Ознакомительная версия.
Я спрашиваю у Марины, сможет ли она привыкнуть к жизни под властью ДНР.
— Мы свыклись с этой мыслью еще в июле, — говорит она, устало вздыхая. — Мы уже поняли, что нас кинули, и надеемся только на себя.
Школы и детские сады в Донецке так и не открылись. Университет, где представители ДНР попытались сместить руководство, объявил о том, что подчиняться «республике» не собирается и будет переводиться в безопасный город. Некоторые учебные заведения вроде бы принимают документы от абитуриентов, но количество этих абитуриентов можно сосчитать по пальцам. Больницы работают, но врачей осталось мало, «скорые» не успевают на все вызовы. Казна обеих областей до сих пор заблокирована, бюджетники вынуждены ездить за деньгами в соседние регионы. Но к этому люди здесь уже привыкли. Не привыкли они к тому, что начались холода, а вопрос с отоплением до сих пор не решен.
— Если сейчас мы занимаемся покупкой лекарств и пропитания для дончан, то скоро нам придется заняться «буржуйками» и теплой одеждой, — говорит Марина. — Вот думаем, где уголь добывать будем... Как думаешь, скольких людей мы недосчитаемся этой зимой?
Жители Донбасса оказались вдруг наедине с этим странным, потусторонним миром с перевернутыми ценностями, где неосторожный шаг может привести в пыточную, где под ногами может разорваться мина, где в любой момент может оказаться, что не на что купить хлеба, где нет никакой культуры, а есть только напряженная кромешная тишина.
Донбасс превратился не в серую зону, нет. Донбасс стал черным полем, на котором ничего не растет. На таком поле невозможно заниматься жизнью, а можно заниматься только войной. И, несмотря на это странное, условное перемирие, которым закрыли глаза украинцам и всему миру, война на потустороннем востоке продолжается.
Екатерина Сергацкова, Соltа
24 сентября 2014
Судя по разрозненным данным из различных источников, за весь период конфликта в плену у боевиков побывали от 3 до 5 тысяч человек. Первые сведения о незаконных задержаниях появились в середине апреля, когда в Славянске был похищен журналист польского фонда «Открытый диалог» Сергей Лефтер, а следом — активистка Ирма Крат и еще несколько иностранных журналистов. Все они удерживались в здании СБУ.
Во время Иловайского «котла» боевики ДНР взяли в плен более двух тысяч украинских военных и бойцов добровольческих батальонов.
В плен часто берут и гражданских — иногда по подозрению в работе на противоположную сторону, иногда ради выкупа.
Звільнений із полону ДНР — про слідчих зі схильністю до дешевих романів, п'ятиярусні камери «люкс» і міжусобні бої за шампанське
Дмитра Потєхіна 7 серпня в Донецьку затримали представники ДНР. Його родичі дізналися про це, за словами Дмитра, лише 13 серпня. Після понад півтора місяця полону його звільнили — 27 вересня.
Практично весь цей час Дмитра утримували на вулиці Світлого Шляху. Тюрма — територія колишнього заводу ізоляційних матеріалів, арт-простору «Ізоляція». Це додавало подіям сюрре-алістичності.
Потєхін розповідає про пережите з іронією. «Я порівняно з іншими почувався доволі вільно. Можливо, якби мене побили, то ставився би до цього більш серйозно. Били переважно місцевих», — розповідає він.
«Вас готовили к заброске»
Як тільки мене не називали. І «блогер», і «журналіст», і... Слідчий із МГБ («министерства государственной безопасности». — Авт.) дзвонив і питав: «Что делать? У нас тут организатор Майдана». Я думав: ну йоли-пали, не треба так казати — так мене ніколи не випустять!
У Донецьку на допиті я пояснював, що мав стосунок до організації Помаранчевого майдану, але не цього.
2004-го я координував чи не найбільший проект чесних виборів. Однією з моїх функцій було забезпечення винятково ненасильницького способу дії протестів. Коли мені це інкримінували — було страшно і смішно: навколо війна, постріли, ось ця тюрма, всі жахи — а мене звинувачують у ненасильстві в 2004 році!
Після 2004-го я працював тренером із ненасильницького спро-тиву в Єгипті, Ірані, Вірменії, Білорусі. З венесуельцями й кубинцями. Ну, і в Україні напередодні цього Майдану, проте, як ми побачили, не дуже успішно.
На допитах слідчі казали: «Вот вы там сделали Майдан в Киеве — а теперь у вас Порошенко». Я кажу: «Порошенко прийшов до влади в результаті виборів. А в результаті Майдану, яким я також незадоволений і який мав бути ненасильницьким, було повалено нелегітимний режим Януковича».
У Донецьк я поїхав, бо давно обіцяв аналітичну статтю канадському науковому журналу. Звичайно, я знав, що відбувається в Донецьку. Але думав, що ризик насильства щодо мене нижчий, бо я публічно виступав за незалежність України від Донбасу, а Донбасу від України. Щоправда, коли я на допиті показував цей текст, у них виникло запитання: «Так вас готовили к заброске?» (Сміється.)
«Тебя удивило, что в Донецке есть велодорожки?»
Я вирішив зробити все тупо й безпосередньо. Пішов на вокзал, узяв квиток. Сів на потяг, приїхав у Донецьк. Мене ніде не перевірили. Вільна дорога. Звичайно, сусіди по купе дивувалися. Потім знайшов таксиста, який би мене повозив.
Мені ж потім інкримінували створення мережі. На допиті слідчий кричав: «А теперь я тебе расскажу, как все было на самом деле! Ты приехал, чтобы установить контакт с вот этими тремя людьми!» І називає прізвища людей. Я кажу: «Я не знаю, кто все эти люди» (сміється).
Місцеві таксі на блокпостах не перевіряли, й ми весь день їздили. Місто порожнє. На допиті дивилися мої фотографії. Велодоріж-ка. «Что ты вообще фотографировал? Тебя удивило, что в Донецке есть велодорожки?» — «Нет, меня удивило, что на этой дорожке никого нет».
Наприкінці дня я йшов до вокзалу повз готель «Ліверпуль». Дістав мобільний, щоб сфотографувати його. З’ясувалося, що всередині сиділи люди, здається, з «Оплота» — із прапором «Ново-росії» на шефронах. Виходить до мене: «А ну подойди сюда. Киевская прописка? Принимай его».
Декілька годин у наручниках і з мішком на голові. Не били. Мене взагалі, на відміну від більшості, не били, крім одного разу вже ближче до звільнення — тоді побили «за компанію».
Відвезли в МГБ ДНР. Звідти, після допиту — в «Ізоляцію». Вже по дорозі почали розмовляти так, ніби це була помилка. Однак механізм «відпускання» не передбачений цим типом організації: людина, яка відпускає, бере на себе відповідальність — особливо щодо людини, яку підозрюють у тому, що це «агент».
«Движимый глубокими чувствами»
В «Ізоляції» мене допитувала людина, яка відповідає в МГБ за антидиверсійну роботу. Основне, що їх цікавило, — чи мене залякали, чи мені заплатили. Вони думають, що «правосєки» могли залякати мою сім’ю. Слідчі абсолютно вірять у міфічні речі. Що в уряді нацисти, й водночас... геї. Хоча їхня термінологія, звичайно, «п***си».
Абсурдності додавав факт, що все відбувалося в арт-просторі «Ізоляції».
Протокол допиту вела жінка у стилі вамп, яка потім стала керівником слідчого відділу МГБ. На якомусь етапі було страшно і смішно водночас. Мене підганяли, щоб я говорив швидше: «Ты такой умный, статьи пишешь — почему ты не можешь ответить на самый простой вопрос: кто тебя сюда прислал?!»
Я пояснював, що співпрацював з іноземними журналістами, але не маю стосунку до організації цього Майдану.
«Ну, а з ким із журналістів співпрацював?» — «Ну, з Аль-Джазірою». Вони: «С Аль-Джазирой?! А ты знаешь, что Аль-Джа-зира в ДНР признана террористической организацией?!» Я: «Не-не-не, не с Аль-Каидой...» Тут вони самі почали сміятись.
А ця дама у стилі вамп, яка вела протокол, дописувала від себе. Питали, чому я фотографував готель «Ліверпуль»? Я пояснюю: «Несколько лет назад, когда я был в Донецке с девушкой, останавливался в этом отеле...»
Дивлюсь, вона пише: «Движимый глубокими, неудержимыми чувствами... » Я: «Ну що це за стиль? Я так не казав. Ну що за дешевий роман?» І взагалі все виглядало, як дуже дешевий роман про агентів.
Бій за шампанське
Під час мого перебування в «Ізоляції» постійно гриміло. Часом це були постріли, але переважно гуркіт металу, який пиляли на брухт. Одне з основних джерел економіки ДНР — здача металобрухту (хмикає).
Одного разу до нас у камеру посадили чотирьох «оплотівців», яких МГБ заарештувало, бо в них не було дозволу на перевезення металобрухту. Потім цих «оплотівців» приїжджали визволяти з зеніткою — зав’язалася перестрілка між МГБ й «Оплотом».
Був інший випадок, і знов перестрілка між собою. МГБ відбило десь дві фури шампанського. Приїхав, здається, той таки «Оплот» — відбивати шампанське. Знов із зеніткою. Один ув’язнений, скориставшись перестрілкою, тоді втік.
Ознакомительная версия.
