Усі розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочину, або на ступінь тяжкості його суспільної небезпечності і тому повинні враховуватися судом при призначенні покарання.
Стаття 25. Необережність та її види
1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
1. Необережність — це друга основна форма вини у кримінальному праві. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці й безпеку виробництва, окремих службових злочинів.
2. У частині 1 ст. 25 КК зазначені два види необережності: злочинна самовпевненість (за КК 1960 р. цей вид необережності визначався як злочинна самонадіяність) та злочинна недбалість. Визначення цих видів необережної форми вини наведені у частинах 2 і 3 ст. 25 КК.
Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості випадків передбачена відповідальність за необережні злочини у зв’язку з настанням суспільне небезпечних наслідків (наприклад, статті 119, 286, 367 КК). Ці норми сконструйовані за ознаками матеріального складу злочину. Із наведених у ст. 25 визначень злочинної самовпевненості (ч. 2) і злочинної недбалості (ч. 3) випливає, що законодавець у цій статті сформулював необережність через ставлення особи до наслідків свого діяння, тобто дав ці визначення відповідно до матеріальних складів злочинів. Разом з тим окремі статті Особливої частини КК передбачають можливість відповідальності за самі дії (бездіяльність), вчинені з необережності. Наприклад, умисно або необережно можуть бути порушені правила охорони рибних запасів або диких водних тварин при проведенні вибухових робіт (ст. 250 КК), правила міжнародних польотів (ст. 334 КК). Ці норми сконструйовані за ознаками формального складу злочину. При визначенні ознак такого складу необхідно встановлювати форму вини щодо самого діяння (дії, бездіяльності).
3. Злочинна самовпевненість, як і інші види вини, характеризується двома ознаками — інтелектуальною і вольовою.
Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості відображена у законі вказівкою на ставлення суб’єкта до суспільне небезпечних наслідків. Закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії, бездіяльності). При такому ставленні особа усвідомлює фактичну сторону діяння, відповідну об’єктивним ознакам складу злочину, встановленого законом, такою мірою, якою це необхідно, щоб передбачити можливість настання суспільне небезпечних наслідків. Так, майстер виробничої дільниці направляє на роботу робітника, що прибув до нього, не провівши з ним відповідного інструктажу з правил техніки безпеки. При цьому він просить інших досвідчених робітників, обізнаних з вимогами правил техніки безпеки, контролювати поведінку новачка і допомагати йому. У цьому разі майстер, розуміючи, що інструктаж необхідний, прагне нейтралізувати можливу небезпеку свого рішення обставинами, котрі, на його думку, не допустять спричинення наслідків. У наведеному прикладі особа усвідомлює, що порушує відповідні правила техніки безпеки і це може призвести до суспільне небезпечних наслідків.
Передбачення особою можливості настання суспільна небезпечних наслідків. Говорячи про цю сферу інтелектуальної діяльності суб’єкта, на яку вказано безпосередньо в законі, слід зазначити, що особа, діючи самовпевнено, передбачає як фактичні ознаки можливих наслідків своєї дії (бездіяльності), так і її суспільне небезпечний характер. Діючи злочинне самовпевне-но, суб’єкт передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі-то призводять до суспільне небезпечних наслідків, однак упевнений, що вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна спричинити таких наслідків. Діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює і реального розвитку причинного зв’язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити при більшому напруженні своїх психічних можливостей. Тому при злочинній самовпевненості має місце передбачення абстрактної можливості настання наслідків.
Вольова ознака злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільне небезпечних наслідків. При злочинній самовпевненості вона розраховує на цілком реальні, певні обставини, які за своїми властивостями, зв’язками мають здатність відвернути настання наслідків. Це її власні, особисті якості (спритність, вмілість, досвідченість, майстерність), дії інших осіб, фізичні або хімічні закони, вплив обстановки, сили природи тощо. Розрахунок же на втручання обставин, що в момент вчинення діяння були відсутні, а їх вияв не є закономірним, виключає самовпевненість.
Незважаючи на впевненість суб’єкта у ненастанні наслідків, розрахунок його виявляється неправильним (легковажним), оскільки надія на певні обставини (властивості, зв’язки діяння) або частину таких була помилковою і не змогла відвернути суспільне небезпечних наслідків. Така помилка особи зумовлена тим, що вона переоцінила можливості та значення обставин, на які розраховувала.
4. Відмежування самовпевненості від непрямого умислу. За інтелектуальними і за вольовими ознаками зазначені види вини мають певну схожість. Так, і при злочинній самовпевненості, і при непрямому умислі особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків. Разом з тим, якщо при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непрямому умислі — реальну конкретну можливість їх настання. У цьому випадку наслідки передбачаються нею досить чітко. Особа, діючи (не діючи) з непрямим умислом, передбачає, що її діяння цілком вірогідно, за даних конкретних умов, може спричинити суспільне небезпечні наслідки. У цьому полягає відмінність зазначених видів вини щодо інтелектуальної ознаки.
За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільне небезпечних наслідків. Розрахунок особи — конкретний, спирається на обставину (властивість, зв’язок діяння) чи групу обставин, здатних, на його думку, відвернути настання наслідків. Однак, як було зазначено вище, в результаті цей розрахунок виявляється помилковим, неправильним, бо особа переоцінює можливості обставин. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільне небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає розрахунку на відвернення наслідків. В окремих випадках, воля особи нібито і спрямована на недопущення наслідків свого діяння, тобто є розрахунок. Проте такий розрахунок і надія, що ним була обумовлена, носять абстрактний характер. Надія, що виникає у особи, є невиразною, пасивною за змістом, це надія на “навмання”, на випадковість, а не на конкретні обставини. Так, суб’єкт, який штовхає у воду людину, котра не вміє плавати, з човна, що знаходиться посеред широкої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине. Тому судова практика розглядає такі випадки як вчинені з непрямим умислом.
5. Злочинна недбалість відрізняється від інших видів вини (прямого і непрямого умислу, злочинної самовпевненості) тим, що особа не передбачає настання суспільне небезпечних наслідків. Для встановлення злочинної недбалості також необхідно знати її інтелектуальну і вольову ознаки.
Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпечності здійснюваної нею дії (або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільне небезпечних наслідків.
За ставленням до діяння (дії, бездіяльності) можуть бути такі варіанти психічного стану:
а) суб’єкт усвідомлює, що порушує певні вимоги обережності, але не передбачає можливості настання суспільне небезпечних наслідків. Таке ставлення є характерним для випадків, коли суб’єкт вважає свій відступ від потрібної поведінки неістотним і нездатним набути негативного соціального значення. Наприклад, охоронець без належного дозволу пропускає на об’єкт, закритий для сторонніх, свого знайомого, не припускаючи, що останній може використати перебування на цьому об’єкті для вчинення протиправної дії;
б) суб’єкт, здійснюючи свідомий вчинок, не усвідомлює, що в такий спосіб він порушує вимоги обережності. Наприклад, водій, керуючи транспортним засобом, не знизив швидкості до потрібної, тому що не помітив попереджувальний знак “Обмеження максимальної швидкості”. Продовжуючи рух, він вважає, що діє належним чином;
