Вiйськовий потиснув Девiду руку й похмуро промовив:
- Ситуацiя гiршає з кожним днем. Нам вiдомо, що готуються новi виступи преси, запити в парламентах i т.д. Я вже не кажу, який галас долинає з комунiстичних країн.
- О, їм тiльки попади на зуби!.. - обiзвався генерал, все ще не вiдходячи од вiкна.
- Я розумiю, - спокiйно сказав Девiд. - Може, уряд вирiшив згорнути програму?
- Нi в якому разi! - Радник засовався в крiслi. - Мiльярднi витрати зобов'язують...
- Чудово. Тодi ми повиннi подвоїти свої зусилля, перевести програму на iнтенсивний режим. - Девiд заходив по кабiнету, а вiвчарка водила за ним очима. - Треба негайно розширити деякi виробничi потужностi...
Коли вiн закiнчив стислий, але досить детальний виклад своїх пропозицiй, бос пiдвiвся з-за столу й потиснув йому руку.
- Саме цього ми й очiкували вiд вас.
- Можете розраховувати на цiлковиту пiдтримку уряду, - додав радник прем'єр-мiнiстра. Похмурiсть уже зiйшла з його лиця, очi поблискували вдоволенням. - Додатковi асигнування будуть видiленi на першу вашу вимогу.
Девiд Кiнг окинув їх обох вдячним поглядом;
- Спасибi, джентльмени.
Бос розвiв свої ручища i вишкiрився, показуючи металевi зуби:
- Ми працюємо заради майбутнього!
"Ти-то дбаєш тiльки про свої сейфи, - подумав Девiд, - щоб наповнити їх ще бiльше". Уголос промовив:
- Авжеж, в iм'я майбутнього.
На цьому вони й розстались.
Коли Девiд наближався до свого котеджу, зелена комаха вертольота з гуркотом i дзижчанням знялася в небо й невдовзi зникла з очей.
III. ТЕРЕЗА
Нервовим рухом Тереза вимкнула приймача, важко опустилася в крiсло й закрила долонями обличчя, нiби вранiшнє сонце, що виповняло помешкання, рiзало їй очi.
Ось-ось мав прийти Девiд на другий снiданок, вона нiчого не зготувала, навiть кави, i зовсiм не думала про це. Сидiла згорблена, мов закам'янiла, ледве стримуючи ридання. Пекучий клубок пiдкочувався їй до горла, i вона конвульсивно хапала ротом повiтря, щоб не задихнутися. Пiдiйшла до рояля, сiла, але навiть кришки не пiднiмала - обiперлась на неї лiктями, обхопила голову долонями. Чула, як зайшов Девiд, але не ворухнулася. Певне, здивований її станом, чоловiк деякий час мовчав, потiм поклав їй долоню на плече:
- Террi, що сталося? Ну ж бо, Террi...
Вiдкинула його руку, схопилася й заходила по кiмнатi. Золотистi пасма пiдскакували на плечах.
- Ганьба, яка ганьба...
Тепер уже дала волю сльозам, вони зблискували на вiях i падали на щоки.
- Заради бога, що сталося?
В голосi Девiда вже чулося роздратування.
- А ти й не знаєш? - Тереза стрiпнула головою i подивилась йому в вiчi. Девiд мимоволi усмiхнувся: розтрiпана, заплакана, вона здавалась особливо красивою. - Якби ти почув, то було б не до смiху...
- Що?
- Своє iнтерв'ю!
Тепер уже Девiд i справдi розсмiявся.
- Якi дурницi! I ти отак... розкисла?
- Там такi непристойнi натяки... Лаборантка закохана в професора...
- Невже ревнуєш?
- Коли б не знала Вiру, яка вона скромна дiвчина...
- А мене?
- I тебе... Хiба ж я не вiдчуваю...
- То чого ж ти впадаєш в iстерику?
- Гидко. На весь свiт обкидають грязюкою, а надто Вiру. Гангстери, просто гангстери!
- Я вiдчував, куди вiн хилить, але не надав цьому значення. Все це - i дурницi, i дрiбницi. Головне - виготовлення моїх пiрамiд iде повним ходом!
Террi поглянула на нього розширеними, блискучими вiд слiз очима, наче впiзнавала, наче хотiла зазирнути йому глибоко в душу. "Виготовлення пiрамiд - повним ходом,- крутилося їй в головi.- Невже вiн маньяк? Нi честi, нi совiстi... Вибуховi пiрамiди - ось головне. Коли ж ти втратив свої благороднi iдеали, свої голубi мрiї? Нiчого не видно в його очах - нi мук совiстi, нi сумнiву, нi вагання. Порожньо".
Вiдвернулася й пiшла до вiкна, в якому колихався океан.
- Що з тобою, Террi?
Вона мовчала. Девiд пiдiйшов i лагiдно поклав їй руку на плече:
- Ну, знаєш, так ми нi до чого не домовимось.
Вона ще деякий час мовчки дивилась у вiкно, зрештою сказала:
- Невже тобi нiчого не говорить серце?
- Серце, серце... - Девiд почав ходити з кутка в куток, то розмахуючи руками, то закладаючи їх за спину. - Тiльки в мелодрамах причиннi зв'язки пояснюють дiяльнiсть цього органа. А в життi все треба виважувати розумом, зрозумiло? Не серце, а розум головне!
Террi глянула на нього з острахом.
- Бiйся бога, Девiде. Серце визначає людину, її поведiнку, тiльки серце. Я в цьому глибоко переконана i сподiваюся, що й ти...
- А, облиш фiлософствувати, - перебив Девiд. - Тим бiльше, що твоя фiлософiя iнфантильна, їй-богу.
- Але я серцем вiдчуваю...
- Тут не вiдчувати треба, - знову перебив Девiд, - а знати, розумiти. Розум i сила волi - ось лоцмани в хаосi нашої доби!
Девiд говорив тоном, який виключав найменшi заперечення. Наче читав лекцiю нетямущiй студентцi, яка свою розчуленiсть поставила в принцип, а свiт жорстокий, не до сентиментiв. А Вiра не така вже беззахисна, як здається, та й вдумливi люди не повiрять плiткам, ситуацiя цiлком ясна, треба бути кретином, щоб не побачити, що й до чого.
Зиркнувши на годинника, Девiд не без iронiї подякував за невипиту каву i швидким кроком пiшов з дому. Террi ще трохи постояла, бездумно дивлячись у простiр, вщерть наповнений сонцем, а тодi зашторила вiкна i ввiмкнула телевiзор. Дивилася на екран, але нiчого там не бачила - думала про своє. Не так, зовсiм не так склалося її життя... Ще поки вчилася - мала перед собою мету. А останнi роки? Кухня, телевiзор, постiль; кухня, телевiзор, постiль... В головi порожнеча, нiяких задумiв, поривань...
Терезi стало тоскно, до щему жаль себе. Заплющила очi та й попливла на хвилях спогадiв. Бачила себе нiби збоку - зовсiм юною, веселою, смiхотливою. Чи це вони з Девiдом, iдучи з коледжу, вголос мрiють про майбутнє? I воно поставало перед ними - прекрасне, рожеве, iдилiчнi картини - сад, веселий котедж, музика, бiлоголовi дiти... Ех, коли б дiти... Це атомний реактор, бiля якого довго працював Девiд, знищив їхнiх дiтей задовго до їх народження... Авжеж, реактор... А тепер цi клятi пiрамiди...
Мозок Террi працював хаотично... Думки i oбрази напливали безладно, втомлювали, навiть голова розболiлася. Поволi калейдоскоп думок почав тьмянiти, унерухомлюватись, i вона й не помiтила, як заснула.
Прийшовши на обiд i побачивши, що вона спить, Девiд тихцем пробрався на кухню, дiстав з холодильника холодної шинки i з'їв бутерброд. Каву пiшов пити до бару.
Душевна криза у Террi продовжувалась кiлька днiв. Нарештi все стало на свої мiсця, i сiмейне життя Девiда Кiнга знову повернулося в свою колiю. Проте вiн не мiг не помiтити, що Террi стала невеселою, а часом смутною, вона мало розмовляла, а все бiльше заглиблювалась у свої роздуми, ставала все бiльш замкнутою. Годинами просиджувала бiля рояля, але грала здебiльшого меланхолiйнi речi. Ледь помiтна тiнь лягла на її лице. "Минеться, заспокоював себе Девiд. - Згодом зрозумiє i... пробачить".
