I тодi залунав гучний голос Сивого Капiтана. Вiн також був зовсiм не такий, як перед тим. Нестримне роздратування, гнiв i лють бринiли в погрозливому голосi.
- Ви насмiлилися пошкодити мiй "Люцифер"? Незважаючи на мої попередження? Гаразд! Ви накликали на себе смерть. Готуйтеся її зустрiти!
Роздiл двадцять перший
1. МИ ЛЕТИМО, МАРТО!
Все, що вiдбувалося цiєї бурхливої, сповненої неймовiрних подiй ночi, як i наступного свiтанку, важко було звести докупи, уявити собi як щось реальне. Наче тривав якийсь довгий складний сон, у якому напливали химернi видiння, несподiванi й вражаючi. Кожне з них було незаперечним фактом, бодай той факт i викликав граничний подив, приголомшував. Але разом усього цього було надто багато, - немов час украй ущiльнився, i через те одна нiч вмiстила в собi стiльки подiй, що свiдомiсть вiдмовлялася сприйняти їх як реальнiсть
Олесь, правду кажучи, i не намагався тодi розмислювати над тим, що дiялося навколо нього i з ним самим. Не тiльки тому, що на не в нього не лишалося часу, а й тому, що кожного разу та чи iнша подiя наче втягувала його в себе, робила безпосереднiм учасником, вражала, пригнiчувала або навпаки, захоплювала
Схвильована розповiдь Марти про нiчну зустрiч Сивого Капiтана i Фредо Вiкторе, яка остаточно з'ясувала погордливу й самонадiяну позицiю Ернана Рамiро, що вiдмовився вiд будь-якої спiлки з патрiотами-республiканцями i вирiшив дiяти самостiйно; рiшуче й жорстоко...
Наказ Капiтана про усунення Олеся й Марти з "Люцифера", хоч нiбито й тимчасово... це говорило про те, що Ернан Рамiро добре усвiдомлював собi ту небезпеку, на яку вiн наражав i себе, i своїх помiчникiв, виходячи на одчайдушний бiй з фалангiстами. Вiн не хотiв рискувати життям юнака i дiвчини, непричетних до його задумiв i дiй, це так. Але це ж саме свiдчило й про те, що Рамiро був внутрiшньо не такий впевнений у своїй нездоланностi, як показував у своїх промовах...
Гнiтюча подорож з Валенто Клаудо до самотньої ферми Кристобаля Гомеца, де вони з Мартою мусили лишитися, i несподiвана, вражаюча змiна у вiдношеннi цього чоловiка до свого давнього друга Валенто... Як вплинуло це на Валенто Клаудо, що, напевно, з тяжким внутрiшнiм болем вiдчув, як починають вiдвертатися вiд нього тi, кого вiн любив i поважав, з ким був зв'язаний дружбою цiле життя!
Жахлива об'ява полiцiї про страту Педро Дорiльї, яку Валенто читав уголос при мiсячному свiтлi, про страту, що мала вiдбутися наступного ранку, ридання Марти... i раптове рiшення Валенто Клаудо негайно повертатися, бiгти до "Люцифера", щоб розповiсти про це Капiтановi, його впевненiсть у тому, що ще можна встигнути врятувати Педро Дорiлью, хоч це й звучало неправдоподiбно, просто неймовiрно.
Повернення на "Люцифер", коротка доповiдь Валенто Клаудо похмурому Капiтановi, яку вiн робив, задихаючись пiсля нестримного, вiдчайдушного бiгу кам'янистими стежками, ледве освiтленими останнiм промiнням призахiдного мiсяця... Суворий i рiшучим вираз обличчя Капiтана, коли вiн мовчки слухав Валенто Клаудо, не зводячи з нього пильного погляду примружених сiрих очей, i коротка, владна команда Ернана Рамiро, його рiшення, якого так напружено чекала Марта, чекала з гарячими сльозами на очах...
А тодi... Тодi сталося неймовiрне!
"Люцифер" вирушив, але зовсiм не так, як звичайно, м'яко i майже непомiтно. Нi, цього разу пiдлога затремтiла значно дужче, весь корпус машини наче напружився в зусиллi. "Люцифер" гойднувся. Олесь вiдчув, немов його тiло враз стало важчим. Ще гойдання, i дивне враження, як то буває в лiфтi, який стрiмко починає пiдiйматися вгору, дедалi прискорюючи швидкiсть.
Вiдчутна вiбрацiя пiдлоги тривала. Проте дрiбно й напружено тремтiла не лише пiдлога, а й весь величезний корпус "Люцифера", нiби вiн iз зусиллям долав якийсь опiр. Такого Олесь ще нiколи не вiдчував навiть i тодi, коли "Люцифер", збираючи всi рештки своєї механiчної сили, плив пiдземним каналом. Може, то Капiтан вирiшив одразу набрати якнайбiльшу швидкiсть, адже в нього дуже мало часу, i тому включив механiзми на повну потужнiсть?
Олесь пiдiйшов до iлюмiнатора, зазирнув у нього i скрикнув вiд здивування, схопившись руками за його краї.
- Що з тобою, Алексо? - злякалася Марта, яка, мабуть, не помiчала нiчого з тих явищ, якi привернули увагу Олеся. Адже нею володiла зараз одна думка, одна турбота: про долю її батька, над яким нависла страшна загроза смертi. Вона сподiвалася ще, вона гаряче хотiла вiрити, що Капiтан здiйснить свою обiцянку, врятує батька, але як, яким чином вiн зможе зробити це? Залишалося так мало часу... Як дiстатися до нього, як зламати опiр охорони, хоч би Капiтан i дуже хотiв зробити це?..
- Що сталося, Алексо? - повторила вона занепокоєно. - Щось не так, якась затримка? - Цього дiвчина боялася бiльше за все.
- Iди сюди. Поглянь сама! - коротко вiдiзвався Олесь, не обертаючись. Вiн не мiг вiдiрватися од видовища, яке вiдкривалося перед його очима в iлюмiнаторi.
Марта недовiрливо наблизилася, глянула - i так само скрикнула, вражена.
У свiтанковiй iмлi далеко-далеко пiд ними пливли поля, горби, гаї. Де-не-де блимали поодинокi жовтавi вогники: то, мабуть, на фермах прокидалися селяни для нового трудового дня. Свiтлою змiйкою звивалася примхлива рiчка. Як округлi блюдця, повнi срiблястого молока, виблискували ставки. Вони повiльно пропливли внизу й зникли позаду. Звiдкись збоку виникла тонесенька, мов акуратно викреслена на рельєфнiй картi лiнiя залiзницi. Вона раптом розгалузилася на багато iнших лiнiєчок, серед яких яскраво горiли вогники: очевидно, то була станцiя. А за нею темною плямою вгадувався великий лiс, що скидався на пухнастий килим, який турботливо вкривав тиху, сплячу землю.
Зi сходу небо помiтно свiтлiшало, на його фонi вже вирiзьблювалися легкi хмаринки, а позаду, на заходi, догоряли останнi зiрки, особливо яскравi тепер, коли переможний свiтанок уже готувався змести їх з небосхилу.
- Ми летимо! - захоплено сплеснула руками Марта.
- Летимо! - вiдгукнувся в тон їй Олесь.
Так ось що мав на увазi Валенто Клаудо, коли говорив їм ще бiля ферми Кристобаля Гомеца, що "Люцифер" може встигнути на допомогу Педро Дорiльї, що є ще час i вони не знають, на що здатний могутнiй "Люцифер"!
Капiтан поспiшав. Вiн зважив, мабуть, що звичайним шляхом "Люцифер" не зможе подолати велику вiдстань до Сан-Сальвадора за той обмежений час, який ще лишався до намiченої страти. Та й по дорозi могли трапитися якiсь затримки, адже всюди можна було чекати на пiдступнi засади ворогiв. I тому вiн обрав iнший, швидкий i несподiваний для тих ворогiв шлях, - повiтряний. Капiтан одразу пiдняв "Люцифер" у повiтря: тим i пояснювалася напружена дiя механiзмiв.
"Пiдняв у повiтря"... Це легко сказати, але як же трудно усвiдомити той несподiваний факт, що "Люцифер" здатний не тiльки їхати по землi й проминати над нею, не торкаючись її колесами, не тiльки плавати по водi й пiд водою, а ще й вiльно лiтати в повiтрi! Лiтати без крил... Тут Олесь раптом спинився i, наскiльки було можливо, зазирнув в iлюмiнатор лiворуч i праворуч: а може, у "Люцифера" й крила з'явилися?.. Нi, крил таки не було. Як же "Люцифер", хоч i сповнений технiчних таємниць, може лiтати?
