- Звичайно, - не розмiрковуючи, вiдповiв Боббi. - Є навiть пропозицiя: знищити цi фотокартки, щоб вони ненароком не потрапили на очi комусь iз моїх гостей.
- Не треба! - несподiвано почувся в кiмнатi тихий, але владний голос Крiса Картрайта. - Через добу вони стануть вам у великiй пригодi, друзi. Навiщо виготовляти їх удруге?
Розгубленi Том i Боббi вирячилися один на одного. Голос Крiса, хоч i не дуже гучний, пролунав зовсiм поруч, наче вiн сидiв з ними за одним столиком. Але ж у кiмнатi його, далебi, не було! Що за нiсенiтниця! Невже у них пiсля цих неймовiрних подiй починається маячня?
- Друзi, вибачте менi й не дивуйтеся, - знову почувся голос Картрайта. - Прислухайтесь до своїх затискачiв на краватках. Вiдтодi, як вони з'явилися у вас, мiж нами встановився одностороннiй радiозв'язок: я завжди був у курсi всiх ваших розмов i щомитi мiг покликати вас на допомогу.
- I ти все-все чув? - вигукнув Том.
- До єдиного слова. А тепер термiново приїздiть на мою вiллу. Менi треба дещо розповiсти вам, я ж обiцяв. Боббi, обов'язково вiзьми свою фотоапаратуру...
?
Крiстофер Картрайт сидiв посеред свiтлої просторої кiмнати у зручному крiслi, вкритий грубим теплим пледом, хоча на погоду грiх було скаржитись. Картней i Вуд, переступивши порiг, вражено заклякли на мiсцi. їх давнiй друг наче переживав якесь дивне роздвоєння. В його зовнiшностi ще дуже багато залишалося вiд Джiма Хiкса, але вже владно вiдновлювалися знайомi м'якi риси Картрайта. Приємнiшим стало обличчя, чорне волосся подекуди набуло колишнього золотавого вiдтiнку, з'явилися плями сивини. Репортери не знали, що й подумати про свого друга - такий у нього був незвичайний вигляд. Тишу порушив Картрайт:
- Намилувалися? От i добре. Вiтаю вас i щиро радiю, що почуття давньої дружби не зрадило вам навiть в iм'я... професiйної дiяльностi. Сiдай, Томе, ближче, не лякайся. Ти, Боббi, зразу ж зроби з мене знiмки у фас i профiль, кожен з кiлькох точок, це дуже важливо не так для мене, як для вас обох. Вибач, друже, але тобi доведеться трохи попрацювати, знiмки необхiдно робити щогодини...
Цiєї митi до вiтальнi швидко увiйшов засмучений професор Вiллi Крейз. Вiн невесело кивнув журналiстам i поклав перед Крiсом аркуш паперу. Той пробiг його очима, вiдзначив:
- Отже, переливання кровi i плазми не допомогло. Так я й думав. Очевидно, менi лишається жити трохи менше доби. Шкода. Доведеться термiново викликати нотарiуса.
- Крiс, заради всього святого, що трапилося? - в розпачi вигукнув Картней, пiдбiг до друга, обiйняв його за плечi, вкрай наляканий усiм тим, що почув i побачив.
- Зачекай, Томе, зараз я все поясню.
Картрайт попросив служника викликати телефоном адвоката й нотарiуса для складання духiвницi. Свiдкiв запрошувати не треба, вони є, хоча деякi пункти духiвницi будуть на їхню користь. Наказавши служниковi не баритися, Крiс глибоко зiтхнув i, намагаючись бути спокiйним, промовив:
- А тепер послухайте мою сумну сповiдь...
?
Ви знаєте, що з студентської лави мене цiкавили граничнi фiзичнi можливостi людини. Спочатку з суто спортивного iнтересу: дуже кортiло наблизитися до межi наших рекордних показникiв, хоча б краєчком ока зазирнути за тi бар'єри, якими вiдгородила природа свої таємницi. Дiставши в спадщину цю чудову вiллу, я з головою поринув у дослiди. Нiхто не знав, чого я прагну, навiть наш професор, хоча вiн iнколи консультував мене.
Пiвтора мiсяця тому я домiгся свого. Передi мною був флакон абсолютно чорної рiдини - елiксиру сили. Вiн мусив мобiлiзувати для граничної роботи всi ресурси живого органiзму. Я ввiв один мiлiграм його кролику. Зразу ж пiсля уколу кролик ударом нiг вiдкинув мене метрiв на три, мало не потрощивши ребра, перескочив височенний паркан i зник з моїх очей. Я знайшов його, чорного i мертвого, за десяток миль, вивчив свiжi слiди й побачив, що кролик мiряв вiдстань майже двадцятиметровими стрибками. Уявляєте його енергетичнi резерви!
Кроликова смерть насторожувала. Та майнула думка, а якщо поступово й дуже обережно привчати органiзм до дiї чорного елiксиру, поєднуючи iн'єкцiї з методичним тренуванням? Щоб усе залишилося в таємницi, я наважився провадити експеримент на собi.
Були й ще деякi мiркування; може, я про них скажу, а може й нi.
Я зробив прощальний вiзит професоровi, подарував йому затискачi-транзистори, попросив передати їх i вам. Пояснив усе примхою. Мовляв, готую сюрприз, хочу здивувати вас, що, зрештою, менi начебто й вдалося. Водночас затискач ставав перепусткою до вiлли. Я дбав про себе. Перетворення кроля з сiрого на чорного пiдказувало, що й зi мною може трапитися щось подiбне. Змiниться колiр пiгменту, i тодi служник просто не пустить мене до власної домiвки!
Я оселився подалi вiд людних мiсць, у вiвчарськiй хижi. Там вiдновив тренування й почав дуже обережно вводити собi чорний елiксир. Був день, коли я ледь не викликав по транзистору професора - дуже болiли м'язи. Переконав себе, що так i мусить бути: м'язи реагували на високе навантаження нового типу. Справдi, через тиждень болi вщухли, а тренуватися стало надзвичайно легко. Я щиро радiв. I хiд тренувань, i наслiдки аналiзiв показували - мiй елiксир сили не такий уже й "чорний", вiн може прислужитися людинi.
У досить оптимiстичному настрої, певний, що все буде гаразд, що я правильно визначив безпечну дозу елiксиру для змагального виступу, я повернувся на стадiон, щоб приголомшити весь свiт. Не знаю, чи досяг я мети, В усякому разi, студентська мрiя здiйснилась: я зумiв зазирнути за бар'єр можливого, хоча й не певен, що це - гранична межа. Навпаки, я переконаний: минуть роки, багато рокiв, i мої результати не тiльки повторить, а й перевершить якийсь обдарований спортсмен, як це вже бувало не раз. Перевершить без чорного елiксиру, без найстрашнiших допiнгiв*, просто внаслiдок значно глибших знань про органiзм людини i вмiння тренувати його для високих спортивних досягнень!
_________
* Допiнг - препарат, який штучно пiдвищує працездатнiсть органiзму.
?
Крiстофер Картрайт стомлено вiдкинувся на спинку крiсла, вiдпочивав. Усi сидiли мовчки, приголомшенi його сповiддю. Аж доки Картней не скрикнув:
- Навiщо ти вчинив це, Крiс? Навiщо?
Крiс розплющив очi, тепло й сумно глянув на друга:
- Любий, не всiм щастить так, як вам з Боббi, - потрапити з чемпiонiв у чемпiони, хоча б спортивного репортажу. Кажу без заздрощiв, констатую факт. Пригадай iнших наших друзiв. Де вони зараз? Хто їх пам'ятає? Яке у них життя?.. Спочатку мене цiкавив науковий пошук, благородне прагнення зробити якийсь внесок у науку. Але потiм я...
Вiн замовк, роздумуючи, казати чи нi про щось таке, що, може, було неприємне навiть йому самому. Та врештi махнув рукою.
- Потiм я просто збочив з наукового шляху. Збагнув, що пiсля сенсацiйного успiху на стадiонi чорний елiксир може принести менi все, що ми змалку вважали ознакою щастя - грошi, славу, забезпечену старiсть. Хто вiдмовиться вiд збуджувача, який дає змогу людинi мобiлiзувати всi фiзичнi можливостi? I, очевидно, не лише фiзичнi. Райдужними були не тiльки затискачi, а й мої мрiї. Тому, мабуть, i настала така розплата за них.
