Вепр швидко підвів руку й двічі вистрілив у перекошене від люті й гніву обличчя сотенного.
— Одним ворогом України стало менше, — хворобливо посміхнувся Вепр, ховаючи пістолет у кобуру. — Друже Могило, запишіть до протоколу, що в останню хвилину, коли він почув слова «організації українських націоналістів», то вигукнув — «будьте ви прокляті». Це ще один доказ…
І, збираючись іти з місця розправи, Вепр кинув через плече своїм охоронцям:
— Закопайте собаку, щоб не смердів на весь ліс. Чоботи й ще що там у нього… можете забрати.
21. ЩО ВИ СКАЖЕТЕ, ПАНЕ РАДНИКУ?
Герц холодно й, здавалось би, байдуже дивився на Хауссера, який заходив до його кабінету. Сухо обмінялися нацистськими привітаннями. Начальник гестапо стримано ввічливим жестом запросив Хауссера сісти.
— Ну, а тепер що ви скажете, пане раднику? — Герц стиснув губи, напустив на себе сумний, траурний вигляд, ніби стояв у почесній варті біля домовини покійного.
— Хауссер тяжко, без удаваності, зітхнув.
— Велике нещастя трапилося, пане штурмбаннфюрер. Ми втратили товариша, дуже цінного працівника.
— З чиєї вини?
Такого запитання радник не чекав. Він навіть зніяковів у першу мить і тільки потім зрозумів, що Герц, очевидно, придумав якусь нову витівку. Не вийде, пане штурмбаннфюрер…
— Я думаю, що тут двох здогадок не може бути — з вини тих, хто повинен подбати про безпеку німців у цьому місті.
— А може, все ж таки — з вини тих, хто своїм потуранням і заступництвом вселив цим негідникам впевненість у тому, що всі їх злочини залишаться безкарними? Догралися! Політики, філософи…
Мовою нацистів слово «філософ» було рівнозначним, мабуть, найбільш образливій лайці. Хауссер застиг, він був не з тих, хто прощає образи.
— Якщо можна, пане штурмбаннфюрер, я попросив би висловити свою думку менш туманно. Кого ви маєте на увазі? Оунівців?
— Саме їх! Радника юстиції застрілив бандерівець…
«І все ж штурмбаннфюрер безпросвітний дурень, — вирішив Хауссер. — Невже він думає, що хтось повірить у його безглузду вигадку й вона зможе служити виправданням йому?»
— Які у вас є підстави робити такий… — радник хотів сказати «дурний висновок», але стримався, — стверджувати це?
Герц дістав з великого конверта, що лежав на столі, потерту записну книжечку у голубуватій обкладинці.
— Ось, подивіться! Це знайшли на сходах. Негідник загубив її. Тут значаться адреси добре відомих нам українських націоналістів. Троє з них мешкають тут, четвертий — у Здолбунові. По почерку, яким зроблені записи, встановлено, що книжечка належить одному з ватажків оунівців за кличкою Ясний. Насправді це Петро Карабаш. Ось тут, на першій сторінці, він написав свої ініціали «П. К.» Вам відома, з дозволу сказати, така особа?
Хауссер насилу розстебнув неподатливого гаплика на комірі мундира, який увесь час вислизав з-під пальців, відкопилив губи й почав перегортати сторінки книжечки, розглядаючи записи. Ясного він знав з розповідей Вепра. Це був один з тих фанатичних оунівських ватажків, яких навіть їх спільники називали «несамовитими» і які, на відміну від багатьох інших, ніколи не були зв’язані з німецькою розвідкою. Більше того, Ясний був винен у викритті одного цінного німецького агента й домігся, щоб того розстріляли як зрадника. Хауссер не жалів Ясного, і якби йшлося тільки про нього, то він, мабуть, не вдавався б до жодних спроб доводити штурмбаннфюреру його помилку. Він би навіть уважав, що трапилася чудова нагода розквитатися з «несамовитим», який вороже ставився до німців. Однак Ясний, напевно, перебуває на нелегальному становищі, його так швидко не знайдуть, розлютований, швидкий на руку Герц почне хапати оунівців підряд, і становище відразу ускладниться. Оунівці можуть відповісти на страту своїх спільників ворожими акціями, почнеться безладдя, розгардіяш, і це може негативно позначитися на всій справі, яку так старанно готує він, радник. Але який же йолоп оцей Герц. Невже він неспроможний розібратися, чия рука вчинила злочин?
Радник простягнув книжечку штурмбаннфюреру.
— Це провокація і досить груба. Книжечку не загубили, а підкинули. Радника юстиції вбили партизани.
— Радянські?
— Без сумніву, А втім, може, хто-небудь з поляків-терористів. Не виключено.
— Це дуже зручна для вас тактика, пане раднику. Націоналісти будуть викрадати німців, стріляти в них, відбивати продовольчі обози, підривати військові ешелони, а ви будете звалювати їх злочини на голови більшовиків і поляків. Дуже оригінально. Не вистачало тільки, щоб ви заявили, нібито радника юстиції застрілив єврей.
Хауссер пропустив шпильку повз вуха. Герцу не вдасться розізлити його, вивести з рівноваги. Ні, такого задоволення він не збирається робити начальнику гестапо.
— Скажіть, пане штурмбаннфюрер, яка причина спонукала Ясного або когось іншого з його товаришів здійснити цей терористичний акт?
— Це психологічні нюанси, — відмахнувся Герц. — Мене вони не цікавлять.
— Даремно! — удавано здивувався Хауссер. — Серед ваших підлеглих, без сумніву, є люди з юридичною освітою. Запитайте їх, наскільки важливо визначити можливі причини злочину для того, щоб установити, хто його міг вчинити. — Це було сказано непогано. Герц колись ледве закінчив гімназію й дуже болісно реагував на будь-яке нагадування про вищу освіту.
— Причин скільки завгодно, — накинувся штурмбаннфюрер на радника. — Покійний виніс сотні смертних вироків. Серед засуджених на смерть могли бути націоналісти або їх родичі. Акт помсти. Це вас влаштовує в розумінні психології?
— Які є ще докази проти Ясного, крім цієї книжечки? — запитав Хауссер. — Ви можете ствердити, що в час убивства він перебував у місті?
— Так! Він, правда, не був у мене на прийомі, але залишив свою візитну карточку. — Герц помахав записною книжечкою і знову поклав її в конверт.
Хауссер розгадав, який хід збирається зробити Герц. Шеф гестапо відстоював свою версію вбивства радника юстиції не тому, що вважав її найбільш вірогідною, а тому, що вона була просто найбільш вигідною для нього. Коли б було припущено, що терористичний акт здійснили радянські партизани, то вся відповідальність за таку неприємну подію лягла б на нього. Але варто лиш на місце вбивці поставити націоналіста — й картина мінялася: він говорив, повідомляв, попереджав, але послухали не його, а іншого… В хитрості штурмбаннфюрерові не можна було відмовити.
«Ну, гаразд, Герц… З цим дурнем я справлюсь, — думав Хауссер, — але що криється за таємничою історією з підкинутою записною книжкою? Це випадковість чи частина якогось добре задуманого плану, спрямованого на те, щоб зірвати або хоча б загальмувати співробітництво оунівців з німцями? Якщо так, то яким чином ті, хто керує радянським партизанським рухом, довідалися про мої плани? Врешті, не обов’язково їм знати що-небудь про мене. Не можна недооцінювати розумових здібностей противника. Це було б не тільки безглуздо, а й небезпечно. У них міг знайтися свій Хауссер… Він проаналізував обстановку, прийшов до правильного висновку, накреслив ряд ефективних контрзаходів. Тепер це буде схоже на гру в шахи поштою, коли гравці не знають один одного, з тією тільки різницею, що пересувати фігури можна не чекаючи ходу у відповідь. Один хід супротивник уже зробив, слід чекати другого, третього… Партизани візьмуть та й відіб’ють під виглядом оунівців декілька продовольчих обозів. Можливо, вони це робили вже не раз. У всякому випадку, Вепр декілька разів заперечував причетність оунівців до таких нападів. Почнуться непорозуміння, замість того, щоб допомагати німцям, бандерівці почнуть шкодити. Адже ж не можна перед усіма їх ватажками, великими й малими, розкрити таємну політику — багато хто з них цієї політики не зрозуміє і може навіть відкинути. Маси не треба переконувати, а обдурювати. Це легше. А врешті, можливо, я й перебільшую небезпеку і ніякого «радянського Хауссера» нема…
Мовчанка радника затягнулася, й Герц не без злорадства поглядав на нього. Але виявилось, що Пуголовок і не думає здаватися або відступати.
