до своїх реалій .
Ні. Не забракне в мене сили.
І я не зупинюсь напів шляху .
Мене не вб'є титана сила .
Я не впаду. Я не слабка !
Хто вам сказав, що ви підвладні долі?
Це доля кориться нашим думкам !
Без егоїзму, лицемірства й крові,
Наповнена любов'ю і свободою моя душа !
Цитую істину я Українку :
"Бо я жива і жити буду вічно!
У мене в грудях те, що не вмира!"
• Розкажи мені милий як ти тепер?
Я ж висікла пам'ять і серце тендітне.
Тепер небоюсь твоїх заточених слів.
Розкажи мені друже
як світанки твої проходять
і чи не випалюють душу?
Я ж стала єхидна і до тебе байдужа
ти вибач та більше боротись не в силі.
Розкажи мені як ти ?
І чи болить в тебе щось чи тривожить?
Ти ж знаєш
я обіцяла до останнього подиху бути з тобою.
Пиши мені друже
пиши коли серце затиснуте у лещатах
пиши коли радість виливається магмою
я поряд буду з тобою ревіти і реготати.
Ти мрій своїх на страту не кидай
бо відрубають їх від тебе вже назавжди.
І будь як лев готовим завжди захищати
свій дім від ненависних бурь й сім'ю
від диявольських ідей.
А я вже не сумую справді ні.
Не випиваю літрами печаль з сльозами
непроклинаю і не жалію.
Я все стерпіла і виросла ще більше
Ти не жалій за час
за тебе ревносно молюся.
•Вийди з моєї голови
Не набридай дзвінками
Ми поранені дитинством/ плітками/ сусідами та похітливими думками
Не шукай мене
Не вдивляйся в прохожих
Мене більше не буде
Для тебе я стала прозор(в)а
Як в книгах Кінга інфікована
Як в історіях мами забута та рідна
Як в очах близького сходу – розстріляна, нічого не варта та знищена
Я для тебе руїни
Одна із сотень інших
Ти для мене рідний
ходиш по стінах моєї свідомості
Вриваєшся вереском та бурею в мій спокій
А я для тебе уже прочитана
Ти знаєш як я засинаю, яку каву п'ю зранку, як серджусь коли тебе не має поряд і якою смиренною стаю коли ти дивишся мені ввічі та посміхаєшся
Ти ще досі той хто раптово/шалено пробрався в мою голову, заполонив/ змінив там все й тепер живеш, як віковічна пухлина
Та хто ж тобі дав право руйнувати мою тишу?
І краще б я не знала як тебе звати
Тоді і небо було б не таким скляним
Тоді і сонце заходило б в воду
А люди б не говорити мізками а серцем …
⁃
Божевільна
!
⁃
Та ні, любий безнадійно хвора. Ранена в саме серце, твоєю жорсткістю. Моя душа родом з Риму – не з цього покоління та вічна.
• Доброго вечора, пані Страх.
Кави чи чаю? – відповідаю зухвало.
Ви знову приперлись, та я не лякаюсь
По правді сказати на вас я чекала
Хоча ви завжди невчасно,
Ви непунктуальна,
Ваша присутність зі мною поруч,
Ставить мене в рамки й кордони
Надто тісні – проте, як завжди, потрохи звикаю.
Від вас руки пітніють, та ноги трясуться. Я б змусила вас помінятись місцями, та ви надто незграбна і направду сказати, мені пекельно вас жалко.
– одяг у неї вугільний, сукня – маленька та чорна, за трендом Шанель, загалом не відстає від моди, накинутий на плечі сірий піджак та окуляри, щоб очі сумні та розбиті здавалися більшими, та надто помітними, щоб в них недивитись, як в безодню свої найжахливіших передбачень.
– і знаєш, ти на смак гірка. Від тебе нудить й запах виїдає очі.
Хоч зачіска нова, та сивина для тебе не підходить. І взагалі хто ти така? Чому вдираєшся, як фурія в чужі життя?
Мовчиш. Я знаю тобі соромно за себе. Ти ж некерована богиня божевілля, яка приречена бути самотня.
Доброго вечора, пані Страх.
На вас я чекала так довго, щоб нарешті поговорити відверто і сказати в обляччя, яка ж ви для мене безпечна.
• І вода стане морем із наших солоних рук.
І випиватимуть ранки гарячі примари.
Я ї'стиму сни, стану твоїм океаном.
Ти читатимеш мої думки, на
списаних простирадлах.
Знову вночі писатиму істини
не твої, не чужі, не наші, але такі,
що не мають дна і пахнуть медом
Ще дві літри розмов і я наповнюсь знову.
Ходитиму по краю будинків,
розгортатиму зорі тобі на долоні.
Чого варта, ця ніч, любий?
Торкаюсь твоїх могутніх пліч і
ніби зникаю, десь поміж майбутнього щастя.
Щастя, що ділять на двох.
Мої кардіограми перебрали з ритмами і залишили легкий біль.
Ранкова ніжність, зелений чай – заспокоюю душу.
Поділила твою любов на два.
Першу половину вип'ю сьогодні,
іншу залишу на потім.
Так, щоб без болю і з смаком адреналіну, що в крові закипає, як молоко.
Люблю твої очі і мужню спину.
Настільки, що а ж тану.
Не залишай мене одну, поміж критерій чужих і невпинних.
Я тут із спокою плету тобі светри аби зимою зігрівала тебе тепліше.
Тобі мою ніжність і сни з карамелі та шовку.
Твоя мрійлива досконала Венера, яка ще досі не любить сонце.
• Стану тобі водою прозорою, чистою.
Стану тобі горами скелястими, сильними.
Буду твоєю силою.
Буду твоєю опорою, другом, єдиною.
Моє серце тепер розпилене одна половинка тобі інша нехай у мене лежить.
Сьогодні небо дарує нам мир.
Ангели гойдають хмари своїми тендітними крилами.
Ти той з ким летітиму і не боятимусь.
Падатиму та всеодно довірятиму.
Боляче та вставатиму тільки за умови, що ти зі мною.
Я твоя сильна, ненав'язана часом ідеологія, витвір мистецтва,
твоя бо вдосконалена тобою.
• Це такий стан коли відпускаєш неможливе.
Я знаю, що вона виживе.
І зможе жити без ліків, які завжди в його
обіймах/розмовах/підтримці.
Спогад, це всьоголиш привид.
Зроби його добрим, підкормлюй і він
більше не душитиме тебе,що ночі
приходячи у ілюзіях і курйозності чи то минулого, чи то майбутнього…
З ним затишно, але без нього безпечно.
Вона завжди така радісна, грайлива
І ніколи на людях не показує свою слабку половинку її грайливого его.
Хоча він став винятком…
І вона ділила з ним життя/біль/радість/спогади.
Він завжди втілював в ній своє божевілля.
Пишався і відверто штовхав виконувати мрії, які вона вважала за неможливе.
Він був втіленням її ідеалу…і залишився ним.
Іноді їм вистачало просто мовчати/слухати музику/ніколи нічого не обіцяти.
Вона ділила небо на два і
