняв свiй стан князя вiд стану царя небесного, так знову знав вiдрiзнити себе вiд iнших мирян. У кожнiй його церквi стояла iз бронзи кована, визолочена клiтка з княжим ковпаком i гербом зверху. Там засiдав князь в часi служби божої i виходив звiдсiля аж по скiнченiй вiдправi. Князь не хотiв, щоб звичайнi люде дивилися, як князь земний поклоняється князевi небесному.
Як звiдси князь виходив, то супроводжували його священики з спiвом i молитвою, а зiбранi кланялись йому нижче пояса, а хто стояв ближче, вважав собi за велике щастя, коли мiг своїми устами доторкнутися княжої одежi.
Чотири високi замковi башти пiднiмались гордо вгору i цiлiй околицi показували, до якого могутнього пана цей замок належить.
Про те все, про князя Костянтина i його багатства, довiдалися кульчичане вiд Миколи Плескача в дорозi, ще заки доїхали до Острога, як лише довiдався, що вони їдуть до князя з письмом вiд владики, показував їм свою особлившу увагу. Вiн теж чимало зазнав ласки вiд його княжої милостi i був усiєю душею князевi вiдданий. Повторював все, що хто раз покаже князевi свою вiрнiсть, зверне ласкаве око князя на себе, може бути певним, що князь нiколи його не лишить i з усякої бiди вирятує. Оповiдав таке, що князь посилав татарвi значнi окупи за своїх вiрних слуг, якi попали в ясир.
До Острога приїхала цiла валка вже вечором. У город, де стояла Плескачева оселя, вже не можна було того дiстатися, бо пiд ту пору зачиняли городськi ворота i нi перед ким не вiдчиняли аж до ранку.
Над брамою у баштi стояла княжа варта. Лише вже рано, як князь iшов у церкву молитися, вiдзивався церковний дзвiн, тодi вiдчинялися ворота i оживав рух. Такий тут був заведений порядок, вiдколи князь замешкав в Острозi.
Усi вози розмiстились на передмiстi Застав'ї, де кому трапилось. На Застав'ї мешкало бiльше як п'ятдесят родин татарських. Ще покiйний батько князя, великий гетьман литовський, Костянтин Iванович, спровадив їх iз своїх численних татарських походiв i тут їх поселив. Татарам жилось тут добре, нiхто над ними не знущався. Вони мали тут свою мечеть. Займалися крамарством, хлiборобством, а князевi платили невеликий чинш i зобов'язанi були в потребi ставати пiд зброю "козацьким способом" пiд княжою рукою. Тi татари перемiнилися на супокiйних людей, були добрими сусiдами, а за князем були би пiшли хоч би проти кримського хана. Плескач мав на Застав'ї своїх кровних i туди повiв кульчичан на нiчлiг.
Рано, на знак церковного дзвона, вiдчинилися городськi ворота, i туди в'їхали вози, що учора вернулися зi Львова.
Плескачева оселя стояла при вулицi Литовськiй. Таких вулиць було в Острозi п'ять. Вони розходилися з ринку в рiзних напрямах.
Ознакомительная версия.
