- Так от, - вiв далi Старцев, - коли я випадково глянув на лiчильник переходу в стан анабiозу й виходу з нього, то несподiвано побачив, що вiн показує число "дванадцять". Розумiєш - _дванадцять_, а там мало бути "десять"... Тепер тобi ясно, чого менi заманулось перевiрити розрахунки Гришина?
- Стривай, - вiдмахнувся капiтан, завмерши напружено в крiслi. - Але кому й навiщо знадобилося калiчити конвертори?! Нi, все це купи не тримається.
- Я теж у це не вiрю, - спокiйно, як завжди, вiдказав Старцев. - Однак усе це якось дивно. Тобi не здається?
- Це неймовiрно...
- Що думаєш робити?
- Спочатку треба опитати екiпаж. Так! Вони ще в кают-компанiї, - рiшуче мовив капiтан.
Вони й справдi ще були там. Сергєєв з Новиковим догравали партiю в шахи; Гришин, поволi сьорбаючи каву, стежив за їхнiм поєдинком.
Капiтан мовчки пiдiйшов до столика. Вдав, нiби зацiкавився грою. Час вiд часу вiн уважно позирав на Сергєєва, на Гришина й Новикова, але вони цього не помiчали.
В кают-компанiї було по-домашньому затишно. Притишено звучала легка музика, освiтлення не дратувало надмiрною силою, тонко пахло кавою. Янов вичiкував, мовчав. А "Лотос-6", як i доти, мчав крiзь нiмi простори космосу, збоку схожий на привид з незбагненного сну. Вiн був крихiтною планетою, що ховала за титановою оболонкою корпусу життя п'ятьох людей - усього свого населення, i капiтан раптом знову вiдчув незвичнiсть їхнього iснування, їхнiх турбот, надiй, побоювань i устремлiнь.
- Мат! - урочисто проказав Новиков i пiдвiвся з-за шахiвницi: виграти у Сергєєва було не так просто.
Янов перебiг поглядом на Старцева. "Ну, чого ж ти? Дiй!.." вiдповiв йому той очима.
- Ми якраз зiбралися всi, - повiльно почав Янов, вдивляючись у такi знайомi обличчя пiлота й iнженерiв-випробувачiв, - i тому я хотiв би почути вiдповiдь, чи може хтось пояснити, чому на лiчильнику камери анабiозу стоїть число "дванадцять"? Так-так, дванадцять. Не спiшiть вiдповiсти...
- Як?! - приголомшено спитав Гришин, i бiльшої розгуби та подиву, нiж на його обличчi, годi було й шукати. - Цього не може бути...
- Ти пожартував, Дмитре? - злякано перепитав Сергєєв, i видно було, як йому хотiлось, аби Янов ствердно кивнув головою i знiчено усмiхнувся.
Новиков з виду був уражений не менше, нiж Гришин.
"Хто з них зараз бреше? - вiдводячи погляд убiк, думав Янов. I все ж хтось бреше..."
Вiн думав про це, лишившись на самотi у своїй каютi. Лежав на лiжку, так i не скинувши комбiнезон, заклав руки за голову й напружено перебирав у пам'ятi спостереження, враження, здогади, шукаючи вiдповiдi на запитання: "Хто?"
Про "дозоряне" минуле свого екiпажу, про той час, коли вони ще не були астронавтами, Янов знав стiльки, скiльки кожен при нагодi розповiдав. Щоправда, ще були скупi рядки анкет, характеристики психiатрiв i психологiв. Було два роки передпольотних тренувань...
"Менi здавалось, нiби я знаю про них усе, - подумав Янов. Власне, i тепер так здається. Мiраж. Iлюзiя. Все життя ми тiльки те й робимо, що втрачаємо iлюзiї..."
"А що, коли це сталося не з чийогось умислу? - повертався вiн знову до рятiвної думки. - Хтось iз нас у станi стартової лихоманки помилився клавiшею й поставив автомат не на пробудження головної ЕОМ, а на якийсь визначений термiн. Адже було щось схоже на зорельотi "Титан-11"... Потiм, пiсля пробудження, цей хтось знову вернув себе в стан анабiозу й геть забув про цей випадок. I таке теж не виключено... Або, хай буде й так, не забув, але не насмiлиться зiзнатися через цi неполадки з конверторами, боїться, що його запiдозрять".
Таке пояснення числа "12" влаштовувало Янова найбiльше, а проте вiн знав, що це тiльки одне з можливих пояснень, але ж вiд того, яке саме буде вибране, залежало його рiшення, залежали, зрештою, стосунки мiж членами його екiпажу.
- Нi, - сказав уголос Янов, - треба порадитись iз Старцевим.
Вiн увiмкнув вiдеофон. Старцев ще не спав. Настiльна лампа яскраво освiтлювала диктофон, що стояв перед ним. Янов знав, що Старцев у вiльний час давно вже пише фундаментальну працю "Вплив тривалого перебування в космiчному просторi на людську психiку й мислення", його тiльки здивувало, що Старцев мiг займатися цим тепер, пiсля свого несподiваного вiдкриття в камерi анабiозу. З виразу обличчя Старцева було видно, що, почувши сигнал, вiн напружено чекав, хто саме з явиться на екранi. Капiтановi здалося, що штурман ледь помiтно i з полегкiстю зiтхнув, побачивши його; у всякiм разi, Старцев пiдбадьорливо всмiхнувся.
- Ти, певне, перебрав можливi пояснення й тепер хочеш порадитись, на якому ж зупинити вибiр? - спитав вiн.
- Так, - кивнув Янов. - Чи треба пiдозрювати когось у пошкодженнi конверторiв? Чому б не припустити якусь iз природнiх причин? Адже Сергєєв схиляється саме до цiєї думки.
- Я маю тi ж факти, що й ти. Якщо мiркувати формально, то ймовiрнiсть цього варiанту досить значна, але... iнтуїцiя, - Старцев нiби аж завагався, перш нiж вимовити це слово, - iнтуїцiя застерiгає, що навряд чи тут усе так просто.
- А ти розумiєш, на що перетвориться тут наше життя, коли ми погодимося з твоєю iнтуїцiєю?
- Розумiю, - похмуро кивнув Старцев.
- I головне - де сенс усього цього? Хто мiг би бути в цьому зацiкавлений? Це ж просто безглуздя. Iнша рiч - часи "Цiолковського" чи "Прогресу-1", коли держави Землi подiлялись на два ворогуючi табори. Тодi нашу аварiю могли б улаштувати... ну, з iдеологiчною, примiром, метою, але тепер... 61 Лебедя - давно дослiджена i вкрай безперспективна система.
Старцев мовчав, дивлячись кудись повз Янова.
- Я певен, - не одразу вiдказав вiн, - що якби ми вiдкрилися з цим дiлом Землi, то вже давно б знали, хто з нас таке зробив i навiщо.
Капiтан боявся почути вiд Старцева саме це. Але вiн сподiвався, що той чудово розумiє крайнiсть такого заходу. Так, звiсно, на Землi урахували б всю вiдому iнформацiю вiд дня народження кожного, i якась там система ЕОМ... Однак тодi винуватцевi аварiї назавжди заборонили б лiтати, списали б його на Землю, Марс або Мiсяць. Для астронавта - це крах, хоч би що втiшне говорили психологи з Центру.
- Таж нам нiчого не загрожує, - сказав Янов. - На користь цього свiдчить уже те, що особисто нi з ким iз нас нiчого не сталося пiд час виходу з анабiозу.
- Ну, а "Лотос-6"? Земля будувала його зовсiм не для того, аби ми могли витворяти в космосi все, що тiльки нам заманеться. Де почуття вiдповiдальностi, капiтане?
Янов мовчав. Тепер вiн збагнув, що Старцев, напевне, експериментує над ним. Це було тим паче недоречно, i в душi Янова ворухнулося роздратування. Так, кожен з них мав свої дивацтва, але давати їм волю в такий момент i в такий спосiб, як оце нинi Старцев... Янов усе ж удав, нiби нiчого особливого не сталося, нiби в запитаннi Старцева вiн не вiдчув нiякої каверзи.
- Розумiєш, - почав, неквапом добираючи слова, - навмисне пошкодження конверторiв, незалежно вiд його мотивiв, вчинок з погляду Землi надто серйозний, щоб тут обiйшлося без покарання. Але чи спадало тобi на думку, що коли ми дiзнаємось про мотиви пошкодження, то покарання, визначене Землею, може здатися жорстоким, навiть надто жорстоким, а отже, мiж нами й Землею проляже трiщина непорозумiння? Ще одна трiщина...
