— Словом, тепер ми добре знаємо, що нічого до пуття не знаємо, — усміхнувся академік Курганов. — Треба якось поговорити про ці загадки з самим ірвітназом. Одначе про це потім. Як у вас з запасами повітря, води, продовольства?
— Гадаю, що вистачить усього, окрім хіба води.
— Передати на Ні Пабар двісті тонн води! — сказав у трубку відеофону капітан Новиков. — Поділитися також усім тим, що потрібне для вирощування свіжих овочів.
— Єсть передати двісті тонн води і обладнання для теплиць! — відповів капітанові голос із трубки. — Може, додати до цього і установку по регенерації води? Вона у нас ефективніша за ту, що сергусіяни колись спорудили на Ні Пабарі.
— Правильно. Де розміщуються на борту пасажири?
— Поки що у фізкультурному залі.
— Ну, от, — вимкнув відеофон Новиков, — все гаразд. Бажаю вам, дорогий Кремг Зей, міцного здоров’я і ще міцнішого духу. Ви йдете на справжній подвиг. До зустрічі, дорогий Зею!
Кремг Зей і капітан Новиков попрощалися по-древньосергусіянському: кожен взяв руку співрозмовника і притис її до свого серця. Потім Кремг Зей одяг свого гермошолома. На порозі зупинився, вклонився всім поземному: “Прощайте”.
…Три години підготовки корабля до зльоту минули швидко. І ось плазмоліт здригнувся від могутнього гулу головного реактора, поволі піднявся над астероїдом. У сяйві центрального прожектора на мить різко вималювалися кострубаті обриси замурованих печер, невеличка стартова площадка, щогла радіостанції. За якусь мить усе це зникло.
— Чого замріявся, юначе? — раптом біля самого вуха Германа промовив бас академіка Курганова. — За Ні Пабаром жаль бере? Не сумуй, хлопче. Бувають такі ситуації, коли більш розуму, ніж серця, мусиш дослухатися. Кинь журитися і ходімо в шахи зіграємо!
Герман прощально поглянув на екран відеофону, де Ні Пабар вже не можна було відрізнити від зірок у темені космосу, зітхнув і підвівся з крісла.
— Ти, бачу, знову підріс? — перевів Олексій Платонович розмову на інше. — Набагато?
— Загалом на десять сантиметрів, — байдуже відповів Герман, йдучи за Кургановим. — Он Юрій Олексійович Петровський каже, що ріст астронавтів уже припиняється. І добре!
Граючи з академіком в шахи, Герман мимоволі думав про шалену швидкість, якої набирав плазмоліт. Доки Курганов підіймав фігуру і, замислившись, думав, куди її поставити, за плазмольотом залишались тисячі кілометрів.
ЗЕМНЕ ТЯЖІННЯ
Якщо міцно стулити повіки і завмерти, перед очима постане далекий, легкий і невимовно дорогий серцю образ. І юнак не втримується від солодкої спокуси. Книга застигає в руках і поволі опускається на коліна. Заплющившись, він бачить свою мрію і щаслива усмішка квітне на нецілованих губах.
Мати знає про цю таємницю Германа, радіє за нього. Зникли побоювання за молоде його серце. Воно виявилося віщим і мудрим, як серце кожного закоханого. Хай помріє, сповниться земними помислами її син. Їй теж треба зібратися з думками, приготувати себе до давно очікуваного і тепер уже близького прибуття плазмольота на Землю.
Кілька днів за земною мірою часу минуло відтоді, коли радист Шао Лі вигуком: “Говорить Земля!” змусив здригнутися кожного астронавта. З тої чудової миті всі жили чеканням зустрічі з рідною планетою. Та найбільше хвилювався ніпабаріянин Бусуд. Астронавти плазмольота поверталися на Землю, де, як свідчили радіограми, минуло близько трьох століть, Бусуд же готувався до зустрічі зі своєю земною колискою після 14 тисяч років розлуки. Зі ста шістдесяти чотирьох років польоту на Ні Пабарі він півтора століття перебував у стані анабіозу і тепер до своїх двадцяти чотирьох літ, прожитих колись на зниклій Маорії, добавив ще чотирнадцять, прожитих після пробудження на Ні Пабарі. Не було на кораблі астронавта, який, дивлячись на цього високого, мовчазного зовні тридцятивосьмилітнього чоловіка, не дивувався, згадавши, що Бусуд — живий свідок життя на Землі до катастрофи! На кораблі знали, що в Бусуда на Ні Пабарі залишилася дружина Габрієлопа.
Ось чому у ніпабаріян, взятих на борт корабля, найнетерплячішим був саме Бусуд. Йому весь час здавалося, що швидкість плазмольота мала, що минуть віки, доки знову зустрінеться з Землею, де він зможе шукати шляхи до побачення з своєю дружиною Габрієлопою. Тепер разом з новими друзями він вслухався в кожне слово радіоповідомлень з Землі. А звістки надходили незвичайні і несподівані. Станції спостереження, встановлені на всіх планетах Сонячної системи, уже зафіксували наближення і плазмольота і значно повільнішого астероїда Ні Пабар. Та найбільш приголомшливою була звістка про те, що одночасно з плазмольотом “НБК-119” на Землю зараз повертаються з різних глибин Всесвіту ще 548 космічних кораблів!
— А ми вважали себе за виняткових мандрівників! — ображено вигукнув Добробас. — З-поміж всіх прибулих нас тепер ледве помітять!
— До того ж там, очевидно, працюють уже фотонні ракети, — під’юджував Добробаса Новиков. — А на них літають далі за нас…
— Е, ні, не лякайте! — боронився головний астроном корабля. — Може, й далі вони літають, а от з чим вони повернуться, побачимо. У нас же…
— Що? Що у нас?
— Ми з’єднали цивілізації Сергуса і Землі — це раз! — значущо загнув палець Добробас, — веземо на Землю секрети сергусіянського довголіття — два!
— Все це так, — замислено відказав академік Курганов, — однак ми маємо на кораблі ще цінніші відкриття. З нами — ніпабаріяни. Вони уособлюють поєднання двох різних цивілізацій на Землі. Ми веземо на рідну планету розгадки багатьох загадок її древньої історії! Зникнення однієї цивілізації і поява на її руїнах нової — переконливий доказ нездоланності історичного процесу. Поки що нам відомо — у нашому ближньому космосі є лише дві планети, населені розумними істотами — сергусіянами і землянами. Ці відомості надзвичайно важливі! Природні ресурси двох планет великі, але використовувати їх доведеться дуже економно. Попереду ж — ціла вічність.
— І, нарешті, останнє, — підсумував Сергій Чуєв. — Ми, погостювавши на Землі, готові будемо вирушати у нову мандрівку!
…Згодом астронавти дізналися, що на Землі за цей час стався справжній демографічний “вибух”. Землян стало 14 мільярдів чоловік. З настанням космічної ери природа сама розв’язала проблему бурхливого заселення придатних до життя планет. На Землі постійно перебувало близько половини населення. Друга половина освоювала Місяць і Марс. Близько двох мільйонів землян постійно перебували в космічних польотах.
Та крім новин, які астронавти могли передбачати, були й несподівані. Виявилося, що через тридцять років по тому, як у напрямі Сергуса відбув плазмоліт “НБК-119”, на Землі почалося “санітарне століття”.
