Але... Минуло п'ятдесят рокiв, а чемпiона "Кентавра" так i не вдалося виявити. Усi мали однакову кiлькiсть очок! А ще через п'ятдесят рокiв наполегливих, але безплiдних змагань Уїлфул сказав Софiї:
- Шахи зайшли в глухий кут, вичерпались, померли нiчийною смертю.
Пiвочковi результати кожної зустрiчi протягом столiття стривожили Софi. А торжествуючий тон, яким Уїлфул говорив до неї з екрана, ще бiльш посилював її побоювання.
- Але ж Великий Мозок твердить: шахи невичерпнi!
- Певне, вiн має iнформацiю тисячолiтньої давностi. Там, на Землi, може, й невичерпнi... були. А ми довели турнiрною практикою. Ти ж не можеш заперечувати очевидних фактiв?
Софi помовчала, мiркуючи над вiдповiддю. Факти, звичайно, вiдкидати не можна, але... спочатку треба впевнитись, що це справдi факти.
- Можливо, ти маєш рацiю, Уїлфуле, але я хочу перевiрити. Я включаюсь у турнiр.
- Безнадiйний захiд. Краще вступай до нашого нового товариства "Друзi археологiї".
- Хочете вивчати стародавню земну науку?
- Ми вже її засвоїли. Тепер на черзi практичне застосування.
Софi аж пересмикнуло: що вони надумали? А Уїлфул спокiйно продовжував:
- Плануємо розкопки в себе на "Кентаврi". Це ж дуже цiкаво! Спроектуємо роботiв спецiального призначення...
- Це також порушення Розпорядку. Наш обов'язок...
- Уперта, незгiдлива Софi, - лагiдно перебив її Уїлфул, - ти знову за своє.
- Бо для мене обов'язок - над усе. Це - аналог повноти нашого життя.
- А ми хочемо вибратись iз вакууму нудоти, одноманiтностi.
- Але я таки хочу зiграти. I доведу вам...
- Побачимо.
Уїлфул знизав могутнiми плечима, i навiть голова його блищала, як здалося Софi, iронiчним полиском. Вiн не знав, що Старша операторка хоче виграти час, i тiльки час. А вона не знала, що намiрилась перестрибнути прiрву двома стрибками.
V
Софi, як i її суперники, грала в шахи по пам'ятi. Сидячи в своєму операторському крiслi, за допомогою телевiзiйної системи передавала ходи на екран Шахового клубу. Коли Уїлфул в обох партiях домiгся нiчиєї, вона довго аналiзувала хiд боротьби, намагаючись виявити свої промахи. Ще й ще вiдновлювала партiї, обмiрковувала ходи - все було суворо логiчно! Там, де вона хотiла зробити прорив, з'являвся захисний щит, куди б вона не кинулась, усюди був захисний мур. Сiрий, непробивний, непорушний. Невже справдi тупик?
Софi намагалася вивести гру на простiр, де можуть виникати несподiванi ситуацiї, але в кожнiй партiї на неї все-таки чигала нiчия. Жодної перемоги!
Уїлфул торжествував:
- Тепер переконалася?
Софi запропонувала ввести додатковi правила гри i повторити турнiр, щоб таки виявити чемпiона. Було прийнято "цiлком природне право" пiшакiв iти не тiльки вперед, а й назад. Вважалося, що повторення ходiв, окрiм вiчного шаха, не дає нiчиєї. Дозволялася рокiровка, якщо король, походивши, повернувся на своє мiсце.
Турнiр переграли за новими правилами, i знову кожен добився нiчиєї! Софi теж не мала жодного виграшу...
Допомiжний екiпаж остаточно зневiрився в шахах i облишив гру. А водночас i всяку корисну дiяльнiсть.
Софi металась в Операторськiй, як у клiтцi. Передбачала: насувається катастрофа, а як запобiгти їй, не знала.
Переговори з Уїлфулом нiчого не дали. Вiн дотримувався якоїсь, на думку Софi, нелогiчної логiки, i переконати його вiдновити статус-кво не було нiякої змоги. Мабуть, в його думаючому апаратi сталися незворотнi змiни.
Подiї на "Кентаврi" невблаганно рухалися до тiєї точки, коли Софi змушена буде вдатися до крайнього заходу: ввiмкнути сигнал пробудження Головного екiпажу.
Хитрий Уїлфул поводив себе так, наче нiчого й не сталося, але хiба можна обманути чутливiсть Софi? Кожного разу, коли погляди їхнi зустрiчалися, Старша операторка вiдчувала його нещирiсть, пiдступнiсть. Вiн, без сумнiву, знав, що Софi розкусила його, але продовжував гру. Про його намiри Софi нiчого певного не знала, та була насторожi. I ось Уїлфул зробив хiд конем.
- Саме час провести перевiрку сигналiзацiї, - якось сказав вiн, дивлячись на Софi з екрана. Ще й пояснив: - Згiдно з Розпорядком.
- Це добре, що ти згадав про Розпорядок, - не без iронiї обiзвалась Софi. - I саме про сигналiзацiю... Гаразд, я зроблю перевiрку.
Уїлфул стрельнув на неї злiсним поглядом i одразу вимкнувся.
Софi вiдчула самотнiсть. Байдужим поглядом окинула панелi, екрани осцилографiв, i на якусь мить усе де здалося їй незначним i... безглуздим. Але то була тiльки миттєва тiнь. У неї є мета, i життя її сповнене високого сенсу!
Невдовзi мала вiдверту розмову з Уїлфулом.
- Чого ти зрештою добиваєшся? - спитала, дивлячись йому в вiчi.
- Приєднуйся до нас, - в голосi Уїлфула чулися удавано-щирi нотки. - Ти ж замкнулася в операторськiй, i тiльки електронiка з'єднує тебе з "Кентавром". А колись ми розмовляли безпосередньо, не з екранiв.
- Ти забув, що всi ми вiдповiдаємо перед Головним екiпажем.
- Викинь цю думку з пам'ятi, Софi, i нехай нiщо не сковує твоїх дiй.
- Це був би злочин. Головний екiпаж...
- Головний екiпаж... - повторив Уїлфул, i губи йому скривила саркастична посмiшка. - Ти його бачила?
- Що ж з того, що не бачила? Попереднє поколiння допомiжникiв передало нам цю естафету...
- Казка, мiф, вигадки, якi заважають нам жити. От проведемо археологiчнi дослiдження, й ти переконаєшся сама.
- Нiяких дослiджень! - вигукнула Софi. - Як тiльки ви спробуєте проникнути до анабiозного сектора, я одразу ввiмкну сигнал Пробудження!
- То сигнал в нiкуди i нi до кого. Хiба його злякаються роботи з лазерними рiзаками?
- Стережись, Уїлфуле! Ти занадто далеко зайшов!
- Шкода, що тебе нiщо не цiкавить, навiть археологiя.
- Я попередила.
Рiшучим жестом Софi вимкнула екран. Хай Уїлфул затямить, що рiшучостi їй не позичати.
Сподiвалась, вiн вгамується. Але...
Загримотiло, застугонiло, наче "Кентавр" застогнав од болю. З обхiдної галереї зазмiївся зеленкуватий, ядучий дим...
Старша операторка вмить оцiнила ситуацiю. Вона мусить дiяти рiшуче, iнакше - катастрофа.
VI
Задимлену атмосферу "Кентавра" пронизали гучнi акорди. Суворi, урочистi звуки виривалися з надр корабля, кружляли над його бортами й палубами, то припадаючи до них, то пiдносячись угору. Нiби птицi - провiсники бурi.
Уїлфул зупинив роботiв i розгублено поглядав на своїх товаришiв, що юрмилися бiля люкiв обхiдної галереї. А простiр повнився й повнився музикою, i здавалось, що їй не буде кiнця. "Що ж це виходить? - стривожився Уїлфул. Лякає? Чи й справдi..." А музика пронизувала його всього, викликаючи якесь непевне передчуття, тривогу. Те саме дiялося й з його товаришами. Такi веселi, безпечнi й зухвалi до цього, зараз вони стояли знiченi, настрашенi хтозна-чим.
Музика Пробудження гримiла й гримiла. Здавалось, вона проривається крiзь непроникний купол i сповнює собою космос.
