Ознакомительная версия.
— А сам Лєнін в тєплосєті лежить, я попри нього на роботу їжджу.
— Я щітаю, невелика потєря!
— Га-га-га!
У Покровському подейкують про одне ДТП за участю п’яних бійців «Правого сектора» та про кілька інцидентів у кафе, які «з усіма бувають». Для порівняння: коли батальйон «Айдар» стояв під начебто проукраїнським Старобільськом, то навіть більш проук-раїнські люди ставилися до нього з острахом. Тут ніякого страху перед «правосєками» не видно, йдеться лише про побут:
— Все-таки армія — це дисципліна, — Сергій, 59-річний виборець Яроша, втягує живіт, щоб показати виправку. — А «Правий сектор»... Ну що це таке, в шльопанцях з автоматом... Або в кафе автомат на стіл класти... Ну, не має так бути.
Повз нас із Сергієм проїжджають вантажівки збройних сил. Покровське, яке тут називають Покровка, розташоване на трасі Дніпропетровськ—Донецьк.
— Поначалу як БТРи стали їздити, жінки плакали, — каже Сергій, проводжаючи вантажівки поглядом. — Потом привикли. Хотя як подумаєш, це ж сто кілометрів тільки до фронту. В любий момент сюда може перекинутися.
Сергій голосував за «Батьківщину» і планував підтримати її ма-жоритарника, але йому дуже сподобався Ярош, на зустріч із яким його відпустили з роботи. Сергій вважає, що сам Ярош — «“нормальний мужик”, от тільки бійців би своїх трохи більше...» — і Сергій показує, як їх треба стиснути в кулак.
Практично всі, хто підтримав кандидата, зробили це, «незважаючи на» політичну силу чи батальйон, лідером якого є Ярош. Ярош набрав понад 30% голосів, а «Правий сектор» — 3,5% по округу.
Я зустрічав багатьох людей, які вирішили голосувати за Яро-ша після особистої зустрічі з ним. Схоже, щодо особистої харизми лідера «Правого сектора» Алла Мегель має рацію. Але це харизма не для всіх.
«Я думала, замінірували Дом культури»
— Як у вас ставляться до Яроша? — питаю я у двох літніх чоловіків із смт Просяна.
Вони водночас відповідають:
— Нормально!
— ***ово!
Замовкають і з подивом дивляться один на одного.
72-річний Мітя, який голосував за БПП й за мажоритарника від БПП, починає гаряче сперечатися зі своїм другом, 65-річним Вітьою. Цей голосував за «Народний фронт» і за Яроша. Дядя Мітя саркастично питає у друга, чи нормально, що за Яроша агітують своїх підлеглих фермери-орендатори, й чи нема в цьому тиску на робітників.
Нарешті вони сходяться на тому, що все одно всім на Просяну «на***». Дядя Мітя з уже звичною на другий день перебування в цих краях кількістю матюків розповідає, як у загубленій посеред степу Просяній уже 20 років немає водогону й мешканці кожного під’їзду мусять бурити собі свердловину за власний рахунок.
— Як у вас ставляться до Яроша? — питаю я і в смт Васильківка.
— Як хто, — ліниво відповідає Сергій, чоловік літнього віку, який випиває в кафе «Зоря». — Я от за нього. А Люба ні.
Сергій, котрий голосував за Яроша, з усмішкою розповідає, як у Васильківці на зустрічі з ним зганяли «газовщиков і школи».
— А як зганяли?
— Ну, як обично в організаціях. Помниш, Люба, як нас Борька з комбікормового ще при Горбачові на Первомай витягав? Це вже коли развал пошол. По пятьорці давав, а тоді водка по чотири двадцять була. — Сергій сміється.
— Я нічого не маю проти Яроша чи «Правого сектора», — хапається за серце Люба, працівниця кафе. — Але що це таке, що вони приїхали на джипі з автоматами. Це як ото Махно на тачанці їздив.
— Зараз час такий, — зверхньо усміхається Сергій.
— Дивлюся, стоять біля Дому культури з автоматами. Я думала, замінірували Дом культури наш.
— Зараз час такий, — повторює Сергій.
Люба розповідає мені, як носить їжу солдатам, котрі охороняють залізничний міст, відколи «в електричці поймали одну бабу, яка хотіла мост подорвать». Розповідає, як навколо Васильківки, посеред степу, збиралися викопати протитанкові рови. Мали залучати безробітних. Але як почали, так і кинули. Полінувалися, чи що.
— Вибори виборами, — звертається вона до мене. — Саме страшне, аби не було больше войни. Нічого, синочка, — Люба переходить на півшепіт: — Переживемо, і це переживемо.
Артем Чапай, Insider
3 листопада 2014
Объективность этого репортажа позже, в интервью Esquire, признал и сам Ярош.
2 ноября проходят «выборы» «парламента» и одновременно «глав» самопровозглашенных «Донецкой и Луганской народных республик». «Главой» ДНР становится
Александр Захарченко, «главой» ЛНР — Игорь Плотницкий.
В обшивке из железа и камуфляжа
Дороги осажденного Донецка утыканы плакатами единственного содержания: 2 ноября — выборы власти в Донецкой народной республике. Еще полгода назад ДНР воспринималась не иначе как сколоченный на скорую руку карточный домик. С момента проведения псевдореферендума о независимости 11 мая стены этого домика обшились железом и камуфляжем, а на дверях появились суровые замки.
На предвыборных плакатах — лозунги: «Родной земле — мир и процветание», «Наша сила в братстве», «Спасли страну — возродим Донбасс» и серия лозунгов «Голосуем за жизнь», «Голосуем за будущее», «Голосуем за мир».
Несколько дней назад указом главного кандидата на пост «главы» ДНР (и действующего «премьер-министра») Александра Захарченко Донбасс перешел на «донбасское» время — то есть на московское. На уличных хронометрах, на часах в кафе, магазинах и на приемниках у таксистов установлено время на час позже киевского. Погода здесь тоже уже склоняется к московской: заморозки, местами метель. В магазинах рассчитываются гривнами, но это временно: Захарченко обещает перевести «республику» на четыре валюты: в ходу будут гривны, рубли, доллары, евро.
— Как думаете, Захарченко победит в первом туре? Или придется второй объявлять? — шутят коллеги рано утром на ступеньках перед богатым офисным зданием, которое принадлежало донецкому олигарху, «регионалу» Борису Колесникову, а теперь объявлено штабом «Центральной избирательной комиссии». Конечно, никто не думает, что выборы главы «республики» выиграет кто-нибудь, кроме Захарченко, а посты в «Народном совете» ДНР займет кто-то, кроме «Донецкой республики» (конкурент — движение «Свободный Донбасс», в которое входят «Новороссия» Павла Губарева и организация ветеранов «Беркута»).
Возле показательного избирательного участка на базе школы № 1 в самом центре Донецка собралась толпа из нескольких десятков человек. Все — журналисты, ожидающие прибытия Захарченко. Участок охраняют вооруженные автоматами люди из «армии» ДНР. Внутрь пускают только тех журналистов, которых ЦИК заранее внесла в специальные списки.
— Так, ребята, будьте любезны, на два шага назад сдвинулися, расступилися! — Один из «ополченцев» пытается усмирить журналистов, спешащих занять козырные места на участке.
Те, кому удалось быстро проникнуть внутрь, выстроились лесенкой у стены с изображениями отличников школы, там, где поставили урны для голосования. Кто-то из коллег пошутил: «Внимание, фото для выпускного альбома».
Продираясь среди вооруженных охранников, на участок заходит старушка в пухлой вязаной шапке и очках с толстенными стеклами. Медленно проходит к стенду, где вывешен список кандидатов и движений, внимательно всматривается, изучает.
— Жалко ее, — произносит один из коллег, тоже наблюдающий за бабулей. — Думает, что все по-настоящему. Издеваются над людьми, ну как не стыдно...
Бабуле, предварительно записав ее данные в пустой пока что список избирателей, выдают два бюллетеня: листы формата А4 с печатью «Донецкой народной республики» и подписью главы комиссии. Это своего рода прогресс: на «референдуме» 11 мая не было даже печатей, только подпись и дата.
Получив бумажки, старушка мелкими шажками идет к кабинке для голосования, и вдруг ее сносит толпа — на участок заходит Захарченко с десятком автоматчиков. Вместе с ними вваливаются журналисты и, давя друг друга, пытаются пролезть вперед, к столу комиссии, где Захарченко получает свои бюллетени. Кто-то из его охраны принимается орать что-то нечленораздельное. «Еще немного, — думаю, — и раздастся выстрел».
— За кого вы голосуете, господин Захарченко? — выкрикивает один из российских журналистов, когда тот подходит с бюллетенями к урне. «Премьер-министру» ДНР неудобно ответить, что он проголосовал за себя.
— За свободу, мир и счастье, — с неловкостью в голосе отвечает он и выходит, выцепив откуда-то из толпы свою жену. Толпа журналистов вываливается с участка вместе с ним.
На выходе стоит улыбающийся пухлый паренек в майке с надписью «Институт общественного мнения». Этот «институт» на выборах в ДНР проводит экзит-полы.
— Это что у вас за институт такой? Новый? — интересуюсь у парня.
Ознакомительная версия.
