4. ТАБЛИЦЯ ПОЛКОВНИКА ГОРЯЄВА
— Історія цієї дрібнички така… — повторив Горяєв, обережно вкладаючи марку в маленький конвертик, — Після відступу гітлерівців з Північного Кавказу в Мінеральних Водах було затримано цивільного німця-комерсанта, який не встиг утекти з своїми військами. В нього в чемодані знайшли батареї до рації. Допитали. Комерсант признався, що рацію він викинув, але заявив, що жодного відношення до гітлерівської розвідки не має. За його словами, він погодився за обіцяну йому велику суму виконати доручення агента крупної іноземної фірми. Все його завдання полягало в тому, щоб знайти на Північному Кавказі радника Томаса Хауссера, 1909 року народження, співвласника великого філателістичного магазину в Берліні, вручити йому як пароль цінну марку, а потім прийняти й передати по рації кілька шифровок, які не мають відношення до військової таємниці. Наші, звичайно, не повірили, визнали розповідь німця за легенду. Затриманий загинув разом з вартовим під час бомбардування. Марка й легенда лишилися…
Горяєв зробив невеличку паузу, ніби для того, щоб перевести подих, і промовив повільно, підкреслюючи кожне слово:
— Так от, точнісінько таку саму марку, в такому ж водонепроникному конвертику знайшли в Гелени… Випадковість?
Оксана підвела голову й, весело поблискуючи очима, глянула на свого начальника. Поставивши запитання, полковник Горяєв ніби запрошував розвідницю взяти участь у його здогадках і роздумах. Однак той місток, який він у думках перекинув від однієї марки до іншої, був гарний, але неміцний, йому бракувало ще однієї надійної опори.
— Випадковість майже виключається, — з усмішкою сказала дівчина, розглядаючи марку.
— Чому майже?
— Важливо знати, чи був Хауссер у цей час на Північному Кавказі.
— Точних даних я не маю. Але мене це не хвилює. За логікою речей Хауссер міг і навіть повинен був там бути. На Північний Кавказ було кинуто кілька загонів відомої вам дивізії «Бранденбург».
Два місяці, проведені Оксаною «вдома», в своїх, не минули для неї марно. Це були місяці напруженого навчання за програмою, складеною Горяєвим. У перервах між заняттями вона прочитала величезну кількість захоплених у гітлерівців документів і допомогла систематизувати цей матеріал. Все, що стосувалося зловісної гітлерівської дивізії «Бранденбург», яка складалася з диверсантів, шпигунів, провокаторів, що одягали для маскування радянську військову форму, Оксана знала на зубок. Минулого року бранденбурзьці вчинили на Північному Кавказі кілька неймовірних своєю зухвалістю диверсій у тилу радянських військ. Вони захоплювали заміновані мости й утримували їх до підходу своїх передових частин, створювали пробки на найважливіших шляхах, сіяли паніку серед відступаючих. Декілька груп пробилося далеко в гори й підкупами, погрозами намагалося підбити жителів аулів на збройні виступи проти Радянської влади. Але чому Горяєв зв’язує радника Хауссера з цією дивізією?
— Ви пам’ятаєте таблицю Менделєєва? — запитав раптом Горяєв. — Коли вчений складав її, багато клітинок лишилося незаповненими. Деякі елементи не відкрито й досі, але нам відомо, що вони існують і навіть їх адреса — місце в таблиці. Я вирішив проробити щось подібне. Мені вдалося розшифрувати всього лише декілька моментів з біографії цього загадкового Хауссера, решта — білі плями. Але ось яка цікава табличка вийшла.
Полковник дістав з папки потрібний аркуш, нервово поворушив губами. Він явно хвилювався. Очевидно, незважаючи на бадьорий тон, яким він викладав свою версію, деяка непевність і сумніви все ще не залишали його.
— Почнемо з того, що 1933 року з Радянського Союзу було видворено німецького спеціаліста, який займався зовсім не тим, чим слід було. Свого часу я прочитав повідомлення про цей інциденту паризькій газеті «Монд», але, на жаль, забув, чи було зазначено ім’я спеціаліста, прізвище пам’ятаю — Хауссер. 1934 року в Німеччині вийшла брошура «Слов’яни — нижча раса». Автор — Т. Хауссер. Потім з’явилася більш солідна праця доктора Т. Хауссера «Люди степів, лісів та боліт» з підзаголовком «Дослідження про вплив природних умов на психіку росіян». Передмова Альфреда Розенберга. І, нарешті, 1937 року було видано третю книгу доктора Т. Хауссера — «Політика Німеччини на півдні Росії в роки світової війни». Цю книгу я читав. Підла, але не дурна книжка, з розбором помилок, допущених німецьким військовим командуванням при окупації України 1918 року. В ній, між іншим, наводиться надзвичайно хвалькувате висловлювання одного тупого німецького генерала: «України не було, я вигадав і створив її».
Оксані здавалося, що перелічені Горяєвим факти недостатньо пов’язуються один з одним. Хіба мало Хауссерів у Німеччині!
— Пробачте, Володимире Георгійовичу, але як ми можемо твердити, що висланий з Радянського Союзу німецький спеціаліст Хауссер, автор книг Т. Хауссер і радник Томас Хауссер — одна й та ж особа?
— Не поспішайте поперед батька… — засміявся полковник, — таблицю ще не закінчено. Зараз ви зрозумієте… Поки що тримайте в пам’яті — судячи з назв книг, доктор Хауссер вважає себе спеціалістом з питань Росії чи, як кажуть гітлерівці, — з східного питання. Це дуже важливо! йдемо далі — 1940 рік. Гітлерівці створюють на території окупованої Польщі з українських націоналістів два батальйони — «Нахтігаль» і «Роланд», що ввійшли в дивізію «Бранденбург». У серпні було проведено інспекційний огляд батальйонів. Серед офіцерів, що прибули з вермахту, було двоє цивільних. Один з них — радник Хауссер.
— О-о! — вигукнула пожвавлено Оксана.
— 1941 рік. Війна. В перших числах липня в зайнятому гітлерівцями Львові було зіграно водевіль, присвячений створенню уряду соборної, самостійної України з паном Стецьком у ролі прем’єра. Ви знайомі з цією подією?
— Так. Уряд Стецька проіснував кілька годин і був розпущений гітлерівцями.
— Цілком вірно! Тільки не розпущений, а, швидше, розігнаний. Так от, радник Хауссер був присутній на цьому спектаклі в ролі неофіційної особи. Через два дні там же, у Львові, цей спеціаліст із східного питання відвідав уніатського митрополита Шептицького. Розмовляли… Той же 1941 рік. Гітлерівці зайняли Київ. Серед українських націоналістів знову точаться розмови про створення уряду. Хауссер у цей час перебував у Києві. Комерсант з оцією марочкою шукав Хауссера на Північному Кавказі. Якщо ми згадаємо події, що відбувалися там, то цілком можливо припустити, що Хауссер міг бути учасником чи свідком цих подій. І ось тепер він сидить у Рівному, почитує літературу слов’янськими мовами, а біля Рівного союзники скидають парашутистку з уже знайомою нам рідкісною марочкою, точнісінько такою, яка, за словами загиблого комерсанта, повинна була служити йому паролем…
Горяєв хитрувато примружився й запитав:
— Ну, як працює моя табличка? Заінтригував я вас цим Хауссером? Маєте бажання з ним познайомитися й довідатися, чому наші союзники так настирливо намагаються встановити зв’язок з якимось непомітним гітлерівським радником?
Оксана мовчала. Вона ще не встигла зробити висновків з фактів, поспішно перелічених полковником. Хауссер продовжував залишатися для неї загадковою, безтілесною, безликою постаттю, наче людина-невидимка. Щось найголовніше в ньому було неясним, не давалося зрозуміти. До того ж думки дівчини роздвоювалися. Вона була вражена обсягом роботи, яку її начальник проробив за такий короткий час — адже Гелена стрибнула з літака вчора вночі. Звичайно, почалося все з марки, з другої марки, тієї, що її знайшли в Гелени. Ця марка нагадала Горяєву «легенду» загиблого німця-комерсанта. Відразу ж було зроблено запит у партизанський загін: чи є в Рівному радник Томас Хауссер?
Відповідь — є! Так почали заповнюватись клітинки таблиці, в якій сміливих, несподіваних припущень було більше, ніж фактів. Але припущення — це ще не докази…
— Я хочу поділитися з вами деякими… — почав був Горяєв, але тут задзвонив телефон.
Полковник вислухав коротке повідомлення й тихо промовив у трубку:
