My-library.info
Все категории

Джеймс Паттерсон - Виклик

На электронном книжном портале my-library.info можно читать бесплатно книги онлайн без регистрации, в том числе Джеймс Паттерсон - Виклик. Жанр: Триллер издательство -, год 2004. В онлайн доступе вы получите полную версию книги с кратким содержанием для ознакомления, сможете читать аннотацию к книге (предисловие), увидеть рецензии тех, кто произведение уже прочитал и их экспертное мнение о прочитанном.
Кроме того, в библиотеке онлайн my-library.info вы найдете много новинок, которые заслуживают вашего внимания.

Название:
Виклик
Издательство:
-
ISBN:
-
Год:
-
Дата добавления:
8 февраль 2019
Количество просмотров:
103
Читать онлайн
Джеймс Паттерсон - Виклик

Джеймс Паттерсон - Виклик краткое содержание

Джеймс Паттерсон - Виклик - описание и краткое содержание, автор Джеймс Паттерсон, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки My-Library.Info
Доктор Кетрін Дан улаштовує для себе і трьох своїх дітей-підлітків мандрівку на яхті. Морська подорож мусить згуртувати її родину, де зараз кожен переймається лише своїми проблемами. Утім, замість запланованої приємної події на них чекає низка жахливих, навіть трагічних пригод. І це не звичайні прикрі випадковості. Хтось розважливий і вельми жорстокий стоїть за ними…

Виклик читать онлайн бесплатно

Виклик - читать книгу онлайн бесплатно, автор Джеймс Паттерсон

— Сподіваюся, що у них там є «Макдональдс»! — цвірінчить Ерні. — Як ви гадаєте, є чи нема?

Ми всі вибухаємо веселим реготом, і наш настрій миттєво стрибає догори. Бо доброго гумору, як і харчів, нам за останні кілька днів страшенно бракувало.

— Та який там гамбургер! — озивається Марк, не припиняючи гребти мов заведений. — Я б зараз ум'яв смажену корову, не менше! Може, в них на острові є ресторан «Мор-тон», де подають м'ясні страви? Або біфштексна «Рут Кріс», де м'ясо смажать безпосередньо для клієнта?

— Або яка-небудь класна піцерія, — додає Керрі, приєднуючись до розмови. — Я б зараз самотужки впоралася з великим пирогом пепероні, це однозначно! Ой, скоріше б туди дістатися!

Нарешті я дочекалася! Моїй донечці, бач, їсти схотілося!

— А ти, мамо? — питає в мене Ерні. — В який ресторан ти воліла б піти?

Мені не потрібно багато часу на роздуми.

— А я б замовила їжу до готельного номера! — випалила я не вагаючись. — Я б замовила все, що в них є, а потім розкошувала б, зіпершись на пухкі подушки.

— І я так хочу! — вигукує Керрі. — Замовляй!

— А мені байдуже, є на цьому острові пристойний готель чи ні, — зауважує Марк. — Хай би було там тільки ліжко та щось краще з наїдків, аніж оцей гидкий продуктовий набір з ящика «Боже, поможи!».

Ми й далі гребемо, хоча вже відчуваємо біль у плечах. Але це найкращий біль у світі. У глибині душі я хочу, щоб з нами був Джейк, щоб ми разом з ним пораділи нашій удачі.

У моїх очах закрутилися сльози. Я не можу їх стримати. Навіть не намагаюся. Що це? Печаль? Радість? Гадаю, і перше, і друге.

Уявляю, як би пишався Джейк нами всіма. Ми проявили впертість, ми вистраждали свій порятунок. Як справжня родина. І це для нас найголовніше.

Розділ 65

До острова лишається ярдів чотириста. Потім триста. І раптом Ерні припиняє гребти.

— Гей, — вигукує він, прикриваючи долонею очі від сонця. — А куди всі поділися?

Ми враз кидаємо гребти і примружуючись витріщаємося на острів. Наразі ми вже досить близько від берега й можемо добре його роздивитися. Але хоч би куди ми дивилися, ніде не видно жодної душі. Та і взагалі там обмаль видно. Ні тобі дахів, ані хатинок, ані хоч якихось будівель. Ніяких ознак життя.

— Ну то й що з того? Просто це усамітнений безлюдний берег, — каже Керрі, знизуючи плечима. — Гребімо далі, любі мої. Ви тільки погляньте, як тут гарно!

Стосовно цього вона дійсно має рацію. Прекрасний пастельно-рожевий пісок просто-таки яскриться в ранкових променях, а поодаль схиляються велетенські пальми, наче прислухаючись до бурмотіння прибою. В буквальному сенсі слова незайманий куточок суходолу.

— Закладаюся на десять доларів, що лише місцеві мешканці знають про цей пляж, — каже Марк. — Напевне, вони тримають його в таємниці від туристів.

— Еге ж, якби вони про нього дізналися, то через них тут просвіту не було б, — обережно зауважує Керрі. — Бо не надто він уже й великий.

Насправді ж пляж досить малий. Та й сам острів здається маленьким, принаймні з нашого кута зору. Але я і далі сподіваюся, що м'які подушки готелю «Сент-Реджис» та їжа в номері очікують на мене на протилежному кінці острова.

— Не зупиняймося, гребімо далі, — кажу я.

Зараз ми рухаємося на самій лише суміші адреналіну та чистої цікавості, і наші стримані жарти поступаються місцем стриманому розчаруванню. Ми витріщаємося на найбажаніший за чотири дні — та де там, за все наше життя! — клаптик суходолу, і нас усіх не полишає якесь дивне відчуття. Фраза, що її кинув Ерні, і досі відлунює в наших головах: а куди всі поділися? І чи є тут хоч одна жива душа?

Ми гребемо й гребемо, не відриваючи поглядів від дивовижно прекрасного берега, на якому нікого не видно.

Розділ 66

Земля по курсу стала землею поруч.

Дітлахи вистрибують у воду, що сягає їм по пояс, і штовхають до берега пліт, на якому сиджу я. Я взагалі не в змозі спиратися на зламану ногу, тож Марк бере мене на руки, несе на пісок і вкрай обережно кладе додолу. Ніколи я ще не бачила, щоб він так чуйно поводився, і це мене глибоко вражає. Марк молодчага.

Ми мовчимо й лише витягуємо шиї, немов лелеки, озираючись довкола.

Нарешті Ерні підбиває підсумок:

— Я маю таке відчуття, що ми дуже, дуже далеко як від «Макдональдса», так і від «Тако Белл» [iv].

Боюся, він має рацію. Судячи з першого враження, на цьому острові немає ані «Макдональдса», ані ресторану м'ясних страв. Стосовно ж п'ятизіркового готелю, то це вже просто нереально. А щодо телефону — і поготів.

Особливо якщо взяти до уваги, що на піску не видно жодних слідів, окрім наших.

— Не може бути, щоб це був безлюдний острів, — каже Керрі, наче намагаючись переконати саму себе. — Тобто ну просто не може бути… еге ж?

— Навряд чи, — підтримую я її, при цьому теж намагаючись переконати себе саму.

— Ну чому ж, це цілком можливо, — припускає Ерні діловитим тоном. — Нам у школі показували фільм, де йдеться про те, що насправді існує значно більше безлюдних островів, аніж прийнято вважати.

Марк підкочує очі під лоба.

— Той фільм, вочевидь, зняли років зо п'ятдесят тому. В найгіршому випадку зараз на острові може й не бути людей, але це не означає, що він цілком безлюдний і на ньому ніхто не буває.

— А яка різниця, якщо наразі тут немає нікого, хто міг би нам допомогти? — питає Керрі.

— Велика різниця, — відказує Марк. — Це означає, що десь на цьому острові має бути будинок чи два з супутниковим зв'язком. Щось на кшталт телефонної станції для космічних прибульців, уторопала?

Керрі киває головою, трохи скривившись від думки про те, що її молодший брат, який курить траву, виявився кмітливішим за неї — старшу, розумнішу і талановитішу сестру, котра навчається в Єльському університеті і здобула високий бал на іспиті з визначення академічних здібностей.

— Тож чого ми чекаємо? — питає Ерні. — Ходімо подивимося, де тут є телефон.

Я, звісно, нікуди не збираюся йти. Хіба що з неба несподівано впадуть милиці. А навіть якби і впали, я б добряче подумала, вирушати в похід або ні. Бо щось тут не так, і мене мучать якісь невиразні підозри.

— Стривайте, — кажу я, підносячи руку, наче регулювальник на перехресті. — Можливо, цього не варто робити саме зараз.

— Чого не варто робити? — перепитує Марк. — Намагатися встановити зв'язок з Береговою охороною?

— Ні, я маю на увазі — може, не слід одразу ж вирушати досліджувати острів? Сонце навіть не встигло зійти над небокраєм.

— Хіба не однаково? Досі ми лише тим і займалися, що гребли до берега. І ми все ще маємо знайти допомогу. А допомога чекає на нас ген там. — І Марк показує рукою в глиб острова. Керрі та Ерні кивають на знак згоди.

— Він має рацію, мамо, — каже Керрі. — Нам треба подивитися, що там є.

Я знаю, що вони обоє мають рацію. В тім-то й проблема.

— Гаразд, зробімо таким чином, — пропоную я голосом стурбованої матері, ким я, власне кажучи, і є в цей конкретний момент — стурбованою матір'ю. — Ви утрьох мусите триматися вкупі й не випускати одне одного з-перед очей. Хоч би що ви робили, не відходьте далеко одне від одного. І жодних сварок та сутичок, зрозуміло?

Марк по-армійському приставляє долоню до голови.

— Слухаюся, докторе!

— Я серйозно, хлопці й дівчата. І не затримуйтесь.

— Не хвилюйся, ми швидко повернемось, — обіцяє Керрі. — Ми не залишимо тебе тут надовго. І будемо поводитися як зразкові виховані діти.

Коли вони вже пішли, Марк обернувся й гукнув:

— Якщо через кілька годин ми не повернемося, клич на допомогу Берегову охорону!

Розділ 67

Так, я казала їм повертатися якомога швидше. Але ж не настільки швидко! Це або дуже добре, або дуже зле. Дітлашня повернулася менше ніж за двадцять хвилин. Коли вони вийшли з пальмових заростей і почимчикували берегом, я помітила, що Марк щось тримає кінчиками пальців.

— Що то таке? — гукаю я йому. — Що ти знайшов?

— Я знайшов єдину наявну ознаку цивілізації, — відповідає він.

І піднімає предмет угору, щоб я роздивилася. Це пляшка з прикипілим до неї піском та майже стертою етикеткою. Але форму її не можна сплутати ні з чим іншим. Класичну форму.

Це пляшка кока-коли.

— Ага, і знайшли ми її відразу ж за пляжем, — додає Ерні.

— Ну і що? Немає там будинку з супутниковою антеною? — питаю я.

— Там узагалі нічого немає, — відповідає Марк. — Ані доріг, ані дороговказів. Схоже, людей немає теж. А якщо й були люди, то досить давно, — додає він, поглянувши на пляшку.

— Ви впевнені, діти? Ви ж далеко не заходили.

— А нам і не треба було, — відказує Марк. — Там, за пляжем, — справжні джунглі. Густі джунглі й більше нічого. Це дійсно безлюдний острів, безлюдний з великої літери «Б».


Джеймс Паттерсон читать все книги автора по порядку

Джеймс Паттерсон - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки My-Library.Info.


Виклик отзывы

Отзывы читателей о книге Виклик, автор: Джеймс Паттерсон. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.

Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*
Все материалы на сайте размещаются его пользователями.
Администратор сайта не несёт ответственности за действия пользователей сайта..
Вы можете направить вашу жалобу на почту librarybook.ru@gmail.com или заполнить форму обратной связи.