И семейство Щербаней прилетело в Москву. Подарили чете Кобзонов серебро. Самому же виновнику торжества, которое проходило в гостинице «Рэдиссон — Славянская», эта донецкая семья запомнилась вот какой: «Помню Женю с Надюшей в каком-то приподнятом настроении. Они фотографировали всех и фотографировались со всеми. Я еще, проходя, смеясь сказал: «Женька! Ты где столько пленок достал, что всю ночь напролет фотографируешь?» А он говорит: «Хорошая память будет!»
Близкие друзья Евгения Александровича рассказывали, что незадолго до гибели он что-то предчувствовал. Однажды в семье обронил фразу, что если до конца 1996 г. будет все нормально, то и дальше все пойдет по накатанной».
Хто знищив свободу на донеччині?
Погані наслідки злочинів
живуть довше, ніж самі злочини
Вальтер Скотт
Мафія формується роками. Діяльність злочинного угрупування починається з дрібниць. Коли воно стає організованим, збільшується не тільки масштаб злочинів, а й прагнення його учасників. Словосполучення «українська мафія» стало відомим у світі не менше, ніж «коза ностра». Вона формувалася десятиліттями і метою її було захоплення влади в Україні наприкінці 2004 року. Цього не сталося.
Але попри заявлену президентом Ющенком боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, клани не припинили свого існування. Вони й надалі існують і там, де їхня територія, нічого для народу не міняється. Яскравий приклад тому — те, що відбувалося і відбувається досі у Донецькій області. Регіоні, де була створена імперія у складі України. Імперія, на чолі якої стоїть людина, яку називають «господарем Донбасу» — Ринат Ахметов.
ТЕРИТОРІЯ КЛАНУ. Частина І.
Володимир Ар'єв:
— Новітня історія Донбасу трагічна. Заможний за совєтських часів промисловий край перетворився у місце, де розділення на касти помітно як ніде в Україні. Є група людей, яким можна все. є друга, з якими перша може робити все і безкарно. Переважна більшість донеччан останні роки мешкає у бідності і страху. Невелика кількість обраних вершить долями інших.
Корені цього явища — у СССР. Донецька область — регіон шахтарів та металургів, машинобудівельників та хіміків. Завдяки вугільному народному комісару Засядьку, улюбленцю Йосипа Сталіна, а потім і першому секретарю обкому КПСС Дегтярьову, Завдяки ним Донбас отримав кошти, став приоритетною територією. Але сукупна політика компартії стосовно Донеччини протягом десятиліть стала роковою.
Совєтські часи. Шахтар — найпрестижніша професія. Пошана, пільги та гідна зарплатня дозволяють гірникам почуватися вільно у матеріальному плані. Донецька область — найбагатший регіон УССР.
Сергій Приймачук — колишній працівник міліції. У нього на очах відбувалася криміналізація регіону.
— Специфика донецкой зоны, что в свое время, это исторически обусловленный факт, сюда ехали люди со всего бывшего СССР — на эти тяжелые рудники, шахты, карьеры. Многих людей зачастую сюда по трудовым нарядам посылали.
Ще на Донбас посилали відсиджувати — у місцях не дуже віддалених. Таке поєднання шахт та зон наклало відбиток на майбутнє.
Люди у Донецькій області жили одним днем. Шахтарі знали, що завтра вони можуть не повернутися додому. Розваг, які могли б перебити постійний стресовий стан гірників радянський союз не дозволяв. Кіно і кафе «морозиво» до таких не відносилися.
Цим скористався криміналітет, який виходячи з місцевих тюрем, не спішив залишати область, де у людей водиться копійка. Так виникли нелегальні клуби і казино, заборонені в СССР. їх «тримали» угрупування, які формувалися за територіальною, а бувало, і національною ознакою.
Сергій Приймачук:
— Их было очень много. В каждом городе, каждом районе были эти формирования. С 90-х годов началась централизация. Те люди, которые на периферии не подчинялись центру бандитскому, они, как правило, наказывались или убивались, плюс был общак. Но это было по воровским понятиям и законам.
Перебудова СССР, за якою Україна отримує незалежність. З темряви вийходять так звані «цеховики», у донецькому повітрі пахне величезними грошима.
Сергій Приймачук:
— Начали появляться и другие люди, которые еще не сидели, из числа спортсменов, мясников, те которые обладали какими-то определенными способностями. Ведь много людей в преступный мир пришло просто из аферистов. Обыкновенные наперстночники, кидалы.
Подібне становлення кланів негативно оцінив і російський політик, який пізніше підтримає ці ж клани в їхній боротьбі за владу в Україні.
Володимир Жиріновській, голова ЛДПР:
— Бандиты, жулики они тогда еще в подполье уже обогащались. В теневой экономике, цеховики. Вот они выиграли. Все остальные проиграли. Излишние жертвы, тяготы, лишения, ухудшение жизни, сокращение продолжительности жизни, болезни. Только минусы для абсолютного большинства наших народов. Кучка авантюристов выиграла.
Донецьк, 1992 рік. Важкі часи для шахтарів. Вугілля видобувається як і раніше, відвантажується і вивозиться з шахт. Але заробітна платня чомусь не видається. Тоді гірники ще не розуміють, що гроші фізично не могли до них надійти, оскільки вугілля продається за готівку і не проходить через відомості, а прибуток забирають директори об'єднань та шахт. Новітні бізнесмени створюють групу за інтересами і встановлюють зв'язки із Росією. Там вони беруть під контроль копальні в Кемерово.
Основою цієї групи стають Юхим Звягільський — директор донецької шахти імені Засядько, голова корпорації «Дон» Віктор Нусенкіс та керівник «Укрвуглемашу» Олександр Астрахань. Вони фактично беруть під власний контроль виробництво вугілля у Донбасі. Паралельно ці люди формують свою команду. Вони надають підтримку молодим особам, які готові працювати на користь клану. Двоє неофітів — Ринат Ахметов та Віктор Янукович. Вони входять до керівництва донецької групи і займають близьке до засновників клану місце.
Суто «воровські» поняття стають неактуальні. На п'яти старим кадрам все більше наступають молоді і спортивні. Вони вважають себе інтелектуалами і хочуть абсолютну владу. У Донецьку усе частіше почали звучати прізвища, які потім стають широко відомі.
З листа Вячеслава Синенка, листопад 2004 року:
«Это преступление совершила группировка Кушнира. Сам Кушнир был ранен боевиками Брагина, затем арестован и помещен в СИЗО г. Донецка, где через месяц после выздоровления внезапно скончался от аллергической реакции на введенное лекарство»
Сергій Приймачук:
— Кушнир был ранен в перестрелке и умер в СИЗО. Опять же как умер? Это говорит о том, что правоохранительные органы уже были куплены, были продажные. Любой преступник знал, что если он попадет в тюрьму по велению криминальной влас ти, его могут там умертвить.
Розборками активно користується молодий чоловік на ім'я Ринат Ахметов. Він вдало розпоряджається спадщиною ліквідованих авторитетів. Ахметов засновує Донецький міський банк. Банк є «общаком» для грошей клану, який очолював Алік Грек. При ньому роль Ахметова зводилася до відповідальності збереження і збільшення грошей клану. Але коли Аліка Грека вбивають, Ахметов отримує велику спадщину. Донміськбанк стає основою майбутньою імперії цього бізнесмена. Але вбивства не припиняються.
Сергій Приймачук:
— Криминальный смерч, который пронесся по Донецкой области, не знала ни одна область Украины. Пропадали люди десятками, причем из числа молодежи, проводились зачистки, бри гадные посылали людей, потом надо было следы прятать. Я знаю случай, когда пропали 5–7 молодых людей. И не родственники, ни друзья не поставили вопрос, куда они делись? Видимо, они знали, какая судьба ждет этих молодых ребят, и, видимо, компенсацию получили. Очень много преступлений было совершено, которых еще предстоит раскрыть.
Травень 1996 — вбито президента компанії «Данко» Момота.
Листопад 1996 — розстріл губернатора Донеччини Євгена Щербаня у донецькому аеропорту.
Кінець травня 1997 року. У центрі міста вбито Сергія Ромона, власника фірми «Південь». Ця фірма пізніше дістанеться правій руці Ахметова, майбутньому голові Донецької облради Борису Колесникову.
Жовтень 1997 — у посадці знаходять труп Любарського, директора гастронома «Беларусь».
З листа Вячеслава Синенка, листопад 2004 року:
«До 1998 года было убито 35 человек в г. Донецке. Милиции ни разу не удалось задержать преступников с поличным, а подозреваемые легко освобождались, имея большие деньги, состоя в преступных группировках».
У 1998 році з весни до осені вбивають підручних Кушніра. Після цього група Кушніра вважається знищеною. У той же час у список вбитих потрапляють: директор пивзавода «Сармат» та директор «Биттехнікі» — підприємств, які тепер належать Ринату Ахматову. Практично усі вбивства не розкриті до сих пір.