Корнiй. Ти йому боляче зробила!
Рита (жагуче, гнiвно). Нi, ти йому боляче робиш! Ти його вбива ш. Чу ш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тодi! Задушу власними руками! Май це на увазi.
Корнiй (в одчаю). Рито. Рито... От сть... Ну, добре, ну, заспокойся, я подумаю... (Дитина плаче). Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мiй малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмока , дитина змовка . Карнiй понуро задуму ться, дивлячись на нього).
Ганна Семенiвна. Сину! Ну, хiба ж таки можна бути таким? Ну, нехай собi там малю ш, але ж де ж таки видано, щоб рiдну дитину зневажати через те, що... мистецтво... Мистецтво, сину, не дасть тобi того, що жива людина.
Рита. Корнiю. Говори: прода ш?
Корнiй глибоко зiтха . Мовчить. Тихо робить рукою дитинi забавку.
Рита. Корнiю!..
Корнiй (знову зiтха . Ста на колiна перед дитиною й з любов'ю дивиться на неї). Не знаю... Пiдожди трохи.
Рита. Не можна ждати. Сьогоднi ж треба...
Стук у дверi, i зараз же входить Снiжинка. Немов схаменувшись, у порога зупиня ться.
Снiжинка. Ах, вибачайте, я думала...
Рита (раптом дико й люто схопившись, робить рух. неначе збира тьс стрибнути на неї. Рiзко). Вам чого?
Корнiй вста й озира ться.
Снiжинка (здивовано посмiха ться). Що з вами? Ви, дiйсно, як пантера, готовi кинутись на мене. Я прийшла на хвилинку спитати: чи Бiлий Медвiдь виїжджа , бо тодi атель хоче взяти Клара. Але я бачу... (З посмiшкою поверта ться йти).
Корнiй. Мо атель ?
Рита. Клара може брати. Ми їдемо.
Корнiй (здивовано). От ма ш! Мо атель ... З якої речi? От сть!
Рита. Ти ж не будеш лишати його за собою.
Корнiй. А, Боже... (Кудовчить волосся). Та хiба... Та я не знаю, чи ми поїдемо ще. Я не знаю. От! (До Снiжинки). Хай Клара не сподiва ться.
Снiжинка. А я вже думала...
Рита. Клара може сподiватись. Так i скажiть їй.
Корнiй. А, Рито, так же не можна... Атель мо , я в ньому роблю... А, ма ш... Чи поїду, чи нi, а атель ... (До Снiжинки). Хай шука iнше. От сть...
Рита (чiтко i глухо). Так?
Корнiй. Безумовно... Що ти за мене, справдi, той... Я сам знаю... Я за тебе не рiшаю...
Снiжинка. Так я й скажу. (З посмiшкою грацiозно вислиза з кiмнати).
Рита. Так, значить, ти не прода ш картини?! Корпiю! Гляди! Прода ш чи нi?
Корнiй. Рито... Не можна ж так зразу.
Рита. Нi, тiльки зразу! Нi?.. Нi?.. (Дрижить вся). Добре... (Кладе дитину на канапу). Вiзьмiть, мамо, Лесика. (До Корпiя). Чудесно. Тобi, розумi ться, бiльше хотiлося б з цi ю проституткою...
Корнiй (скривившись). Рито, Рито...
Рита. А що? Нi? Всякiй проститутцi сiм'я гидка... Ну, добре!.. (Бiжить до стiни, здiйма пальто, капелюх, одяга ться). Тебе душить сiм'я? Тобi дорогше полотно i Снiжинка? Так? Ти дума ш, що я буду твiй "очаг" берегти? На, ма ш, я тобi тепер покажу! Слухай, от тобi заявляю: ти не хочеш пiддержувати сiм'ї, i я не хочу. Ти живеш для себе, i я буду. Хай Лесик помира , менi все одно. Я не можу сидiти над ним i дивитись на те, як вiн гине. Я буду теж жить. Поки ти не згодишся продати картини, ти мене не побачиш в сiм'ї. Чу ш?
Ганна Семенiвна (тривожно). Рито, що ви таке задумали?
Рита. Мамо! Я говорю серйозно. Хочете - бережiть Лесика, хочете - нi, я тепер пальцем не вдарю, хоч би зi мною... (Люто зцiплю зуби. До Корпiя). Ти прода ш картину? Говори!
Корнiй (уперто). Рито, не безумствуй.
Рита. Нi?! Я тебе питаю: нi?
Корнiй (на злiсть уперто). Нi!
Рита. Ну, так прощай!! (Вибiга ).
Ганна Семенiвна. Рито!! Господи, що ж це дi ться? Сину, ради Бога, що ти робиш?! (Дитина почина плакати).
Корнiй (ста на колiна й почина потiшати її, цмокаючи i примовляючи). Цить, мо хороше, цить, дитинко, цить, хлопчик мiй бiлесенький. Мама твоя - дика, безумна, але вона вернеться.
Ганна Семенiвна. Сину! Скажи ж, що ти собi дума ш?
Корнiй (холодно, уперто). Нiчого, мамо... Лесик видужа ... Вона завтра прийде... Цить, мо покинуте бiдне медвежатко... Цить, мо життя, цить! (Дитина плаче. Пiдводиться, хапа себе за гриву й поводить з мукою головою). Ах, свинство ж яке. Боже мiй...
Завiса
ДIЯ ДРУГА
Артистичне кабаре, подiлене надво колонами. В другiй, заднiй половиш видно стойку з пляшками, закусками i т. п. За столиками публiка. Глухий гомiн балачок, музики i смiху. В першiй половинi ряд столикiв. Переднi порожнi. За заднiми сидять двi групи. В першiй позаду: Мiгуелес, Блек, дiвчина з бiлим боа, тихо балакають.
В другiй попереду: Кардинал - поважний суб' кт, з довгим волоссям, немолодий, одягнений з претензi ю на оригiнальнiсть; Лемонье - гарний юнак з похмурим лицем: Мiмi - гарненька "модель"; Сафо - жвава, непосидлива. Побiля крутяться гарсони.
Сафо. Гарсон! Гарсон! Прошу жовтого лiкеру на рахунок цього пана. (Показу на Кардинала).
Кардинал (поважно). Дитино! Не вводь в блуд одного з малих цих! А ти, сину мiй, не подавай, бо риску ш сво ю кишенею одповiдати перед хазяїном. Iстинно говорю тобi, Сафо: лукаву й жадну душу ма ш...
Сафо. Ха-ха-ха! Ти сьогоднi, мiй старенький, в чудовому настрою. Я беру з собою сьогоднi на нiч Мiмi, бо мiй Кардинал удушить мене проповiддю до ранку. (Жалiбно). Старе-ень-кий, я питки хочу, фi, соромся, скупердяго!
Кардинал. Дитино, сказано: аз прийду, i нап' теся. Чекай, прийде Емiль... i...
Хутко входить Штiф, худенький, вузьколиций, худий, сiруватий.
Штiф. Bonjour, messieurs - dames![12] A! Servus![13] Два Аякси!.. С ма те? Servus, Кардинал! (Тоненьким голоском до Мiмi). Мi-мi! (З Софо ручка ться сильно, бурно. Ляска по спинi Лемонь , що хмуро удсува ться). Гарсон! Вос! Раз-два! (Вiша пальто на вiшалку). Мої панове! Я весь горю! О, не коханням, не цим святим i... i чудоввм вогнем. (Позира на Лемонь ).
Кардинал. А грiшним i низьким голодом.
Штiф. О, нi! Сьогоднi я снiдав. Нi, щось iнше з'їда мою душу. Уявiть собi, кого я тiльки що бачив?
Сафо. Жовту Гарбi ль!
Штiф (зневажливо кривить губи). Пфе! Я про неї й забув думати. Мулена з Чорною Пантерою.
Сафо. О-ля! Де? Коли?
Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо на цiм вередливiм свiтi.
Штiф. Зна те, де вони були цi днi, як вона так трагiчно кинула свого Медведя?
Мiгуелес (вста й пiдходить. Гаряче). Ви бачили сеньйору Каневич?
Штiф. Так, сеньйоре, я бачив сеньйору Каневич з сеньйором Муленом.
Сафо. Значить, вона вже тепер його amie[14]? О, бiдний Бiлий Медвiдь! Вiн такий симпатичний!
Штiф. 0-ля! Це ще невiдомо, хто бiдний! В тому-то й трагедiя нашого бiдного Мулена! Уявiть собi: вона вже третiй день живе на його грошi, найняв їй на Grands Boulevards[15] квартиру, їздить на автомобiлях i... (пiднiма палець догори) i... ще нi одного поцiлунку! Ха-ха-ха.
Сафо (з щирим жалем). О, бiдний!.. та як же вона так смi !
Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо. Ну?
Штiф. Ну, i що вам бiльше! Хiба це не трагедiя? Мулен - i такi видатки! От влопався... Ха-ха-ха! Якби ви його бачили! От запалила! Очi горять, сам аж схуд... Двiстi франкiв за два днi... Сам казав...
Лемонь . Мерзота! I тут пiдрахував.
Штiф. О, Мулен скрiзь, mon vieux[16], пiдрахову ! Двiстi франкiв! Na, це Мулен тепер мусить чимсь одплатити.
Мiгуелес. А ви звiдки зна те, що нi одного поцiлунку? Хiба вони не разом живуть?
Штiф. О, нi! Вiн казав, що вона чогось жде. Взагалi, я вам скажу, мої панове, це надзвичайно пiкантна iсторiя. Як розказував менi Мулен, це щось екстравагантне. Це любов якоїсь дикунки. Вона то обiця йому неземнi блага, то смi ться з його; то рветься, то сидить як камiнь. Потiм схоплю ться, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але це... о, в цьому i е трагедiя нашого Мулена, це його найбiльш притяга до неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Мулену. Але ж я буду радий. Ото!
Мiгуелес стрiпу ться й одходить до свого столика.
Лемонь . Через що ж Мулен вам все це розказував?
Штiф. О, ми з ним близькi приятелi! Мiй добрий Мулен... О! Ще як вiн був простим репортером, ми з ним зналися.
Сафо. Ах, я хотiла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!
Кардинал. Досить з мене i цивiлiзованої. Я вже... (Змовка ).
Входить Корнiй, похмурий. Озира ться, нiби кого шука , кива всiм головою, роздяга ться й сiда окремо за передвiй столик.
Корнiй (голосно до Мiгуелеса). Мiгуелес, Снiжинки ще не було тут? Не бачили?
Мiгуелес. Нi, не було. Вона ма зараз прийти.
Корнiй. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).
Штiф (до Мiгуелеса). Eh bien, mon ami[17], як же там з Салоном? Приймуть вас?
Мiгуелес. Я з Салоном нiчого спiльного не маю! Хапуги й чиновники! -м би виставку свинячих окорокiв робити, а не мистецтва. Товстопузi буржуа!
Штiф. Ха-ха-ха!
Кардинал. А вашу. Блек, роботу вiзьмуть?
Блек. Сподiваюсь.
Кардинал. Чудеснi люди. Знавцi мистецтва.
Штiф i Сафо смiються.
Мiгуелес. А ти не пiдмазував Сербена? Нi?
Блек (безрухомо-спокiйно). Пiдмазував.
Мiгуелес (палко). Ну? I вони - чудеснi люди?
Блек. На цей раз для мене чудеснi.
Мiмi ввесь час обережно, але неодступно, нiжно кокетуючи, зачiпала Лемонь , часом щось шепочучи.
Лемонь (раптом пiдводячись, до неї хмуро). Ходiм.
Мiмi (охоче, хутко встаючи, до всiх). Adieu!
Сафо. Ти куди?
Мiмi (скромно). Ми пiдем прогулятись.
