– Що ж сталося, Фрiдо? Щось нове?
Боже мiй, хiба старого не досить, щоб повiситись? Нове? Нiчого нового. Сьогоднi був звичайний чай. Ну, чай як чай. Але, на горе, прибув i аташе шведського посольства. Ах, так собi, нiчого надзвичайного! Але досить гарний, розумний (пiдборiддя таке випнуте, вперте – мабуть, цiлується твердо й смачно). Але, головне, закоханий у неї до непристойностi. Ну, виразно, одверто, настiйно закоханий. Це – головне. Не для неї головне, а для барона, розумiється, їй що! Пфi! Головне – барон. Коли аташе тiльки з'явився в салонi, коли вона побачила "мокру" посмiшечку барона, ну! – вона вже знала, що щось буде. Неодмiнно! Ну, так i вийшло: бароновi раптом захотiлось, щоб вона протанцювала велику бiскаю. Подумати собi: велику бiскаю в салонi, перед усiма! Розумiється, коли сам чоловiк у своєму домi хоче, щоб його жiнка танцювала i остям бiскаю, то вони теж починають просити, їм що! Пфi! Будь ласка. Звичайно, її так це обурило, що вона навiть пiшла до себе, хоч аташе незвичайно гаряче прохав її. На жаль, занадто гаряче, бо якраз через це барон i розпалився до такоi мiри, що почав навiть спадщиною загрожувати, коли вона не затанцює. Ну, добре ж, коли так! Вона згодилась Коли сам чоловiк на це штовхає, – будь ласка. Вiн налягав, щоб вона й одяглася вiдповiдно. Добре, i одяглась.
– Чекай, Фрiдусю! Адже не одягатись, а роздягатись треба для бiскаї?
– Ну, так, розумiється, роздягатись.
– Значить, усе-усе як слiд? Зовсiм-зовсiм гола?!
– Ну, розумiється! Звичайно, пояс, черевики, зачiска. Ти можеш собi уявити, як я себе почувала в такому виглядi.
Труда задумливо дивиться на перекинений догори черевом капелюш на пiдлозi й тихо промовляє.
– А це могло б бути й непогано. Тiло ж у тебе гарне.
Фрiда спускає очi додолу, i на маленьких, як розрiзана надвоє вишня, устах лукавиться загониста посмiшка: треба було, подивитись на аташе, коли вона ввiйшла до салону! А коли почала танцювати, очi в нього стали такi, як колись вона бачила на пожежi в одного чоловiка: переляканi, здивованi, зачарованi, божевiльнi! Аж страшнувато було бiля нього танцювати, але… й приємно.
Та вся рiч, розумiється, не в цьому, а в баронi. Вiн навмисне стояв поруч iз аташе, щоб краще все бачити. Ух, ця жаб'яча постать, ця гостра лисина, вузюсiнькi, слизькi оченята, мокра, гидка, страшна посмiшка! Та ще поруч iз цим бiло рожевим, сильним, упертим красунем. О, вона, розумiється, вiд самого початку знала, для чого це все робилося. Але коли побачила, що вiн поламує пальцi, вона моментально кинула танцювати. Моментально!
Труда непорозумiло дивиться великими бронзовими очима на сестру: що ж тут страшного такого? Так, вона сама iнодi помiчала, як барон поламує пальцi.
Фрiда глибоко зiтхає й прохає цигарки. Вона мусить закурити. це занадто гидко. Що тут страшного? Гм! Це значить, що ця жаба в такому станi, що готова при всiх накинутись на неї (що раз уже ж i було!).
Ах, та навiть i не це головне! Головне потiм. Коли всi розiйшлись, почалася спочатку одного роду ревнiсть. Ага, аташе дивився, дивився, ага, закоханий, ага, хоче, хоче тебе, хоче, хоче… А сам гидко, слиняво труситься. Ну, одне слово – все, як звичайно. Все, щоб розпалити свої нiкчемнi старi сили. Ну, а потiм… коли пiсля того стало недобре, коли зразу заболiло у шлунку, почалось уже iншого роду катування. Теж звичайне. Але цим разом вiн заявив, що змiнив свiй тестамент! На випадок його смертi вона не повинна виходити замiж, а то позбавляється спадщини. От яка справа! Значить, вiн купив її й на все життя, й пiсля своєї смертi. От так о то виходить Ну, коли так, вона зараз же схопила, що могла, й утекла. Нехай, що хочуть, те й роблять, а вона бiльше туди не пiде! Краще вона буде, як Труда, молитися, стояти на жорствi, краще вже пiде до монастиря, вiддасть себе боговi, яiж такiй паскудi!
Труда раптом пiдводить голову i струшує стриженими синьо-чорнидiи кучерями. Ах, боговi! Бог iз тими, в кого є грошi. Нiякого бога нема, а все нещастя жiнки, що в неї нема грошей. От i все. Через що Фрiда стала жiнкою жаби? Коли б у неї були грошi, хiба навiть їхнiй милий деспотичний батько вiддав би її за цю гнилу мавпу?
Грощей. грошей, грошей треба! От увесь бог. I тодi не буде нi баронi, нi Шванебахiв, нi каторги, нi нотацiй, нi непристойностей, нi жорстви – нiчого! I все буде вiльне й ясне. Грошей!!!
Фрiда несподiвано по-дитячому схлипує старим плачем, трохи нiяковй вiд цього й солiдно, сумно зiтхає: де ж вони можуть узяти грошей?
Труда хмуро, грiзно, непохитно стискує над бронзовими очима густi синюватi брови. Знайдуться грошi! Знайдуться. Нехай. Вона не раз говорила мамi, Адольфовї, батьковi, всiм, що вона зробить їм страшний скандал, коли далi так буде йти. Вони не вiрять? Ну, добре, тепер вона покаже. Тепер вона може робити, що хоче. I коли так:, коли їх продають жабам i не хочуть уступитися, то вона сама иступиться за них обох. Недай Фрiда не журиться: грошi будуть!
Фрiда несмiло, здивовано, захоплено дивиться на молодшу сестру: Страховище, очевидячки, знає якийсь спосiб. Страховище дiйсно зробить, коли так насуплює брови i струшує волоссям.
– Де ж ти вiзьмеш, Трудо? Можна знати?
– Нi. Не можна. Лягай спати Завтра рано я тебе сховаю деiнде, а потiм ми оселимось разом, i вони побачать. I зараз же цокличймо до себе в гостi аташе, а жабi пошлемо запросини. Нехай приходить. Добре?
Фрiда, зiтхав, посмiхаєтеся й поводить плечима так, наче вже чує на них гарячу, сильну, вперту руку аташе.
А потiм старша сестра вiддає не тiльки всю свою волю, але и стомлене тiло в цупкi, рiшучi, смуглявi ручки молодшої. Руки цi роздягають її й пiдводять до лiжка й укладають у постiль., Як чудово визволитись од своєї волi, вiд сумнiвiв, од турбот, страху, зрадливих надiй. Легко, як пушинцi, що летить сйбi туди, куди несе чужа сила; затишно, як у дитинствi, в маминому лiжку!
Собi ж Труда стелить на канапi. Та як там стелить: кинула подушку та й усе. Їй спати ще не хочеться. Та й не можна. нiяк не можна спати; розпочинаючи кампанiю рiшучу, грiзну треба обдумати все, як слiд.
Лампу можна погасити й одчинити вiкна на терасу. Мiсячна нiч густозапашна, таємна, любовна, така. як та. коли з Максом тiкали, пливе над садом, над будинком, над Шванебахами i синiми вазочками iз бiдними-бiдними орхiдеями, що так i стоять у ваннi. На терасi бiдолахи пальми тоскне ни дiють у куточках, сумуючи за своїми африканськими ночами. I вони в неволi! Хоч би вiкна з тераси до саду вiдчинили їм, хай би трiшки волею подихали!
Труда тихенько вилiзає крiзь вiкно на терасу й одчиняє вiкна Вiтер густо дихає їй у лице й обiймає свiжими, нiжно пухнастими лапами. Безвуха, оголена голова мiсяця з прова леним носм лукаво й цинiчно посмiхається iз срiбно-блакитної височини: не одну цiкаву рiч вона бачила звiдти за своє довжелезне здiльйонновiкове життя. Над мiстом велетенським вiялом стоїть свiтло електрики, завзято борючись iз свiтлом мiсяця. I вiд тiєї боротьби стоїть неугавний, глухий, густий гуд.
