за борт.
Щосили замахав руками вбік пароплаву.
Генерал Гурчик тільки очима закліпав…
* * *
За пару хвилин усе скінчилося.
* * *
Троє затриманих сиділи в каюті поліцейського ка-
теру під пильним наглядом охорони.
Добре, що заколисані хвилями і насичені свіжим по-
На палубі метушився власною персоною генерал
вітрям гості пароплава не мали звички блукати опів-
Гурчик, вдивляючись у воду, бідкався і ледь не рвав
ночі коридорами круїзного лайнера.
на собі залишки пишної сивої шевелюри.
Інакше вони б побачили досить дивну картину, як,
Поліцейські снували довкола з ліхтариками, освіт-
залишаючи по собі мокрі закривавлені сліди, по чер-
люючи поверхню води.
воному килиму, ледь пересуваючи ноги, йде той, хто
— Ох, загинув хлопець! — причитав Гурчик. — Ди-
нещодавно вразив публіку своєю кмітливістю у фех-
віться краще! Це ж Крапка — наш агент із Києва!
туванні.
Поліцейські безтямно забігали уздовж борту.
Так, Олексій Крапка прямував до каюти прекрас-
— Усім — пірнати! — втративши терпець, наказав
ної Ванди Такіхасі саме в такому непристойному ви-
Гурчик. — Шкури спущу!!!
гляді: мокрий, зі скуйовдженим волоссям, без чобіт
Поліцейські знехотя почали стягувати з себе чоботи.
і краватки.
І пірнули б таки, якби…
Дійшовши, віддихався і з острахом прочинив две-
Якби за борт раптом не вхопилася рука — в син-
рі, а потім увалився досередини, ледь утримуючи рів-
цях і подряпинах, але цілком жива чоловіча рука.
новагу.
За рукою з’явилася голова — з раною на чолі і ма-
Роззирнувся.
ківці, але теж цілком жива.
На ліжку лежало тіло, голова якого була накрита
За рукою і головою, підтягнувшись, з’явилося ті-
подушкою.
ло — цілком живе тіло сищика Олексія Крапки.
Припавши до тіла, Олексій відкинув подушку.
Його втягнули на борт.
Так, це було тіло Мусі, яке мало не кращий вигляд, Гурчик було попрямував до сищика з розкритими
ніж він сам.
обіймами, але той, оминаючи генерала, кинувся до
Олексій зірвав зі стіни дзеркало, підніс до вуст на-
каюти, де сиділи ув’язнені.
парниці і завмер у тривожному очікуванні.
214
215
Відняв, роздивився ледь помітну хмаринку на без-
Поліцейські радо розбирали бокали.
доганно чистій амальгамі.
Муся, загорнута в плед, стояла за спиною батька,
Олексій підніс до вуст дівчини пляшчинку — влив
намагаючись не потрапляти йому в очі.
краплі.
Поруч скромно переступав з ноги на ногу Олек-
Муся, захлинаючись, конвульсивно проковтнула
сій — голова його була забинтована, немов у справж-
рідину.
нього героя.
Олексій вирішив почекати кілька хвилин.
Біля генерала маячив Іполит Вікентійович — сві-
За ці хвилини щоки Мусі порожевіли.
жий після доброго нічного сну, підтягнутий і ретельно
Крапка низько нахилився над обличчям Мусі, до-
зачесаний.
слухаючись до того, як її уривчасте дихання поволі ви-
— Дозвольте доповісти, ваше високосте! — радо
рівнюється.
звернувся він до генерала. — Злочинець Петро Шнур
Вирівнялося.
знешкоджений!
Більше не було до чого дослухатися!
— Так, так… — втомленим голосом промимрив ге-
Муся розплющила очі, каламутним поглядом оки-
нерал. — Я оглядав труп. Хвацько ви йому голову
нула Крапку і слабким голосом промовила:
скрутили. Одним рухом! Де навчилися?
— Довго ж ви змусили себе чекати…
Іполит Вікентійович кашлянув у кулачок.
Добре, що іронічне зауваження генерала не перед-
бачало пояснень.
* * *
Відійшов, позираючи вбік Мусі. Нехай вона підпа-
О шостій ранку, поза розкладом, пароплав іще стояв
дає під гарячу батьківську руку, а з нього досить.
на якорі посеред моря.
Муся дійсно сміливо підійшла до батька: якщо не
Довкола його бортів мирно погойдувалася, ося яна
зараз, то потім складніше буде порозумітися.
рожевим сонцем, дивна трійця: рибальський баркас,
— Таточку, я…
шлюпка і поліцейський катер.
Але говорити з неслухняної донькою на людях ге-
Гості спали.
нерал не схотів — знав, що все одно переконає.
Проте в салоні зібралися нові гості — непрохані,
Відказав суворо:
на чолі з генералом Матвієм Івановичем Гурчиком
— З тобою, голубонько, я вдома розберуся.
і всім складом його поліцейського війська, що так
І спрямував свій погляд на Олексія:
вдало провело сьогоднішню нічну операцію.
— А ви, Крапко, молодець, одначе. Давно ви його…
Капітан, здивований і вражений до сліз своєю не-
тобто її, цю Лібо, ведете? Ми було минулого року ви-
сподіваною місією із затримки і знешкодження шпи-
йшли на слід. Але хто ж знав, що це баба, тобто — жін-
гунів державного значення, наказав принести шам-
ка… Дякую, що телеграму вчасно дали — інакше за-
панське за рахунок пароплавства.
гинули б. А германець би гарну зброю отримав…
216
217
— Ще з лондонської справи, пане генерале! —
Шанобливо вклонився сищик Олексій Крапка,
виструнчився Олексій. — Тоді теж справа тісно
відказав у своїй звичній манері, до якої Муся звик-
з політикою була пов’язана. Хоча на перший по-
нути встигла:
гляд нібито на ґрунті ревнощів і кохання вбивство
— Дякую красно, пане генерале! Але у вас у Піте-
відбулося.
рі вогко. А я Київ люблю…
— Ви мене, хлопче, добряче виручили, — тихо
— Шкода, — насупився Гурчик, поплескав по пле-
промовив Гурчик. — За тими кресленнями дві сто-
чі: — Ну, вам видніше…
рони полювали: мало, що німець, так іще наші, так
І власноруч розлив шампанське.
би мовити, новітні бомбісти — соціал-демократи,
Хоч і не генеральська то справа.
що світ на вуха мріють поставити. А мадам Такіха-
— За успіх операції! — промовив і першим випив,
сі, як виявилося, на ці два боки працювала: хто
цокнувшись бокалом лише з опальним київським
більше заплатить. З Айзеном ділитися не схотіла.
слідчим.
Добре, що він, певно, це передбачив і з собою те
* * *
креслення не взяв. Удома у нього знайшли. Так що
подяка вам моя і низький уклін, хоча і не пристало
Одеський причал зустрічав круїзний лайнер, ущент
генералу кланятись!
забитий світської публікою, військовим оркестром,
— Дякую, пане генерале, — зашарівся Крапка.
морем квітів і зграями репортерів, що безперервно
А поглядаючи вбік принишклої напарниці, вирі-
пускали клуби диму з громіздких апаратів.
шив додати:
Режисер з оператором навзаєм зневажливо від-
— Але, ваше високосте, мушу сказати, що… що
повідали газетярам стрекотанням знімальної каме-
без Марії Матвіївни я б не впорався. Вона відбитки
ри, фіксуючи урочисту ходу поважних гостей вниз, до
пальців зібрала, вона й на слід вивела, котрий іще
причалу.
з Петербургу сюди вів. Її сварити не можна…
Кожен із гостей потискав руку капітану, нахвалю-
Муся застрибала на місці, заплескала в долоні
ючи чудову розвагу.
так, що вся компанія з подивом оглянулась: що там
Циганський хор, мов квітник, майорів червоними
ге неральська донька виробляє. Ото вже дівчисько
сорочками і тріпотів різнобарвними хустинами.
нерозумне!
Матроси виструнчилися на борту, мов шахматні
— А це вже не вам вирішувати… — зморщився
фігурки.
генерал. — Проте у мене до вас є пропозиція: пере-
Натовп зустрічаючих відгородив від поглядів ці-
ходьте, шановний, до мого відділку, в Санкт-Петер-
кавої публіки те, що не мало потрапити на перші
бург! Досить вам в околоточних Хрещатик підмітати!
шпальти газет.
Знаю всі ваші розробки, вітаю їх як нове слово
Адже з лівого боку судна відбувалося зовсім інше
в криміналістиці і підтримаю чим зможу.
дійство!
218
219
Там стояв поліцейський фургон, в який швидко ви-
— З якого часу ви просите дозволу зайти до своєї
вели трійцю ув’язнених шпигунів — це раз.
каюти? — посміхнулася Муся.
Так само швидко санітари винесли три ноші з тіла-
— Вона тепер нічийна, — посміхнувся Олексій. —
ми, що були щільно накриті білими простирадлами:
Гадаю, вам буде неприємно згадувати, що ділили од-
фон Айзен, Шток, Шнур.
ну кімнату з чоловіком? Обіцяю мовчати!
За ношами з тілом нещасного ювеліра йшли ма-
Муся знизала плечима, мовляв, їй байдуже, що по-
дам Шток і Жорж із кліткою, в якій на все горло ве-
думають про неї інші.
рещав переляканий Семен.
— Ви тут щось забули?
— Забув попрощатися.
— Прощайтесь!
* * *
— До побачення…
