простого з простим (наприклад, крадіжка і зґвалтування); двох ускладнених (наприклад, триваючого і складеного злочинів); закінченого і незакінченого злочинів; а також злочинів, учинених особою у співучасті і самостійно;
2) усі злочини при сукупності кваліфікуються за різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК. Дана вимога закону передусім означає, що сукупність утворюють, як правило, різнорідні злочини. Такими злочинами визнаються діяння, що мають різні безпосередні об’єкти або вчиняються з різними формами вини. Сукупність також може мати місце при вчиненні однорідних злочинів (якщо інше щодо кваліфікації цих злочинів не передбачене законом). Поняття однорідних злочинів див. у коментарі до ст. 32 КК.
Різнорідні і однорідні злочини передбачено в різних статтях або в різних частинах однієї статті Особливої частини КК, тому при сукупності злочинів кожне з вчинених діянь отримує самостійну кваліфікацію за окремою статтею (частиною статті КК). Це положення прямо закріплене в ч. 2 ст. 33 КК. Як правило, в чинному КК різнорідні і однорідні злочини передбачено в різних статтях Особливої частини КК, але в деяких випадках різні частини однієї і тієї ж статті також можуть передбачати відповідальність за різні злочини. До таких статей відносяться, наприклад, ч. 1 ст. 371 КК, де встановлена відповідальність за незаконне затримання або привід, і ч. 2 цієї ж статті, де передбачено покарання за завідомо незаконний арешт або тримання під вартою. У частині 1 ст. 357 КК мова йде про викрадення офіційних або приватних документів, штампів, а в ч. З цієї ж статті — про незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим особистим важливим документом. У частині 1 ст. 413 КК передбачена відповідальність за продаж військовослужбовцем особистих предметів обмундирування, а в ч. 2 — за втрату ввіреної для службового користування зброї тощо. У цих випадках наведені частини статей КК містять різні злочини і мають самостійні санкції. Тому, наприклад, якщо військовослужбовець спочатку продав своє обмундирування, а потім зіпсував ввірену йому зброю, в його діях матиме місце сукупність злочинів: частини 1 і 2 ст. 413 КК.
Таку точку зору закону, на кваліфікацію сукупності поділяє також судова практика. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 22 грудня 1995 р. № 22 прямо вказано, що «правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції» (Постанови ПВСУ. — 2000. — Т. 2). Отже, сукупність злочинів має місце при вчиненні будь-яких різнорідних і однорідних злочинів і не утворюється лише при вчиненні тотожних злочинів, які є ознакою повторності (за виключенням випадків, коли повторність однорідних злочинів прямо передбачена в КК);
3) для сукупності злочинів обов’язковою вимогою є те, щоб за жоден із злочинів, які її утворюють, особу не було засуджено. Це означає, що всі злочини винна особа вчиняє до винесення обвинувального вироку хоча б за один з них. При цьому не має значення, чи одночасно суд розглядає справи про ці злочини, чи в різний час; один суд засуджує особу чи різні суди. Можливі також випадки, коли після винесення вироку по справі буде встановлено, що засуджений є винним ще і в інших злочинах, які він вчинив до винесення попереднього вироку. В наведених ситуаціях все рівно має місце сукупність злочинів, тому що всі злочини хронологічно вчинені до винесення вироку хоча б за один з них;
4) при визначенні сукупності згідно із ч. 1 ст4; 33 КК не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими в законі, наприклад, у статтях 44—49 КК. Це означає, що для наявності сукупності злочинів повинні існувати юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. Наприклад, особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, за який була звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям згідно зі ст. 45 КК. Через деякий час дана особа знову вчинила злочин. Оскільки перший злочин вже не тягне за собою юридичних наслідків, то в даному випадку сукупність злочинів відсутня.
2. Законодавче визначення сукупності не містить її поділу на види, але в судовій практиці і науці кримінального права сукупність поділяють на два види: реальну та ідеальну.
Реальна сукупність має місце там, де винна особа різними та відокремленими одна від одної діями вчиняє два чи більше злочинів, наприклад, зґвалтування і крадіжку. При реальній сукупності всі діяння, з яких вона складається, вчиняються в різний час, тобто між ними є певний проміжок.
При цьому при реальній сукупності можлива і так звана зовнішня одночасність вчинюваних діянь. Така комбінація припустима лише в певних ситуаціях, зокрема, коли діяння, що вчиняє суб’єкт, не мають загальних ознак, наприклад, особа незаконно зберігає вогнепальну зброю (ч. 1 ст. 263 КК) і в той же час злісно ухиляється від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК). У даному випадку в період вчинення одного триваючого злочину, суб’єкт починає вчинювати інший триваючий злочин, які здійснюються на стадії закінченого злочину доти, доки «злочинний стан» особи не буде припинений. Це також є реальна сукупність злочинів.
Ідеальною сукупністю називають випадки, коли однією і тією ж дією винна особа вчиняє два чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК, наприклад, суб’єкт підпалює будинок, внаслідок чого позбавляє життя потерпілого.
Так, Д. зайшов на садову ділянку, що належала Ш., і переконавшись, що той спить у будинку, з помсти облив двері будинку бензином і підпалив. Пожежа знищила будинок і все майно, що в ньому знаходилось, а хазяїн отримав сильні опіки, від яких помер. Тут однією дією Д. вчинив два злочини: умисне знищення чужого майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК) і умисне вбивство з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК).
При ідеальній сукупності особа іноді вчиняє таку дію, яка є замахом на певний злочин, і одночасно містить у собі ознаки іншого, закінченого злочину. Такі. ситуації найчастіше мають місце при так званому «відхиленні дії або удару».
Так, О., бажаючи вбити А., стріляв у нього, але промахнувся і влучив у К., яка випадково опинилася на місці події.
Такі дії слід кваліфікувати як замах на вбивство А. і необережне вбивство К.
Багато питань, пов’язаних із кваліфікацією ідеальної сукупності, вирішуються в постановах Пленуму Верховного Суду України. Так, наприклад, у п. 7 Постанови «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5, Верховний Суд зазначав, що «давання й одержання як хабара предметів, збут і придбання яких є самостійним складом злочину (вогнепальної (крім гладкоствольної мисливської), холодної зброї, бойових припасів або вибухових речовин, наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною статей 369 чи 368 КК і тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за збут або придбання цих предметів (ВВСУ. — 2002. — № 3. — Додаток. — С. 16).
Основні відмінності між ідеальною і реальною сукупністю полягають у тому, що у першому випадку однією дією (бездіяльністю) вчиняються два або більше злочинів, у той час як при реальній сукупності кожне діяння, вчинене винним, є самостійним злочином. Крім того, при ідеальній сукупності злочини вчиняються одночасно, між ними немає проміжку часу. При реальній сукупності злочини вчиняються в різний час, хоча і можуть бути пов’язані між собою. Незважаючи на відмінності між вказаними видами сукупності, кваліфікація дій особи як при реальній, так і при ідеальній сукупності завжди відбувається за різними статтями (або частинами однієї статті) КК.
3. Від сукупності злочинів слід відрізняти вчинення особою складеного злочину. Це є важливим для правильної кваліфікації. Поняття складеного злочину наводилося в коментарі до ст. 32 КК. У теорії кримінального права такі злочини часто іменують «сукупність злочинів, яка врахована законодавцем». У кожному випадку вчинення складеного злочину також мають місце два чи більше окремих діянь, кожне з яких передбачене у самостійній статті Особливої частини КК як окремий склад злочину. Але внаслідок органічного зв’язку між такими діяннями законодавець об’єднує їх в одиничний складений злочини, що кваліфікується за однією статтею КК. Отже, якщо вчинені особою дії хоча і кваліфікуються за окремими статтями КК, але в законі існує норма, в якій передбачена відповідальність за їх «сумісне скоєння» — сукупність злочинів не утворюється. Наприклад, під час розбійного нападу потерпілому спричиняються тяжкі тілесні ушкодження. Тут має місце одиничний складений делікт, передбачений у ч. 4 ст. 187 КК. У той же час умисне вбивство особи під час розбійного нападу не утворює собою ознак складеного злочину, тому що це не передбачено в КК в ускладненому вигляді. Такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів згідно з п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК. Отже, віднесення діяння до одиничного складеного злочину або, навпаки, до сукупності злочинів залежить від конструкції складів злочинів у КК. Втім слід зауважити, що складений злочин сам по собі може утворювати сукупність з іншими видами одиничних злочинів, і тоді кваліфікація таких дій також буде здійснюватися за кількома статтями КК. Наприклад, особа спочатку вчиняє розбій, поєднаний із заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК), а потім умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК).
