Согласно Йоге, решение экзистенциальных проблем возможно только на пути эволюции индивидуального сознания; никакие материальные изменения сами по себе не могут их решить, давая лишь временную видимость решения.
Однако материализм подмечает то, что ускользнуло от Йоги: изменение сознания ____________________
1 Линга Шарира или "тонкое тело"; совокупность тенденций внутренней жизни человека, рассматриваемая объектно, как некая самостоятельная целостность, независимая от субъекта (Пуруши). - прим. сост.
возможно только в случае изменения материальных условий существования - не только образа жизни, но всего способа бытия, причем чем более глубокое изменение сознания мы надеемся получить, тем более глубоким должно быть изменение способа бытия. Для индивидуальной эволюции сознания достаточно изменения личного способа бытия; но для эволюции сознания в масштабах человечества (что является идеальной целью любого духовного учения) необходимо изменение способа бытия всех людей.
Самоотчуждение человека в религии нельзя сводить к реально существующему экономическому самоотчуждению человека. Не менее реально самоотчуждение Бога в человеке, рассматриваемое человеком как свое отчуждение от Бога; однако формы, в которых человек сознает это фундаментальное отчуждение (результатом которого является деление Единого на субъект и объект, я и не-я и т.д.) в конечном счете определяются формами экономического самоотчуждения, через которые проходит человечество. Дело в том, что рассудок человека, кристаллизующий теоретические картины реальности, работает по принципу аналогии, всякий раз пытаясь определить неизвестное через известное. Поэтому человек совершенно бессознательно антропоморфизирует реальность, пытаясь определить способ бытия мира через свой собственный, человеческий способ бытия, основополагающим элементом которого является способ производства средств к существованию, или объективно и независимо от воли отдельного человека складывающиеся экономические отношения между людьми.
Другими словами, неуловимые в своей глубине и примелькавшиеся в своей повседневности структуры экономических отношений определяют не только формы нашей жизнедеятельности, нашего бытия в мире, но и призванные обслуживать это бытие концептуальные формы нашего сознания, стереотипы восприятия реальности.
Не удивительно, что формы, в которых человек переживает свое фундаментальное отчуждение от Единого, определяются формами его не менее фундаментального отчуждения в "мире феноменов": отчуждения от своей "феноменальной сущности", - от своей деятельности, то есть социальной активности, от своего труда.
Мы будем извращенно понимать Бога до тех пор, пока извращен наш способ бытия в феноменальном мире; причем "уход" от этого бытия иллюзорен. Это становится совершенно ясным, когда осознаешь в какой огромной степени Я - это Мы Все, что содержание и форма нашего сознания определены всем человечеством. Уход, как "внешний", так и "внутренний" не просто иллюзорен, но патологичен, поскольку идет вразрез с нашей феноменальной (социальной) сущностью. Обретаемое в результате такого "ухода" сознание не может быть сознанием Реальности.
Под словом "уход" я подразумеваю "обособление", противопоставление своей индивидуальности как чего-то истинного, подлинного, существующему социуму, как чему-то иллюзорному, неподлинному и несущественному. Мы рождены им и мы останемся его детьми, сколько бы не отрекались от него. На феноменальном уровне мы всегда будем нести его печать.
82. Из письма к М.Б., 1979
Минуле треба лишати у спокої (не вiдмовляючись вiд нього), лишати таким, яким воно саме лишилося в пам'ятi, а не копирсатись у ньому й давати заднiм числом якiсь iнтерпретацiї та оцiнки. Таке "перекопування" минулого не тiльки вiднiмає в тебе сьогодення; прекопане минуле перестає бути досвiдом минулого й призводить до того, що ми знову й знову повторюємо тi самi помилки. Досвiд же минулого говорить про те, що єдино вiрний шлях в цьому життi - це Шлях до Бога; всi iншi шляхи, коротшi чи довшi, ведуть до болiт вiдчаю та скорботи.
I шлях до Бога зовсiм не в тому, щоб намагатись зрозумiти незрозумiлi книжки, чи намагатись повiрити в те, у що повiрити важко. Наближались до Бога, торкались його, мабуть, усi люди; iнша справа, що то, як правило, дуже короткi зустрiчi, епiзоди, котрим не надається належного значення. Тi зустрiчi, шанси, що даються в юностi й забуваються з часом, в кожного свої й нiколи не розглядаються як зустрiчi з Богом. Їх вiдносять до тих безпiдставних радощiв, котрими так багата молодiсть.
Дiйсно, для порiвняння цих спонтанних, iнстинктивних рухiв природи до саморозширення з дiйсним вiдчуттям Бога, тим бiльш - зi злиттям з Богом, пiдходить порiвняння немовля зi зрiлим мужем, але переживання саме такого роду, "упорядкованi" в подальшому рiзноманiтними теоретичними конструкцiями ("поясненнями") i називаються Богом. Причому Богом є саме переживання, а не його пояснення (тобто Бог - це те-то й те-то, має такi й такi сили та властивостi i т.п.). Свiдоме прагнення до цих
переживань, вiдмiнних вiд повсякденних станiв свiдомостi i є шляхом до Бога (до того, що декотрi називають Богом).
Чим ранiшим, тим легшим й природнiшим буде звертання до Бога, тим свiжiшими будуть у пам'ятi шанси, данi нам в юностi, демонстрацiя того, єдине чого ми маємо прагнути. Чого ж ми маємо прагнути?
Аналiз тих юнацьких ейфорiй свiдчить, що їх найбiльш характерною рисою є змiна вiдчуття "я", так би мовити "розширення я", деяка мiнiмальна змiна того, що ми називаємо вiдчуттям самого себе. Шлях до Бога у своей найглибшiй сутi є радикальною змiною цього вiдчуття, змiною того, з чим ми себе ототожнюємо, еволюцiєю самоототожнення.
Iнструментом на цьому шляху не обов'язково має бути iнтелект: ним можуть бути емоцiї (чиї емоцiї?) чи навiть тiло (чиє тiло?). Щоправда, тiло - то переважно iнструмент жiнок, бо чоловiки далекi вiд свого тiла й не вмiють ним користуватись. Iнструментом може бути також будь-яка дiяльнiсть при умовi повного перетворення цiннiстних установок (тобто мотивiв дiяльностi, того, для чого ти це робиш, що спонукало тебе до того i т.д.)...
83. Из письма к Е.К., 1979
Вiдмiннiсть Шляху (тобто Йоги в гранично широкому розумiннi слова1) вiд того, що традицiйно називають Йогою ("приборкання", "загнуздання" життя методом), саме в його спонтанностi, вiдсутностi будь-яких рамок методу. Єдиний "метод" Шляху - це саме життя, метод неповторно iндивiдуальний i завжди експериментальний. Перефразовуючи Муньє можна сказати, що "идущие по пути это не те, кто думает одинаково, а те, кто думает об одном". Тому, що приходить до нас на Шляху, чим би воно не здавалось нашому Манасу, ми не чинимо перешкод, даючи йому змогу свобiдно в своїх специфiчних формах працювати на нас i так само не чинимо перешкод, коли воно, вiдробивши, iде вiд нас, - не затримуючи його, не зв'язуючи, не перетворюючи цей рiвноправний епiзод Шляху на його "метод".
Абсолютизувати ж якийсь один, хай навiть дуже "високий" момент Шляху, тобто обмежувати безкiнечну в своїх формах спонтаннiсть життя якимось одним "методом" менi здається не тiльки теоретично, але й екзистенцiально недоречним.
Дiйсно, чи не перетвориться "решта" життя, бiльша його частина, що не потрапила до "методу", на пусте, несправжнє, iлюзорне iснування, котре є самим лише засобом для забезпечення одного проценту Життя? Чи не стануть цi 99% життя ще бiльш пустими, несправжнiми та iлюзорними, нiж були до появи одного процента, що припадає на "метод"? I що Ви будете робити, коли згодом цей процент просочиться у Вас мiж пальцi?...
____________________
1 Як каже Шрi Ауробiндо, "Йога - це життя, а життя - це Йога".
84. Из письма к Е.К., 1979
1. РАДIТИ СИТУАЦIЇ (ситуацiєю я називаю "концентрований" вiдрiзок життя, поворот, що визначає характер, "аромат" подальшого етапу), котрiй вдалося зруйнувати мої особистi проекти власного майбутнього (тобто розвитку Шляху, бо я розглядаю власне iснування в усiх його проявах виключно як Шлях), радiти як перемозi, популярно кажучи, Бога.
2. ПРИЙМАТИ СИТУАЦIЮ, вiдкидаючи без жалю свої власнi проекти як невiдповiднi до дiйсностi теоретико-фантастичнi вiдображення мого особистого шляху: не може бути теорiї ("рецепту") особистого Шляху, хоч iснує постiйна тенденцiя, зумовлена активнiстю Манаса, до створення такої теорiї. Шлях сприймається як свобода: є тiльки науково визначена тенденцiя його розвитку.
3. НЕ ДАВАТИ ОЦIНКИ значенню ситуацiї для Шляху ("онтологiчного визначення"), припускаючи тiлькi "робочi гiпотези" ("цiлком можливо, що..."), бо ситуацiя може тiльки само-визначитися, вичерпавши i таким чином окресливши свої "шляховi потенцiї", - як правило, цiлком непередбаченi позитивнi та негативнi з точки зору Шляху моменти, що вона їх у собi, на вiдмiну вiд нашої свiдомостi, з самого початку мiстила. Ми не можемо адекватно визначити ситуацiю, поки в нiй перебуваємо, поки з неї не вийшли.
