а) добровільна відмова при незакінченому злочині тільки виконавця;
б) добровільна відмова при незакінченому злочині тільки організатора, підбурювача чи пособника.
2. Добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (див. коментар до ст. 17 КК).
При добровільній відмові виконавця (співвиконавця) від доведення’злочину до кінця він не підлягає кримінальній відповідальності на підставі ч. 2 ст. 17 КК. Навпаки, інші співучасники злочину, організатор, підбурювач, пособник, які ще до початку злочину виконали свої функції співучасників, підлягають кримінальній відповідальності за готування до злочину чи замаху на злочин, тобто відповідальність за ту стадію вчинення виконавцем злочину, на якій він добровільно відмовився від доведення злочину до кінця.
3. Добровільна відмова організатора, підбурювача чи пособника згідно з ч. 2 ст. 31 КК, коли вони виконали свої функції співучасників, можлива тільки за умови, якщо вони відвернули вчинення злочину виконавцем або своєчасно повідомили у відповідні органи державної влади про злочин, що готувався або вчинювався. Добровільна відмова цих співучасників може бути тільки у формі активних дій, якими вони відвернули вчинення злочину виконавця або ж своєчасно повідомили у відповідні органи державної влади про злочин і він внаслідок цього був відвернутий, тобто не доведений до кінця. Ці дії можуть мати різний характер, наприклад, зв’язування виконавця, позбавлення його волі, що не дає йому можливості вчинити злочин, застосування насильства та ін. Добровільна відмова пособника може виявитися в ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину. За такої добровільної відмови співучасники (організатор, підбурювач чи пособник) звільняються від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 31 КК. На відміну від цього виконавець (співвиконавець) на підставі ч. З ст. 31 КК повинен нести кримінальну відповідальність за готування до злочину або замаху на злочин, тобто за ту стадію вчинення злочину, на якій його суспільне небезпечне діяння було припинене іншими співучасниками.
Розділ VII
ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ
1. Повторність, сукупність і рецидив злочинів, про які йдеться у статтях 32—35 КК України, мають місце там, де особа або група осіб (співучасники) вчиняють два чи більше окремих самостійних злочинів. Повторність, сукупність і рецидив є різновидами множинності злочинів.
2. Під множинністю злочинів звичайно розуміють вчинення особою (співучасниками) двох або більше злочинних діянь, кожне з яких має ознаки самостійного складу злочину. Всі злочини, які утворюють множинність, є одиничними злочинами, тобто такими, що передбачені у КК як єдиний самостійний склад злочину (наприклад, крадіжка, вбивство, хуліганство тощо).
Одиничні злочини поділяють на прості й ускладнені. Прості злочини характеризуються: 1) наявністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку — наприклад, ч. 1 ст. 115 — умисне вбивство; або 2) наявністю тільки дії (бездіяльності) — ст. 129 КК — погроза вбивством; або 3) наявністю однієї дії і кількох наслідків (ч. 2 ст. 274 — порушення ядерної або радіаційної безпеки); або 4) наявністю альтернативних дій — ст. 113 КК — диверсія.
Будь-який простий одиничний злочин кваліфікується тільки за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК.
В ускладнених одиничних злочинах порівняно з простими більш складною є їх об’єктивна або суб’єктивна сторона. Ці сторони мають додаткові ознаки, які надають таким злочинам зовнішньої схожості з множинністю. Розрізняють такі види ускладнених одиничних злочинів, як триваючі, продовжувані, складені і злочини з похідними наслідками (їх часто називають злочинами, кваліфікованими за наслідками).
Триваючий злочин має місце там, де злочинне діяння триває безперервно протягом певного часу. Він складається з одного діяння, яке розтягнуте в часі і має характер більш-менш тривалого процесу. Початком такого злочину є умисне вчинення особою певної дії чи бездіяльності. Розпочавшись однією дією, цей злочин триває на стадії закінченого злочину до моменту його припинення за об’єктивними (наприклад, затримання злочинця) або суб’єктивними обставинами (наприклад, явка з повинною тощо).
Триваючий злочин — це одиничний злочин. Він завжди кваліфікується за однією статтею Особливої частини КК. При цьому тривалість перебування особи в «злочинному стані» на кваліфікацію такого злочину не впливає, але може бути врахована при призначенні покарання.
Прикладами триваючих злочинів є незаконне зберігання вогнепальної зброї (ч. 1 ст. 263 КК); втеча з місць позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК); ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК); ухилення від сплати податків, зборів (ст. 212 КК) та інші.
Продовжуваний злочин (див. коментар до ч. 2 цієї статті) це такий одиничний злочин, який складається із двох чи більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Продовжуваний злочин характеризується такими ознаками: 1) кожне діяння, з яких він складається, містить у собі ознаки одного й того ж складу злочину; 2) ці діяння віддалені одне від одного проміжком часу; 3) діяння, спрямовані на один об’єкт; і 4) діяння, об’єднані єдиним злочинним наміром, тобто мають єдиний умисел і єдину мету, а отже, з огляду на це, є частинами одного цілого.
Початком вчинення продовжуваного злочину є вчинення першого із кількох юридичне тотожних діянь, а закінченням — момент вчинення останньої із запланованих злочинних дій. Продовжувані злочини можуть бути вчинені тільки шляхом активних дій і завжди є умисними. Всі продовжувані злочини є одиничними злочинами і кваліфікуються за однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.
Так, В. при продажі через лоток гречаної крупи в кількості 100 кг (2 мішки) користувалася підробленими вагами і обважувала кожного покупця на 100-150 г. Обман покупців складався із низки обважувань під час продажу товару. Але кожна дія В. була частиною одиничного злочину, тому що об’єднувалась єдиною метою: мати «прибуток» від продажу всієї крупи. Отже, тут має місце продовжуваний злочин, передбачений ч. 1 ст. 225 КК. Іншим прикладом продовжуваного злочину може стати викрадення з велозаводу деталей для наступного виготовлення з них велосипеда — така крадіжка вчиняється в кілька прийомів, а отже, дії винного за відсутністю інших кваліфікуючих ознак охоплюються ч. 1 ст. 185 КК.
Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів характером вчинюваних дій. Триваючий злочин — це «безперервний злочин», де особа скоює одну дію (бездіяльність). Продовжуваний злочин, навпаки, «перерваний злочин». Тут мають місце два (або більше) тотожних діяння, відокремлених одне від одного проміжком часу.
Складений злочин — це вид одиничного злочину, який складається із двох або більше злочинних діянь, кожне з яких саме по собі є окремим складом злочину. Наприклад, розбій, поєднаний із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 188 КК); умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), перевищення влади, поєднане з насильством над потерпілим (ст. 365 КК) тощо. Злочини, з яких складається одиничний складений делікт, тісно пов’язані між собою і перебувають у певній взаємодії: один із них завжди виступає або способом, або умовою вчинення іншого. Через цю органічну єдність законодавець об’єднує їх в межах єдиного складу і визнає як одиничні злочини, що кваліфікуються за однією статтею (частиною статті) КК.
До ускладнених одиничних злочинів належать також злочини з похідними наслідками (інакше, злочини, що кваліфікуються за наслідками). Особливістю їх є те, що такі злочини мають два види наслідків: основний (прямий) і додатковий (похідний), які настають послідовно, один за одним в результаті вчиненого особою діяння. Наприклад, тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч, 2 ст. 121 КК), незаконне проведення аборту, якщо це спричинило смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК) та ін. У таких злочинах дія (чи бездіяльність) особи безпосередньо викликає прямий наслідок, але він є настільки «руйнівним», що у свою чергу тягне за собою наслідок похідний. Такі злочини мають подвійну (змішану) форму вини і також кваліфікуються за однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України.
Стаття 32. Повторність злочинів
1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
2. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.
