Ігор швидко скочив і побіг до лісу.
Позаду хтось галасував нелюдським голосом, матюкався. Прогриміло два постріли. Ігореві здалося, що обидві кулі прошили його тіло, але він біг, не падав і чомусь не відчував болю. Ось гілля вдарило по обличчю, подряпало шкіру. Простягнувши перед собою руки, ухиляючись від зустрічних стовбурів дерев, Ігор пробіг ще метрів сто.
Зупинився. Тяжко дихаючи, обмацав себе. Ні, не зачепило ніде… Витер долонею мокре лице. Знову помацав груди. Ага, морква… Прислухався. З боку хутора долинав несамовитий жалісний крик. «Б’ють Пантелеймона. Бідолаха! Тепер уже чудес не буде. Чудеса закінчились…»
Ігор відсапався, перекинув ремінь гвинтівки через плече й почвалав у глибину темного лісу.
Він знав, що в магазині нема жодного набою, що тепер гвинтівка — тільки тягар, зайвий вантаж. Але знав також і те, що, всупереч здоровому глузду, буде нести гвинтівку й тільки мертвим випустить її з своїх рук.
32. СМЕРТЬ БЕЗ ВОСКРЕСІННЯ
— Пане раднику, де ваша помічниця?
В голосі штурмбаннфюрера не відчувалось іронії, це було ділове запитання.
— Єва перебуває у службовій поїздці.
— Коли ви чекаєте її повернення?
Що сталося? Останнім часом Хауссер не міг поскаржитись на Герца, той не ліз у його справи й радився з ним у всіх випадках, що мали будь-яке відношення до оунівців. І ось він ставить дивні, несподівані запитання.
— Ви давно цікавитесь моєю помічницею? — не відриваючи погляду під паперів, запитав Хауссер.
— З учорашнього дня.
— Чим ця особа зобов’язана вашій увазі?
— Службовий обов’язок.
— Я чекаю її днів через два-три, — сказав Хауссер байдуже.
Розмова відбувалася в кабінеті Герца. Штурмбаннфюрер надув губи, задумався, поглядаючи на спокійного Пуголовка, й лінивим рухом руки дістав з шухляди письмового столу тоненьку папку. Хауссер продовжував вивчати зведення про події, що відбулися за тиждень.
— Пане раднику, я хотів би, щоб ви сприйняли це не як підступ з мого боку, а як знак особливого довір’я до вас.
Такий вступ міг збентежити кожного. Хауссер підвів голову, втупився своїми непроникними лінзами в начальника гестапо, чекаючи пояснень.
— Ми одержали повідомлення агента, — трохи насупившись, продовжував штурмбаннфюрер. — Дуже цікаве. В загоні Пошукайла появилась дівчина. Вона пробула там два дні й зникла.
«Боже мій, скільки таємничості наводить цей Герц на найпростіше і найзрозуміліше, — подумав Хауссер. — Командир загону має своїх агентів, вони то появляються в загоні, то зникають. Краще б Герц пояснив, як зникає з міста партизан у формі німецького офіцера».
Штурмбаннфюрер замовк, незадоволено ворушачи губами, він дивився на аркуші в папці.
— І зникла… — підказав Хауссер.
— Так, вона зникла з загону. Але агент побачив її тут, у місті, на вулиці. За його словами, вона йшла поруч з якимось паном і розмовляла з ним по-німецькому. Прикмети цієї дівчини — середня на зріст, вродлива, схожа на німкеню, чорний костюм, нові чоботи, в руках шкіряний темно-коричневий портфель. Тримається з великою гідністю. Прикмети її супутника: низенький, товстий, в окулярах, приблизно років сорока з гаком, одягнений у темну форму, але форма не військова. Скажіть, у вашої помічниці є портфель?
— Так, вона носить з собою портфель і саме такого кольору, як повідомляє ваш агент, — сказав Хауссер з посмішкою, немовби ця історія почала потішати його. — Більше того, прикмети товстого пана в окулярах співпадають, очевидно, з моїми прикметами. Які ви робите висновки, пане штурмбаннфюрер?
— Поки що — ніяких. Даремно ви образились.
— Я не образився. Трохи дивно… На вашому місці я зробив би інакше.
— Як? Підкажіть..
— Я не вважав би за можливе починати таку розмову, поки… поки не встановив би, хто саме був тим низеньким, товстим паном в окулярах. Хіба це важко було зробити вашому агенту?
— На жаль, не тільки важко, але й неможливо. Агент перебував у місті лише декілька годин і був обмежений у своїх діях. Він устиг повідомити про все, що я вам розповів, іншому агенту гестапо — усно. Зараз він викритий партизанами й розстріляний.
Хауссер насилу стримався, щоб не зітхнути з полегшенням. Агента нема… А, може, страхи даремні? Агент міг помилитися. Хіба ж мало буває таких випадків? Герц не повинен навіть здогадуватися, що ця розмова хоч трохи стривожила його, Хауссера.
— Пане раднику, я хочу повторити те, що сказав спочатку. Повірте, я керуюсь дружніми почуттями і вчинив би не по-дружньому, приховавши від вас цей документ. Я не надаю йому серйозного значення, бо впевнений, що це дурниця, якась помилка, але в наших умовах краще двічі-тричі застрахувати себе від усяких неприємних несподіванок. Скажіть, ваша помічниця що-небудь знає про вашу основну роботу, ваші плани?
Герц починає допит…. Чи не дуже вже поспішає пан штурмбаннфюрер? Ще нічого-не доведено. Тривога може виявитись даремною.
— Ви могли б не питати про це, пане штурмбаннфюрер. Я не жовторотий хлопчисько. В компетенцію Єви входять друковані видання, біржа праці й відомості про те, як проходить збір продовольства. Для мене це теж важливо, але я сам усього не можу охопити. Я вірю вам, образа була б просто смішною… Звичайно, ви повинні були показати мені цей документ.
Хауссер байдуже простягнув руку, й начальник гестапо подав йому папку.
Оригінал і передрукований на машинці переклад донесення. Агент Флор повідомляє зі слів Осики: «… партизани впіймали якусь незрозумілу парашутистку». Чому — впіймали, чому — незрозумілу? «Намагалася покінчити самогубством… Потім знайшли заховану в лісі рацію. Зараз тримають під арештом, але годують добре. До неї часто навідується сам командир. Ніхто нічого не знає, все тримається в таємниці».
— Ви, здається, читаєте не те, — сказав Герц, підводячись. — Спочатку якісь дурниці'. Читайте нижче. Ось з цього місця.
Ні, для Хауссера повідомлення про спійману в лісі радистку не було дурницею. Так і є, дівчина, яку Осика бачив у місті поруч з «низеньким товстим паном в окулярах», появилася в загоні через два дні після того, як було спіймано «незрозумілу» радистку. Коли Єва вручила йому марку? Співпадає — наступного дня після того, як схожа на німкеню дівчина зникла з загону, на третій день після того, як була спіймана парашутистка. Все співпадає… Агент Осика не помилився — і в загоні, й у місті він бачив саме ту, яка видає себе за Єву. Справжня Єва залишилась у загоні Пошукайла. В неї рація, вона приймала і. передавала зашифровані телеграми. Шифру, звичайно, не могли розгадати. Ось чому друга Єва затягувала час, вимагала доказів. Тепер, звичайно, радянська розвідниця знає все…
Хауссер відчув, як йому пересихає в роті…
— Та-ак! — промовив він, повертаючи папку. — Цікаво все-таки. Що ж, треба перевірити. Я тільки попрошу це зробити якомога тактовніше. Єва вразлива.
— Ну, звичайно, — запевнив його Герц.
— Я негайно повідомлю, як тільки вона повернеться. Цікаво!
Радник затримався у начальника гестапо ще на добрих півгодини, присвятивши цей час обговоренню питання про те, які форми боротьби з радянськими партизанами треба рекомендувати бандерівцям, щоб їх зв’язки з німцями не впадали у вічі. Це було дуже важливе й делікатне питання — становище мінялося з кожним днем, симпатії населення до радянських партизанів зростали. Цього разу розбіжностей у поглядах не виявилось. Хауссер був задоволений розмовою. І коли радник виходив з кабінету, було схоже на те, що він уже встиг забути про донесення, яке так потішило його й яке Герц зберігає у себе в тонкій папці в шухляді письмового столу.
По дорозі додому Хауссер намагався якомога спокійніше обдумати ситуацію, розкласти все на полички. Становище виявилось не настільки трагічним, як він думав спочатку. Так, командир партизанського загону спритно обвів його, але ще невідомо, хто ж залишиться в дурнях. Ключа до шифру в Пошукайла нема. Навіть розшифровані телеграми зрозуміти буде не так уже й легко: багато дечого в них позначено кодом, відомим тільки Хауссеру й Прістлі. Що могла повідомити своїм про плани радника Хауссера розвідниця, яка видавала себе за Єву? Аж нічогісінько. Зараз вона знає все… Ну, а якщо ця відважна панночка не повернеться з службового відрядження? Причина? Не повернулася і все. Шукайте… Зникнення Єви Фальк не буде бозна-якою незвичайною подією. Німці зникають то там, то сям майже кожного дня. Донесення Осики?.. Штурмбаннфюрер може зберігати його, в своїй папці, скільки йому заманеться.
