Снiжинка. Що "так"?
Корнiй. Так, як було... А як iнакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона iнакше не скаже.О вона не скаже... Нi-нi, вона не може сказати iнакше... Ви дума те, вона менi простить Лесика? (Чудно посмiха ться). О, Чорна Пантера за дiтей не проща нiкому. А то вже нi... I вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен, Снiжинко? Хто? А, от то i сть, що хто!
Снiжинка. Ви розiйдетесь тепер?
Корнiй (здивовано). Хто?
Снiжинка. Ви i Рита.
Корнiй. Як розiйдемось?
Снiжинка. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.
Корнiй. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нiчого не знаю... Ох, як стомився ж я! I все таки нiчого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Снiжинко... Чу те, як гра ? А тихо як... Бiдна Рита! Ох, яка вона бiдна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...
Снiжинка. Ви з нею говорили?
Корнiй. Нi, ми нiчого не говорили... Ми тiльки чу мо. Розумi те, Снiжинко, як можна не говорити, а всi думки чути? Розумi те? От i ми чу мо! I я чую, i вона чу ... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба, Снiжинко? Як?
Снiжинка. За Риту я нiчого не можу сказати. Я її не розумiю... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вiльним. Артист не повинен мати сiм'ї. Вiн - жрець. От i все!
Корнiй (мовчки, не згоджуючись, хита головою). Нi... Нi, Снiжинко...
Снiжинка. Нi, так!
Корнiй. Нi, вiн буде... не цiлий... Не цiлий... Так я чую. От чую, i вже...
Снiжинка. А так цiлий, коли да себе сiм'ї i ма те, що хоч i ви зараз? Так цiлий?
Корнiй. Нi, i так не цiлий...
Снiжинка. А як же?
Корнiй. Ага... От то i сть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не ма мо.. Форми новi треба... Це - вiчне, Снiжинка.. Вiчне. Тут уже... годi.. А форми не тi... От i сть. От i душать, от i стискують... А як iнакше? (Нiби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось iнакше? Чи схоче? Нi... А Рита й не схоче, i не зможе. От i сть... I вже...
Снiжинка. Та чого ж неодмiнно Рита? Хiба ви з нею навiки зв'язанi? Є другi женщини, якi схочуть i зможуть. Чого ж тiльки Рита?
Корнiй. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...
Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, не Рити вам треба! Рита - для самця, а не для творця. Творець перерiс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина ма красу, а звiр її не зна . От i все. Ви мусите звiра в собi вбити. Тодi ви дасте красу, яка в вас . Є, мiй Бiлий Медведю, !.. Послухайте Снiжинки, яка найбiльше чула й чу в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишiть листа Ритi, й ходiм зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалiсть треба допускати до себе. Ходiм, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вiльним i гарним. Чу те? Хочете, ми нiколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пiшли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не зна те. Медведю, дорогий. Бiлий. (Ста на колiна перед ним). Послухайтесь Снiжинки. Вона вам хоче тiльки краси, тiльки краси. Медведю, ходiм? Га?
Корнiй. Снiжинко, Снiжинко, не треба, не зараз... Не треба.
Снiжинка (рiшуче). Скажiть, ви любите Риту? Любите?
Корнiй. Я не знаю, Снiжинко, не знаю...
Снiжинка. Ну, скажiть, ви, очевидно, чу те таку зв'язь з нею, що не можете порвати? Так?
Корнiй. Не знаю ж, Снiжинко! Я чую тiльки, що... що... порвалось щось. А що? Не знаю... Може, вона зна ?
Снiжинка. А вона це чу ? Чу ?
Корнiй. I вона чу ... А може, й не чу ... Може, й я нiчого не чую... Не знаю, Снiжинко. Не треба, не зараз... Потiм. Все потiм... Там ще Лесик.
Снiжинка. Лесика вже нема . Зв'язь порвано.
Корнiй. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й сть...
Снiжинка (благаючи). Бiдний Медведю, ходiм зо мною! Ходiм, Медведю... Ходiм зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа... Вона не пустить вас...
Корнiй. Нi, я не боюсь... нiкого, а тiльки... себе. От iменно себе.
Снiжинка. Медведю, Бiлий прекрасний...
Розчиняються дверi в коридор, i хутко входить Рита. Забачивши Снiжинку, яка раптово пiдвелася, зупиня ться i якийсь мент не може нiчого сказати. Нарештi важко, трудно дихаючи, тихо i хрипло говорить:
- Я так i знала... (Помалу йде до них. До Корпiя). Так, значить, дл цього виманили з дому?
Корнiй (спокiйно, тихо). Я нiчого. Рито, не знаю...
Рита (до Снiжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?
Снiжинка (гордо). Я прийшла не до вас!
Рита. Ви зна те, що там? (Показу на свою хату).
Снiжинка. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.
Рита. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?
Снiжинка. Я прийшла од всяких зв'язiв увiльнити Бiлого Медведя!
Рита. Та-ак? (Чудно посмiхаючись). Але Бiлий Медвiдь зв'язаний з Чорною Пантерою, ви це зна те?
Корнiй. А, лишiть це!.. Iди, Рито, до себе...
Рита. Я в себе. Може, комусь iншому треба йти до себе.
Снiжинка. Я пiду зараз, не бiйтеся. Бiлий Медведю, ви хотiли трохи прогулятися? Ходiм разом.
Рита. Бiлий Медвiдь, добродiйко, нiкуди не пiде!
Корнiй. А, Рито, ну навiщо так? Схочу й пiду... У мене голова болить, я трохи пройдуся.
Рита (сильно). Нi, ти не пiдеш! Чу ш?
Корнiй. Я пiду, i вже... От i сть... (Хоче йти одягатись).
Рита (якийсь мент мовчить, раптом кида ться до нього, хапа за руку i благаючим голосом говорить). Нiю, останься... Завтра пiдеш, куди схочеш... Куди схочеш i з ким схочеш... Сьогоднi зостанься, прошу... Нiю!
Корнiй. Я на пiвгодини... У мене голова болить.
Рита. Завтра... Сьогоднi зостанься... Останнiй вечiр. Я розумiю все... Чу ш? Зроби те, що останнiй раз прохаю...
Корнiй (вага ться). Я на десять хвилин...
Рита. Завтра, завтра.
Снiжинка. Ви йдете. Медведю?
Корнiй. Нi, Снiжинко, я, мабуть, зостанусь.
Рита (люто до неї). Добродiйко!..
Снiжинка (виходячи). До завтра, Медведю.
Рита (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!
Корнiй. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, менi голова болить... Я не можу цих крикiв... Пусти мене трохи пройтись, я сам пiду... Я не можу... Я мушу вийти.
Рита. Нi, ти не пiдеш... Ти не пiдеш... Чу ш? (Бачачи, що Карнiй хоче йти до пальта, вона знов хапа його за руку). Нi! Не ходи...
Корнiй (рiшуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...
Рита. Ну, я прошу тебе, благаю!
Корнiй (рiшуче). Нi. Я хочу пiти й пiду... От i вже. Пусти.
Рита. До Снiжинки?
Корнiй. То мо дiло. От i сть. Iду, куди хочу. Велiть менi нiхто не може. I вже. Пусти.
Рита (придушено). Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю.
Корнiй. Це все одно... Я хочу пiти пройтись...
Рита (чудно зазираючи йому в лице). Ти iнакше вже став говорити... Iнакше.
Корнiй. Я говорю, як говорю... Пусти ж...
Рита. А як писав мене i Лесика, так не говорив. Ой, так ти не говорив... (Стрiпнувшись). Корнiю, не ходи! Не ходи, чу ш? Я все для тебе зроблю... Слухай, хочеш писати мене з Лесиком? Хочеш? Я вiзьму його, й ти будеш писати. Тепер добре буде, в мене, напевно, ще бiльше "рисочок" Нi-нi, я не смiюсь, я серйозно. Ось подивись в мо лице... Ну, подивись же... Правда, ?
Корнiй. А, Рито, лиши... Не хочу я... Пiзно! Рита. Не пiзно! Чому пiзно? Що вiн - мертвий? То нiчого, нiчого. Зате в менi бiльше виразу буде...
Корнiй неймовiрно дивиться на неї i проти волi вдивля ться лице їй.
Рита. Хочеш? Хочеш? Я покладу його на те саме мiсце i схилюсь над ним... А ти будеш кiнчати. I завтра, i пiслязавтра: ми не дамо його, поки не скiнчимо... Всю нiч, весь день будемо робити... Ти мусиш скiнчить... Ти не вiриш менi? Я правду говорю. Я хочу все тобi вiддать, все, все... Все для мистецтва: сiм'я, труп дитини, мiй одчай - все йому... Я не смiюсь, Нiю, не смiюсь,я правду говорю, я вже вiрю, що треба нову форму сiм'ї цiлком нову. I до Мулена, як хочеш, тепер пiду. Я все буду робить уже... Хочеш, хочеш?
Корнiй (машинально ступа кiлька крокiв зад не зводячи очей з її лиця). Пiзно, Рито... пiзно.
Рита. Чого пiзно, чого пiзно? Ти встигнеш. Тi ки зараз же почнеш, зараз... Я зараз вiзьму Лесика, ти бери палiтру, фарби. Добре? Добре?
Корнiй. У тебе зараз чудний вираз лиця.
Рита. Нiчого, я буду дивитись на Лесика, i буд добрий... Буде чудовий вираз лиця. Я не смiюсь, я смiюсь... Я вже вiрю...
Корнiй. Ти чудна, Рито, я не вiрю тобi...
Рита. Чому? Чому? Говорю правду. Я тiльки схвильована. Нерви пiднятi, ми ж так багато за цю добу пережили... Нiчого, Нiю. Я йду за Лесиком... Бери фарби,бери!
Корнiй (вдивля ться їй в лице, погляда на полотно, оживля ться). Ну, добре... Не кажи мамi...
Рита. Нi-нi, я скажу; що ми тут посидимо. Я скажу... Я зараз... (Вибiга , опасливо озираючись на нього).
Корнiй пiдходить до полотна, скида запону i вдивля ться. Потiм бере з стану палiтру, фарби, готу їх, нетерпляче погляда на дверi.
Рита (хутко входить з трупом дитини). Мама спить. Вона стомилась i заснула бiля столу. Вона не чула. Ми дверi замкнемо... Ми замкнемо всi дверi й будемо малювати. Правда? Тепер все iнакше буде. Все, все.. Ось тут Лесик. Лежи, Лесику, лежи, тато буде тебе писати, вiн знiме з тебе вiчне... Лежи, мiй бiлий... О, ти бiлий тепер зовсiм... Тепер блiдiсть твоя зовсiм чудова... Тепер тато буде з нас задоволений. Так я поклала, Нiю? Так?
Корнiй (борючись мiж тривогою й артистичним чуттям). Так-так... Тiльки, Рита.. Це якось ве так все-таки... Трошки вправо. (Береться за голову). Ах, якось менi...
Рита. Нiчого, нiчого!.. Ти тiльки почни, подивись на нас, i все пройде, все забудеш. I я забуду, я ввiйду в себе. Ось, дивись, зараз, ось я тiльки сяду i схилюсь над Лесиком. Вiн тепер цiлком тихо лежить, вiн уже не буде плакати... О-о!! (Лице їй кривить судорога муки, але вона перемага себе). От так, правда? Добре тепер?
