Ми нiкого не закликаємо до себе, не вмовляємо, не соромимо, не лякаємо Матiр не треба умовляти, щоб вона вiддала своїй дитинi переповненi молоком груди. Хто почуває себе переповненою молоком матiр'ю, хто, як брунька на деревi, невтримно, радiсно розприскується цвiтом сили, хто чує солодку тугу творчостi, той сам до нас прилучиться.
Нам не треба присоромлених, розкаяних, зобов'язаних. Нехай сидять дома й не соромляться, не каються, не гризуться обов'язком.
Ледачi нехай не бояться – вони матимуть усе, що забажають для себе нi докорiв, нi гнiву, нi кари за лiнощi не почують, бо найбiльша для них кара й нещастя – отi їхнi власнi лiнощi, ота їхня слабосилiсть, їхня нездатнiсть до радостi й щастя дiї, цебто хорiсть, калiкуватiсть.
Не гнiву й сорому вони гiднi, а жалю й догляду.
Старi, малi, хорi, всi незвиклi до працi – всi нехай лежать на сонцi.
Тiльки переповненi силами, тiльки сповненi буйним цвiтом, радiстю, тiльки любовнi до працi – нам товаришi.
I тiльки для таких запис на чергу в першi партiї працi од-криваеться вiд завтрашнього ранку в будинку Великого Театру.
Слава Сонячнiй машинi!
Сонячний привiт i любов вам, люди-брати!
Вiльна Спiлка Творчої Працi"
На площi стоїть тиша, як бувало колись давно-давно, за минулої доби пiд час проповiдi в церквi. Хто прочитав, той висувається з натовпу обережно, тихенько, потупивши очi. I тiльки там, у завулках, звiдки гомiн не перешкоджає молитися на Манiфест, там ланує галас, смiх, спiв, вигуки, сварки.
– Та що за Вiльна Спiлка? Звiдки взялася? Ах, подумаєш: "переповненi молоком" Ану, як то тi переповненi молоком запрацюють. Язиками й на флейтах легко, а як то лопатами. "Ми вам, ми вам Райський сад". А вугiль! Га? Хто вугля, нафти, маюну дасть? Га? Хто?
– Ми! Все дамо!
– Та ти хто?
– Я!
– Авжеж.
– Я… Я так собi. Але я завтра записуюсь до Вiльної Спiлки I тодi..
Фейерверк смiху шугає на молоде пухнате лице полум'ям рум'янцю. Але з за пухнастого лиця вистрибує ще молодше, чисте, не пухнате, уквiтчане жовто-бiлим вiнком кiс.
– А щоб ви знали, що дамо! Ви – ледацюги, хорi, нiкчемнiї Можете собi лишатись дома! Будь ласка.
Регiт вибухає ще рiзнофарбнiшим фонтаном. Оця дiйсно може дати.
– О, ця переповнена молоком!
– Та що ж ви дасте? Що? Нi, чекайте, що вони дадуть? Свiтло дасте?
– Дамо!
– А воду?
– I воду.
– А яким чином? Нi, почекайте, почекайте: а яким чином ви це зробите?
– "Яким чином, яким чином"! Уй, маруди!
Ще молодше, безбороде, чисте, рожеве личко люто кривиться в гримасу й показує соковитого червоного язичка зарослiй, бородатiй регiтливiй купi голiв. Голови розриваються, як бомби, новим вибухом реготу, а два молодi обличчя, видершись iз них, спiшать далi.
– Та куди ж ви! Гей! Переповненi молоком, куди ви?
– Не держiть їх – вони доїтися побiгли!
– А дивiться, дивiться! Он уже цiлий загiн переповнених молоком летить Iз прапорами! З музикою.
– А ти б, чоловiче, знаєш що. менше б зуби вискаляв. Люди хороше дiло задумують, а ви тут…
– О, маєш! Ще один переповнений молоком!
– Та вже краще бути переповненим молоком, нiж дурiстю.
– Ого! Та воно ще лається. А по мордi не хочеш?
– Та ну, годi вам! Це ж жарт…
– Розумiється, хороше дiло, хто ж…
На бородатi, зачучверенi голови налiтає загiн молодi, як зграйка ластiвок на старi, чорнi, кострубатi iпнi. Зелено-золотi прапорцi, золотий блиск очей, щебет голосiв, ляскiт труб, закотистий смiх, безладний спiв заливають, закривають старi пнi змивають їх i волочать у бурному потоцi за собою.
I цiлий день на площах стоїть молитовне тихий натовп, а по вулицях буяє вакханалiя молодостi, спiву, смiху, танцiв i зелено-золотих прапорiв. Вiтер обома руками хапає з землi людську радiсть, перекидається нею, бризкає в розчиненi вiкна, п'янить, чучверить голови, посмiшки, душi.
I цiлий день п'яно й щасливо посмiхається Велика Матiр до розчучверених дiтей.
***
Принцеса Елiза явно хора. Вона совiсно виконує свої обов'язки, вона з усiєї сили стоїть бiля iпечi, героїчно миє посуд, саможертовно прибирає кiмнати, але всiм вже ясно видно, що вона хора. Та й як не захорiти. погане годування, постiйна дрiбна робота й постiйна туга за коханим.
I графиня, i панi Штор, i старий граф i по черзi, i всi разом умовляють її, просять, вимагають не робити нiчого? Але принцеса тiльки мовчки повiльно крутить головою – вона зовсiм не хора, вона почуває себе цiлком здоровою й буде робити все, що лежить на її обов'язку.
Одначе, коли вона не стоїть бiля печi, не миє посуду й не прибирає кiмнат, тодi вона лежить на канапi лицем догори, заплющивши очi, i не рухається.
I можете собi уявити: Страховище заїжджає за принцесою Елiзою, щоб узяти її разом iз собою на експедицiю по вугiлля. органiзовану Вiльною Спiлкою Творчої Працi. Не бiльше й не менше, як на експедицiю по вугiлля. I то з ласки, з особливої протекцiї Страховища. Та чого ради принцесi?! А того, що це її розважить, навчить i вилiкує од усього. Але коли Страховище бачить мертвяче, блiде, з гострим овалом i моторошно загостреним блiдим-блiдим кiнчиком носа лице Елiзи, то воно само з жалем згоджується, що до "переповнених молоком" принцесу зарахувати не можна й по вугiлля їхати, мабуть, справдi не слiд. А страшенно шкода: надзвичайно цiкавий потяг – усе молодь, майже все закоханi парочки, всi вагони уквiтчано вiнками, зеленим гiллям, прапорами Сонячної машини. Народу записується до роботи така сила, що нема навiть рацiї далi записувати. З усiх кiнцiв радiусами спливає до театру народ. Ах, як шкода, що бiдненька Елiза не може бачити, що там робиться коло театру, а самому театрi, на вулицях, на площах. Музика, спiви, танцi, обiйми. Люди сп'янiли. Кожне в страшенному захватi, наче були люди в страшнiй облозi, але ворог одступив – i всiх охопила несамовита п'янiсть визволення. I яка в усiх надзвичайна ввiчливiсть тепер, попередли-вiсть, галантнiсть. Ах, надзвичайно шкода, що з бiдною Елiзою саме в такий страшно гарний момент трапилась ця iдiотська хорiсть. Коли б Елiза поїхала, вона напевно тепер повiрила б в Сонячну машину.
Принцеса Елiза дивиться в стелю й чує чи не чує – невiдомо Лице задумливо тихе, байдужне, моторошно синювате-блiде. Але, коли Труда прощається, лице помалу повертається, i Елiза своїм звичайним твердим грудним контральто просить Труду зараз же, як вернеться з вугiльної експедицiї, неодмiнно заїхати до неї.
– О, неодмiнно! Обов'язково! I Рудi привезу!
– Ну, йому не цiкаво. Та й менi не хочеться чужих бачити. А ви приїжджайте. Добре? Самi приїжджайте, без нiгого. Я вас люблю, Трудо. Пiсля того вечора. Пам'ятаєте?
О, ще б Труда не пам'ятала! Ах, як це страшно-страшно давно було! Ну, їй треба iпоспiшати. На неї в авто чекають Макс i чорно-срiбний лицар.
Принцеса мляво Дивується:
