Отже, о десятій годині тридцять п'ять хвилин Фелікс Чігола, заклопотаний своїм майбутнім, мчав вертольотом до уславленого філіалу музею Боргезе.
Можливо, читач хоче почути кілька слів про людину, в чиїх руках перебувала честь Італії і доля коаліційного уряду — християнських демократів і соціал-демократів? Цей чоловік мав п'ятдесят років, зросту був трохи вище середнього, але важив лише шістдесят кілограмів, і люди думали, що він хворий, якщо не на сухоти, то, мабуть, на грудну жабу чи рак. А він за своє життя хворів тільки на вітрянку, та й то досить давно, ще шестирічним хлопчиком.
Йому поталанило. У п'ятдесят років, підвищений у чин старшого інспектора, він, повіривши в свою зірку, купив апартаменти на віа дель Корсо і старовинний будиночок з садочком у Тосканелі, поблизу Санта-Марія Маджоре, і остаточно вирішив, що нарешті треба одружитися. Кандидатури були, лишалося тільки зробити вибір, та ось його зірку затулила хмара — зникнення «Данаї» Корреджо, і якраз за три дні до виборів нового римського мера.
Фелікс Чігола мислив логічно, тому його уява була бідна, але після короткої розмови з начальником у нього запрацювала фантазія. Йому почало здаватися, що розкішні апартаменти на віа дель Корсо і старовинний будиночок біля Санта-Марія Маджоре з двома пініями у дворі злітають угору і зникають як марево в ніжно-синьому небі над Римом. Якщо крадії «Данаї» мафіозі й він накриє їх,— кінець зв'язкам з о т и м и, а то й «випадкова» куля в потилицю! Коли ж не накриє і творіння Корреджо вивезуть за кордон,— тоді начальник підведе риску, змалювавши його оцим, як викриту людину, тобто як зіграну карту... Таку пастку він уже поставив кільком інспекторам, і вони потрапили в неї. Мафія йому повірить, бо коли він, Чігола, підтримує таємні зв'язки з їхнім дрібним начальством, то начальник поліції зустрічається з верховодами мафії.
У цій безпросвітній імлі світилася одна-однісінька надія, як рятівна свічечка — що крадії не мають зв'язку з мафією, що вони свої або закордонні бандити, які діють на власний розсуд і свою відповідальність.
— Холера їм у печінку! — мимрив Чігола, облизуючії потріскані губи і злостиво блимаючи жовтуватими котячими очима.
О десятій годині сорок хвилин вертоліт з Феліксом Чіголою та його групою приземлився перед головним входом. Неподалік уже стояла патрульна поліційна машина. Вона прибула о дев'ятій годині тридцять хвилин — через п'ять хвилин після того, як Карло Колона оголосив тривогу.
Чекаючи начальство, яке мало почати розслідування, начальник поліційної дільниці поставив пости перед обома входами — парадним та службовим — і взявся за відвідувачів, їх було п'ятнадцятеро душ. Двоє поліцаїв чемно перевіряли, чи не ховає хтось картину під пальтом. Звичайно, то була марна праця, бо полотно «Данаї» — майже два метри завдовжки і півтора метра завширшки — не можна сховати під полою.
З самого початку перевірки Лівіо Перетті став серед перших, але Карло Колона, який не спускав юнака з ока, прошепотів кілька слів на вухо начальникові, і той відразу ж смикнув його вбік.
— Але яким правом, хай вам чорт! — розлютився молодий художник.— Чому іншим відвідувачам ви дозволяєте виходити, а мене затримуєте? Через те, що на цих синьйорах дорогий одяг, а я вдягнений бідно?
— Ні, не тому,— відказав поліцейський.— Ми не зважаємо на одяг.
— Не зважаєте! Для вас кожна бідно вдягнена людина — можливий злочинець!
— Синьйоре,— підніс голос поліцейський.— Майте терпіння, надійде і ваша черга. Чого ви нервуєтеся?
— Як же мені не нервуватись? Я перший помітив крадіжку і перший зчинив тривогу! А ви? Замість того щоб дякувати мені, не випускаєте звідси. Чому?
— Зрозуміло чому! — сказав поліцейський і .значуще похитав головою.— Ви — перший свідок. Невже не знаєте правил?
Лівіо Перетті, мабуть, знав правила, але вдавав із себе простачка. Поліцейський начальник подумав: «Чи він прикидається, чи й справді дурень із дурнів?»
Через дві-три хвилини після того, як останній відвідувач з полегкістю вийшов з галереї, і «Данаї» ні в кого під одягом не виявили, Фелікс Чігола та його люди вже бралися вгору парадними сходами.
Технічні експерти з бригади почали свою роботу. Чігола розмістився в кабінеті Роберто Тоцці і наказав радистам зв'язати його із службами управління. Поставили мікрофон. Його перше запитання стосувалося начальника охорони.
— Де ваш начальник безпеки? — спитав він директора Роберто Тоцці, насуплено дивлячись у його сумне обличчя. «Зажурений гусак! — думав він із злістю.— Мову йому відібрало! І чому, га? В найгіршому разі знизять його на одну категорію. Велике діло! А що тоді робити мені? Адже я ризикую всім — і кар'єрою, і навіть головою!» Він не терпів безхарактерних людей, і коли мав справу з ними, то відчував, як щось холодне і слизьке повзе по його спині.— Де ваша людина, що відає безпекою? — повторив він і мерзлякувато повів плечима.
Крім Роберто Тоцці, в кабінеті був присутній і помічник начальника охорони Карло Колона. Він прийшов сюди, хоч ніхто його не кликав, сів у одне з крісел, хоч його ніхто не запрошував, закинув ногу на ногу і поважно дивився поперед себе, неначе заступав у цей момент самого генерального директора з галереї Боргезе.
— Наш начальник,— поспішив випередити свого директора Карло Колона,— синьйор Чезаре Савеллі, поїхав учора о тринадцятій годині до Санта-Ани. Якщо нічого непередбаченого не станеться, він неодмінно повернеться сьогодні в обід.
«Отакий нахабний тип, як цей, може залюбки пустити мені кулю в потилицю!» — подумав Чігола. Він звернувся до Роберто Тоцці:
— Чи відомо вам, синьйоре, що Чезаре Савеллі не на роботі?
— Я особисто дозволив йому відлучитись! — відповів трохи ображений Роберто Тоцці.
— А крім вас двох,— Чігола кивнув на Карло Колону, не удостоївши його поглядом, — крім вас двох, хто з персоналу галереї знає, що Чезаре Савеллі немає в Римі?
Роберто Тоцці знизав плечима. Тільки цього йому бракувало — розпитувати швейцарів та охоронців, що вони знають і чого не знають!
— Ще вчора опівдні всі знали, що синьйор Савеллі кудись їде! — Карло Колона розвів руками, чим хотів показати, що в цьому немає і не може бути нічого незвичайного.— Усім було відомо, що синьйор Савеллі їде на півтора дні і що в його відсутність заступатиму його я!
— Так! — сказав Чігола.— Гаразд, а хто розголосив, що синьйор Савеллі їде?
Роберто Тоцці знову знизав плечима, цього разу ще з більшою досадою, а Карло Колона подивився на нігті своїх рук, потім сказав:
— Синьйор Савеллі попросив мене купити йому квиток в агентстві на віа Квірінале. В такий спосіб я довідався, що він їде до Санта-Ани. А хто розголосив це, на жаль, я не знаю. Можливо, сам синьйор Савеллі сказав комусь із. наших людей, куди їде. Зрештою, я не бачу в цьому нічого поганого.
— А чи він таки їздив до Санта-Ани?
— Це вам скаже сам синьйор Савеллі,— поважно відповів Карло Колона. Він подивився на свій годинник і додав: — Поїзд із Санта-Ани прибуде об одинадцятій тридцять.
— Так! — кивнув Чігола, теж подивившись на свого годинника. Потім узяв трубку радіотелефону і наказав своєму невидимому співробітникові: — Перевірити в Санта-Ані, коли приїхав туди синьйор Чезаре Савеллі і коли виїхав звідти до Рима.
Карло Колона, який був утупив очі в трубку, раптом начебто якось поменшав у своєму кріслі, а може, то крісло раптом якось повищало і стало масивнішим.
— Він особисто запевнив мене, що повернеться сьогодні до обіду! — сказав тихо Роберто Тоцці.
— Якщо він вас запевнив, то так і буде! — ледь помітно всміхнувся Фелікс Чігола. Оскільки губи його, зовсім тонкі й рівні, були майже непомітні, то й усмішка була невиразна.— Останнє запитання,— сказав він.— Картина зникла вчора, після закриття, тобто після шістнадцятої години?
— Вчора до шістнадцятої години,— статечно відповів Карло Колона,— справжня картина висіла у своїй рамі. Коли я проходив повз цю картину, було десь за чверть шістнадцята. Той тип, Лівіо Перетті, малював, і картина була на своєму місці. Це могли б підтвердити й інші люди.
— Отже,— підсумував Чігола,— картину було вкрадено між четвертою годиною дня вчора і дев'ятою годиною сьогоднішнього ранку. Прошу, скажіть, хто з ваших служителів був у приміщенні в цей час?
— Господи! — знову зблід Роберто Тоцці.— Невже ви, синьйоре, сумніваєтесь у наших служителях?
— Я тільки питаю, синьйоре, нічого більше! — усміхнувся своєю безживною усмішкою Чігола,— Тільки питаю! — повторив він.
— Ну, як питаєте, синьйоре, ми вам відповімо! — озвався Карло Колона, до якого повернулася втрачена самовпевненість.— Між шістнадцятою годиною вчора і дев'ятою годиною сьогоднішнього ранку в галереї були, по-перше, обидва швейцари — Августіно і Лоренцо. Вони змінювалися що вісім годин. З шістнадцятої години до півночі чергував Августіно. А з півночі до восьмої ранку — швейцар Лоренцо. Зараз чергує Августіно. Це все про швейцарів. Уночі ми маємо двох охоронців, які теж змінюються що вісім годин. З четвертої дня до півночі чергував охоронець Марко Монтано. З півночі до восьмої години — Федеріго Нобіле. У нас працюють, але тільки вдень, ще двоє охоронців, одна касирка і один гардеробник. Денні охоронці, касирка і гардеробник приходять близько дев'ятої ранку і закінчують роботу після четвертої дня. Вони працюють у денній зміні і, як я зрозумів, вас не цікавлять. У години, що вас цікавлять, між шостою і восьмою ранку в приміщенні були чотири прибиральниці. їх зустрічав і випроваджував охоронець Федеріго Нобіле. Отже, синьйоре, якщо виключимо прибиральниць, у приміщенні чергували четверо: швейцар Августіно і охоронець Монтано — а четвертої дня до дванадцятої ночі; швейцар Лоренцо і охоронець Федеріго — з дванадцятої ночі до восьмої ранку; швейцар Августіно і охоронець Монтано — з восьмої до дев'ятої ранку.
