Философско-автобиографические произведения писателя Евгения Козлова, переведенные на украинский язык. Перевод с русского языка произведен электронным способом, поэтому переведенный текст не только далек от идеала, но и может быть весьма неточен. Впрочем, в первую очередь, для писателя важен символизм данной публикации. В сборник входит философский очерк “Агнозис” (2020), а также автобиография жизни и мышления писателя, название которой “Я пацифист, девственник, трезвенник, вегетарианец” (2022). Філософсько-автобіографічні твори письменника Євгена Козлова перекладені українською мовою. Переклад з російської мови зроблено електронним способом, тому перекладений текст не тільки далекий від ідеалу, а й може бути вельми неточним. Утім, передусім для письменника важливий символізм цієї публікації. До збірки входить філософський нарис "Агнозис" (2020), а також автобіографія життя і мислення письменника, назва якої "Я пацифіст, незайманий, непитущий, вегетаріанець" (2022).
Ось тільки ця сама мета анітрохи не виправдовує засоби. Мета анітрохи не виправдовує насильство. Насильство завжди аморальне. Резюмуючи все вище сказане, виникає питання. Дитина, вона плід любові або ж плід насильства? Жінки думають, що дітонародження це їхній подвиг жертовності, або це всього лише природний процес розмноження. А для чоловіка? Багато чоловіків вважають, що насильство природно для них, а деякі структури навіть заснували насильство обов'язковим для чоловіків, що, звісно ж, цілковита аморальність. Вони любовні залицяння називають лиходійським словом — завоювання, або підкорення. Вони нібито підминають, запліднюють. Однак моральний світогляд людини еволюціонує, тому, те, що раніше вважалося нормою, сьогодні має вигляд дикості та відсталості. Тому й багато фразеологізмів сьогодні абсолютно аморальні. Тому людський розум, етично еволюціонуючи, виразно знаходить зло насильства там, де його раніше навіть не помічали, і це саме насильство нині викликає лише огиду і відторгнення. Тому моральна людина прагне до безтілості, відаючи про ті страждання, які є в полі. Вона відкидає їх і відвертається від дітонародження, яке має ту болісну форму, що для моральної людини неприйнятна. Однак для підтримання аморальності дітонародження різні релігії та світські ідеології вигадали свої виправдання цьому злу. Вони проповідують, що нібито страждання потрібні, що нібито страждання можуть бути на благо. Тому в релігіях стільки людей, які страждають, стільки мучеників, стільки самогубців, самі їхні боги страждають і вмирають. Так само й у світських ідеологій є свої мученики, свої страждальці, які страждають за богиню землю. Тому вони багато страждають за свої релігії та за свої ідеології. Через що люди стають байдужими до страждань, воно стає для них нормою життя. Вони готові страждати заради своїх ілюзій. Це і є те, що я називаю — страждальне розуміння, яке є збоченням свідомості людини. І тому, перебуваючи в цій аморальності, такі ошукані люди готові не тільки самі страждати, але також вони готові й іншим людям завдавати страждань. Релігії та світські ідеології вказали їм якесь благо, і для досягнення цієї ілюзії ними вже заготовлено і засоби, і виправдання. Тому вони готові чинити насильство, вони не проти страждань і насильства дітонародження, не проти страждань і насильства війни. Тільки ось подібні свої дії вони готові називати якими завгодно піднесеними епітетами, але тільки не насильством. Живучи серед усіх цих релігій і світських ідеологій, чи варто дивуватися тому, що чоловіки і жінки не замислюються про моральність своїх вчинків. Багато чоловіків бажають усвідомлювати і бачити тільки те, що їм вигідно і бажано, а все інше їм тільки заважає. Якщо моральність їм заважає, то тоді вони живуть аморально і навіть цією своєю аморальністю вони хваляться. Так все влаштовано — кажуть вони, приступаючи до зачаття дитини. Вони знаходять виправдання своєму насильству в анатомії і на тому заспокоюються. Так вони чинять і так думають, тому що вони аморальні і тому що вони розбещені. Я ж стверджую, що з песимістичністю світу не потрібно погоджуватися, песимістичність світу не потрібно виправдовувати. Любляча людина не буде нікому завдавати болю і страждання, тим паче вона не буде завдавати болю і страждання своїй коханій жінці, а жінка не буде завдавати болю і страждання своєму коханому чоловікові. У коханні не повинно бути ніякого зла, зокрема і зла насильства. Варто ще згадати, що і чоловік також має тіло, яке також є тендітним, він також може відчувати біль і страждання, зокрема й під час зачаття дитини. Безумовно, чоловік не може страждати під час пологів, бо його анатомія влаштована інакше, ніж у жінки, проте чоловік також чимало страждає через свою статеву функцію організму. Але якщо кохана жінка бажає народити дитину, бажає постраждати, що, звісно ж, звучить вкрай божевільно, що тоді робити чоловікові? Але що з того, що її бажання таке, її бажання не знімає з чоловіка відповідальності. Бажання жертви або мучениці постраждати не знімає провини з мучителя або ката. Утім, тут жінці варто звернутися до розумності і до моральності та відчути переживання чоловіка, вона може зрозуміти його і більше не вимагати від нього завдавати їй болю і прирікати її на страждання пологів. Однак статеві бажання притупляють почуття, статеві бажання отупляють розум. Тому так часто можна почути таке виправдання, мовляв, люди так влаштовані, і не нам змінювати людський устрій. Але поглянувши на історію людства, можна побачити, як змінювався устрій людини, зокрема й моральний устрій, принаймні в індивідуальних особистостях. Зокрема й стосунки статей змінюються. Я ж своєю чергою відкидаю страждальність у будь-якому її вигляді. Але що якщо чоловік і жінка, піддавшись статевому отупінню, народили дитину. Тоді чоловікові доведеться жити з усвідомленням вчиненого ним насильства, адже він, позбавляючи свою жінку цноти, заподіяв їй біль, а після зачаття прирік її на страждання вагітності і на страждання самих пологів. Але чи допоможе йому каяття, що якщо він попросить у своєї коханої жінки прощення? Тут знову простежуються релігійні вірування та світські ідеології, які навіюють людям, начебто всі злодіяння можна пробачити, всю аморальність можна викреслити. Але це не так. Аморальна людина вчинить лиходійство, наприклад, насильство, попросить прощення в людей або в якоїсь ілюзії, і, подумавши, що вона більше не лиходій, знову вчинить лиходійство. Потім він знову покається, і так по колу. Прощення і каяття аморальні, тому що вони не припиняють зло у світі. Морально зовсім не робити зла нікому і ніколи. І якщо людина не робить зла, то і прощення їй не потрібне, каяття їй не потрібне. Тоді як багато релігій і світських ідеологій культивують почуття провини в людині, вони навіюють людині, що вона погана, і кращою вона вже ніколи не буде, не досягти їй досконалості, що, мовляв, чини насильство заради дітонародження або заради війни, і кайся в тому, а потім знову чини те насильство. Утім, багато релігій і світських ідеологій перебувають на тому дні аморальності, на якому насильство дітонародження і насильство війни анітрохи не засуджується, а навіть схвалюється. Часто їхнє, так зване прощення, не тільки виправдовує лиходійство, а й дає їм право чинити лиходійство. Це їхній уроборос — вчиняти злодійство і жити аморально, потім каятися, і знову вчиняти злодійство і жити аморально. Тоді як моральна людина може тільки не грішити, не чинити насильства. Цнотливість — це значить не чинити статевого насильства, це значить не робити жінці боляче і не прирікати її на страждання вагітності та пологів. Тому поки що неможливий моральний статевий акт, можливий тільки аморальний статевий акт. Насильство неможливо виправдати або загладити, насильство неможливо обілити, насильство
