Старцев, насупившись, знову дивився кудись убiк.
- Адже у нас, - терпляче доводив Янов, - i в тих, хто живе на Землi, погляди на багато речей стають зрештою досить рiзними. Ми живемо в рiзних часових вимiрах i мимохiть керуємось дещо вiдмiнними критерiями, цiнностями. У нас на кораблях час плине в десятки, сотнi разiв повiльнiше, нiж на Землi, i через те вони нерiдко дивляться на нас, як дорослi на дiтей... Вони вважають нас за людей, якими треба опiкуватися, бо без цього ми можемо наробити дурниць i помилок або, чого доброго, ще посмiємо вийти з-пiд контролю.
Старцев мовчав. I Янову здалося, що тому потрiбно пояснити щойно сказане:
- Я веду це до того, щоб ти зрозумiв, чому Земля не змiнить рiшення щодо винуватця аварiї, хоча б ми й наполягали на тому. Я певен, що спершу ми самi, неодмiнно ми самi маємо розiбратись у тому, що сталося...
Раптом Янову знову спливли на пам'ять слова Гришина. I в ньому промайнуло тривожне вiдчуття вини: "Мабуть, я теж надто далеко зайшов".
Старцев усе ще дивився кудись повз Янова. Янов мимоволi скопiював його погляд i здригнувся, побачивши те, чого ранiше не помiчав. Весь час дивлячись на телеекран, на обличчя Старцева, вiн не бачив, що на пультi вiдеофона свiтиться тьмяний рубiновий вогник. Хтось пiдключився до розмови!
Янов знав, що пiдключитися в такий спосiб можна тiльки з головного пульта управлiння. Там мав чергувати Гришин. Тепер вiн розумiв також, чому Старцев поводився так дивно. Той з самого початку бачив червону лампочку.
Не уриваючи зв'язку iз Старцевим, Янов увiмкнув зв'язок з головним пультом управлiння. Червона лампочка згасла, ледве вiн потягся до клавiшiв. Зображення Старцева зайняло пiвекрана, на другiй половинi виникло зображення просторого примiщення головного пульта. Там нiкого не було.
- Де Гришин? - Янов упiймав себе на тому, що запитання прозвучало досить рiзко, хоч адресувалося всього лиш ЕОМ.
- Сiмнадцять хвилин тому черговий пiлот Гришин перевiв контрольнi показчики з приладiв головного пульта на пульт в лабораторiї фiзико-хiмiчних дослiджень, де вiн зараз перебуває, - повiдомив автомат. - Вас з'єднати з черговим пiлотом?
- Не треба, - вiдповiв стомлено Янов i вимкнув зв'язок.
Вiн заклав руки в кишенi комбiнезона й почав ходити сюди-туди по каютi. Старцев спiвчутливо дивився на нього...
- Що ж, - сказав Старцев по хвилi мовчання, - дещо ми все-таки з'ясували. Ми обидва тепер точно знаємо, що непричетнi до аварiї. Непричетний i Гришин.
- Так, - механiчно кивнув Янов. Вiн спинився в тривожнiй задумi: Новиков... i Сергєєв.
- Новиков i Сергєєв.
- Ми все-таки розберемося в цьому самi, без допомоги Землi.
- Що ж, мабуть, так буде краще.
- Що нового? - спитав Старцев, увiйшовши до кают-компанiї, й зупинився бiля крiсла Янова.
Сергєєв вимкнув вiдеомагнiтофон i обернувся до них.
- Усе як i було, - зiтхнув Янов, поводячи плечима. - Дуже важко ось так, коли нам нiчого невiдомо про тих, хто вигадав цю писемнiсть...
- Ти песимiст, - пiдбадьорливо ляснув його по плечу Старцев.
- Чому ж нiчого невiдомо? -з видимим зацiкавленням пристав до розмови Сергєєв. - По-перше, живi органiзми на планетi, уламки якої стали поясом астероїдiв, були збудованi теж на основi вуглецю. Силу тяжiння визначено з великою точнiстю, отож можемо вирахувати розмiри тварин, котрi жили на нiй. Вiдомостi про рельєф, а також клiматичнi умови планети, яка загинула, у нас є. Знаючи загальнi закони еволюцiї життя, неважко уявити еволюцiю життя й на цiй планетi, причому...
- Це... неймовiрно! - смерчем увiрвався до кают-компанiї Гришин. - Це... Це бiльше, нiж неймовiрно! - Розгублений до краю, вiн зупинився, переводячи подих.
- Що сталося? - спитав Янов.
Старцев теж напружено дивився на Гришина, й нi вiн, нi капiтан (Новиков чергував у рубцi управлiння) не помiтили, як в одну мить, рвучко, що не пасувало його звичнiй флегматичностi, випростався в крiслi iнженер-випробувач Сергєєв, як поглядом упився Гришину в обличчя, немов передчуваючи, що нарештi почує щось для себе найголовнiше.
- Ви не повiрите...
- Толю, заспокойся i розказуй по порядку, - попросив Старцев.
- Я був у лабораторiї, i раптом, сам не збагну як, менi прийшла думка - перевiрити iнформацiю "Прогресу-1" про Рену. Спочатку я вiдкинув її як безглузду, але врештi менi здалося, що тут є певний сенс... Побачивши наслiдки першого дослiдження, данi ЕОМ, я просто очам не повiрив: Рена мала таку ж атмосферу, як i Земля! Я повторив - той самий наслiдок! Почав iншi... - Гришин на мить замовк, щоб знову перевести подих.
Янов i Старцев дивились на нього, i з напруженостi їхнього погляду було видно, що вони не зовсiм вiрять тому, що каже Гришин, не можуть повiрити...
- Тодi я почав iншi... В атмосферi Рени 22,36 вiдсотка кисню! Є вода, великi масиви рослинностi! Ви розумiєте?
- Помилки немає? - автоматично спитав Старцев.
- Ну, от! - образився Гришин.
В кают-компанiї запала тиша, така тиша, що стало чутно, як потрiскують розряди за щитами приладiв i гудуть силовi трансформатори.
- З усiм цим треба ознайомити Новикова, - опустивши погляд на передки своїх черевикiв, сказав Сергєєв.
- Авжеж, - кивнув Янов.
Старцев пильно подивився на Сергєєва.
Новиков, тiльки-но побачивши їх на екранi, одразу вiдчув, що сталося щось несподiване й серйозне, можливо, навiть те, чого кожен потай сподiвався пiсля загадкового виходу одного з них з анабiозу, виходу, який передував неполадкам у системi маршового двигуна. Вiн завмер у тривожному чеканнi; за його спиною на екранi зовнiшнього огляду слiпуче сяяла 61 Лебедя.
Гришин, цього разу вже не так схвильовано й плутано, переповiв йому все, що вже знав екiпаж у кают-компанiї.
- Незрозумiле... - вражено проказав Новиков. - Невже "Прогрес-1" передав дезiнформацiю?.. Але навiщо? - Вiн здивовано знизав плечима.
- А ти гадаєш, що життя на Ренi - там же є чимало рослинностi - виникло й досягло такого рiвня розвитку за час пiсля вiдльоту "Прогресу-1"?- усмiхнувся Янов.
- Та хiба це важливо! - не витримав Гришин. - Хоч би що там було, а ми вiдкрили iнше життя! Iнше життя, а може, й iншу цивiлiзацiю. Невже це не зрозумiло?
- Все так, - сказав Старцев, заспокiйливо поклавши йому руку на плече. - Однак тут надто вже багато дивного.
- Я не хочу сумнiватися в екiпажi "Прогресу-1", - мовив Новиков. - Менi здається... Все, певно, вiдбулося так. На Ренi справдi є цивiлiзацiя. Припустiмо, вона чомусь поки що взагалi не хоче, щоб iншi цивiлiзацiї дiзналися про її iснування. На те, звiсно, є свої причини, а може, у поглядах на проблему контактiв там просто панує неправильно фiлософська концепцiя... Цивiлiзацiя Рени досить розвинена. I от бiля кордонiв її планетної системи з'являється чужий зорелiт. Реняни могли легко виявити його, перехопивши радiопередачi. Можливо, їм вдалося швидко зрозумiти нашу мову, але це навiть не обов'язково... Далi на мiсцi ренян я вивiв би з ладу - скажiмо, сталося зiткнення з метеоритом - передавальну антену "Прогресу-1", а згодом влаштував би йому випадкову зустрiч з котримсь iз своїх кораблiв. При зустрiчi з братами по розуму екiпаж, нiчого не пiдозрюючи, очамрiв би вiд щастя i з радiстю завернув би до Рени, щоб побачити їхню цивiлiзацiю й полагодити антену. Пiсля цього менi б тiльки й лишилося передати на Землю дезiнформацiю про свою планетну систему й iнсценувати загибель зорельота "вiд вибуху маршового двигуна".
