Ознакомительная версия.
Крищенко промовчав… Сваритися зі своїм акціонером через якогось Сухоніса бажання не мав та подумав, що Петров який був недолугий таким і залишиться. В його голові так вже засіло відробляти отримані гроші, що він і не розуміє, що Губернатор виділяє на канал не власні гроші…
– Кілька тижнів назад, під час зйомок мітингу перед будинком обладміністрації в кадр сюжету новин телеканалу потрапив плакат пікетників «Губернатора – у відставку», – тим часом з екрану говорив Сухоніс. – Прес-служба обладміністрації поставила вимогу вирізати цей кадр і переписати ефір для нашого випуску новин. Потім наказали вирізати синхрон, де лунали вигуки проти Губернатора… Дійшло до того, що журналістів навчають які питання їм можна ставити при зустрічі з Губернатором. Мене кілька разів викликали до облдержадміністрації й вчили там, що і як варто видавати в ефір. Ми запросили Губернатора на теледебати у прямий ефір, щоб не було обвинувачень, що ми перекручуємо інформацію. Але Губернатор відмовився, пославшись на зайнятість у зв'язку з днем народження дружини.
– Ха, прийде він до тебе на теледебати! Ти вже місто замучив своїми дебатами!
Тут Петров згадав про невідкладні справи й побіг телефонувати скандальній журналістці 999-му Тетяні Борисовій, щоб розробити з нею спільний план дій, організувати листи й відповідні репортажі. Тетяна, на щастя, взяла на себе найбруднішу роботу – інтерв’ю з колишніми дружинами Сухоноса.
В суботу городяни побачили передачу Борисової на 999 каналі, і навіть бувалий і зовсім не святий Петров не подужав догледіти її до кінця. Огидно було дивитися на колишніх дружин, які паплюжили свого колишнього чоловіка. Наступного дня на кожному стовпі центральної площі міста з’явилися плакати з обличчям Борисової і підписом: «Борисова, ти права!».
За тиждень на загальній нараді приватних каналів було вирішено залучити всіх скривджених Сухонісим, зокрема стару гвардію народних та заслужених артистів, котрих він позбавив права спокійно вмерти, обіймаючи телекамеру й щоб саме оператор закрив їм очі.
На нараді виступила місцева «акула пера», яка звернула увагу на розпалення Сухоносом національної ворожнечі. Бабця таки вміла палко висловлюватися і сипала епітетами. Вона звернула увагу на особливості малюнку на вишиванці Сухоноса. Малюнок нагадував їй символ радикалів, які заперечують і принижують Христа і його навчання, ображають православ'я, іудаїзм і католицтво.
– Що вам робити? Куди стукати? – здіймала «акула» свої зморшкуваті руки і сама собі відповідала. – Так, нікуди… Бо нацистський слоган «Німеччина вище за все» Сухоніс адаптував під: «Україна понад усе». Так само, як і германські нацисти, він пропагує расову чистоту й заборону міжрасових шлюбів.
Петров навіть роззявив рота від того, куди стару понесло. Тітка ще того гарту…
– Наче ранні фашисти, – несамовито верещала «акула», – наші розумники у підпіллі проводять «збори без свідків». Вчаться, готуються, організуються в очікуванні свого українського Гітлера. Ось пряма цитата з «священного писання» неоязичників «Мага віра»: «Вороги наші не повинні знати скільки нас і які в нас фонди, і які в нас методи оборони, і які в нас плани». Сухоніс промиває мізки простим людям, зомбує їхньою символікою, використовуючи для цього всю міць телевізійної структури… Завтра ці люди з бездумною легкістю відкинуть всі моральні постулати християнства, і перетворяться в череду, яка жадає крові. Хто в цьому зацікавлений? Хто за це відповість? Сухоніс? Він – вишкребок і виконавець чужих замовлень…. Хто залишиться крайнім у цій брудній історії?
Тут «акула пера» трошки поремиґала своїми безбарвними губами й нарешті видихнула:
– Мабуть, що Віктор Федорович.
Петров заціпенів… Він подумав, що зараз всі зарегочуть і нарада перетвориться в балаган… Та всі зааплодували…
… А в цей час письменник шалено стукав по клавіатурі з остраху загубити натхнення. Після довгих роздумів та коливань, після каяттів та хитрувань, після маневрів та вивертів події потекли наступним чином: коли Журкін викликав швидку й поїхав додому, переконаний, що від пострілу в ногу не вмирають, його вітчим Білокопитов, який ревнував свою таємну пристрасть Каріне до пасинка, витяг з машини пістолета і вистрілив просто в серце бідолахи Короленка. На цей випадок мав кулю, яку заздалегідь вкрав у пасинка. А пістолета знайшов на смітнику. Адже Білокопитов, виявляється, колись був безхатченком і мав навички ритися на смітниках. А мати Журкіна підібрала його на звалищі, обмила, почистила й одружила на собі, бо той був таки височенним красенем, і подружки їй заздрили. Вона звернула увагу, що риється він не так, як всі, я якось аристократично: підійде, зазирне в сміттєвий бак, щось там двома пальчиками поворушить і йде собі далі… І вона вгадала… Бо у минулому Білокопитов був не ким іншим, як … прокурором. Та його відсторонили за хабарі, він запиячив і пішов на вулицю.
6
Слідчий Замотайло сидів у пивбарі, витягши під столом свої довгі ноги… Аж раптом почув на плечі чиюсь руку… Із-за спини до нього посміхався Сашко Минтус, біля якого сумирно стояв якийсь парубійко. Виглядав Сашко – як щойно з магазину: нові джинси, куртка… Він ще раз із задоволенням ляснув слідчого по плечу.
– Здоров! Зараз підсядемо.
– Як справи? – запитав Замотайло, коли хлопці повернулися з кухлем пива.
– Нормально, працюю на фірмі…
– Чому не заходиш?
– Та що заходити? Душу роз'ятрювати?
– А я думав, в тебе все гаразд….
– З матеріальної сторони – все гаразд, а душу назад тягне.
Сашко розповів, як йому працюється менеджером, як його поважають і як він налагодив завалену ділянку роботи. Його товариш, кремезний світловолосий хлопець, тільки слухав. Аж ось Сашко запитав.
– Як там Забаров? Винесли вирок?
– Та винесли….
– А що за справа? Це той, що по телевізору показували? – вступив нарешті в бесіду і мовчазний товариш Сашка. – Казали, що психопат і маніяк…
– Та який там маніяк! Дурень, а не маніяк… – пояснив колишній експерт. – Приїхав на місце події й навіть не знав, що там відбувалося… Він так казав операм, коли прийшов повинитися: я вистрілив у повітря, та люди не зрозуміли… Почалася бійка й коли він того хлопця відштовхував, то машинально вистрілив…
– Машинально…- повторив світлоголовий кремезняк.
– А я знаю… В мене були такі випадки… Уночі виїхали на затримання, дістав пістолета, патрон – у патронник… А мужик в траві причаївся. Я коли на нього накинувся, той почав пручатися, а я його вдарив і випадково прострелив. Куля вийшла упростріль. В житті усіляке трапляється… Звісно, він не хотів вбивати… Ну може трохи полякати.… В принципі мені його шкода, як людину.
– Вскочив мужик…- згодився Замотайло.
– А якого він з пістолетом вулицями тинявся? – знов зробив спробу встрять у розмову цивільний товариш.
– Йому треба було одразу бити на те, що він його з необережності застрелив, – вів своє Сашко. – Молодий, все життя попереду… А він, дурень, зник з місця події… А раз так, то це – стаття 115, частина перша.
– Сподівався, що врятують… Швидку викликав…
– Та там усі щось недоговорювали… І він, і потерпілі. А як там було насправді?
За півгодини Замотайло вже чвалав центральним проспектом і згадував жовторотика-ледацюгу, який прийшов до них експертом на місце висококваліфікованого Сашка Минтуса… Біля костелу він побачив католиків з плакатами в руках… Трохи послухав їх суперечку з представником влади і збирався вже йти, аж ось коло нього зупинилась автівка, з якої вийшов директор 12-го каналу Сухоніс. Наблизившись до священика, він роздратовано запитав: «Мітингуєте?». Той у відповідь щось невдоволено забурмотів… Потім вони відійшли у бік, трохи погомоніли, і слідчий почув розпачливий вигук Сухоноса: «А чому ви не прийшли в прямий ефір на нашу підтримку? Адже наш канал стільки репортажів зробив на ваш захист?». Священик топтався на місті: «Так, допомагали… Костел у руках у приватних осіб… Так… Але ж і від Губернатора багато чого залежить…».
Замотайло знав, що 12-й канал загризся з Губернатором та в подробиці не вглиблювався. А Сухоніс взяв мікрофон і почав промовляти на камеру текст, щось про те, яким чином костьол потрапив у приватні чіпки руки. Раптом з під руки Замотайла висунулась якась бабця і плюнула на вишиванку директора 12-го з лементом: «Фашист! Гітлерівець! Я бачила таких! На твоїй вишиванці – фашистський знак!». Бабцю відтягнув оператор, а слідчий несподівано для себе допоміг йому. Сухоніс продовжив говорити на камеру… .
Слідчий ще трохи постояв і пішов на маршрутку… В той самий час з підворіття викотився Андре Цоколько. Його шлях додому з найманої квартири теж стелився повз колишній костьол. Письменник дослухав розповідь якогось діда про фашистські візерунки на вишиванці Сухоноса і пішов собі, підстрибуючи від надлишку почуттів. Майже біг з руками в кишенях, наче юнак… Душа співала. Все! Роман майже закінчено! Лишилося трохи підрихтувати фрази, узгодити члени речення – і можна віддавати літературному редакторові. А той вже зробить з тексту шедевр! Дивно, але так добре йому ще ніколи не працювалося. Каторжна робота письменника… Якби люди знали, яка галерна праця стоїть за обкладинками книжок! Якби-то люди знали, чого вартують твори їх творцям!!!
Ознакомительная версия.
